Колонія судового режиму

Чому омбудсмен не задоволена практикою застосування санкцій до засуджених і як її можна змінити?

Адміністрація установи позбавлення волі може тримати будь-якого засудженого в карцері мало не впродовж року, а захистити свої права такому громадянину практично неможливо, наголошує уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська. Розв’язати цю проблему пропонується завдяки судовому контролю.

І руки в кишенях

До засуджених осіб, які перебувають в установах позбавлення волі, може застосовуватися кілька видів стягнень, найсуворіше з них — перебування в приміщенні камерного типу (говорячи простіше, в карцері) впродовж 3 місяців. Очевидно, така санкція має використовуватися за найбільші порушення, але на практиці, як заявив представник уповноваженого Юрій Бєлоусов, це зовсім не так. За його словами, поміщення до карцеру застосовується до засуджених за найдрібніші порушення — викурену в робочий час сигарету чи не витягнуті з кишень руки в присутності працівників колонії. До того ж, наголосив Ю.Бєлоусов, у деяких випадках засуджений повертається до карцеру вже наступного дня після виходу з нього й, таким чином, може пробути в приміщенні камерного типу майже рік.

Звичайно, як зазначила В.Лутковська, засуджений має право оскаржити рішення адміністрації колонії. «Але проблема в тому, що оскарження не зупиняє виконання рішення. Крім цього, я не знаю випадків, коли особі було б компенсовано шкоду, якщо суд визнав таке рішення незаконним», — підкреслила омбудсмен. До того ж слід розуміти, що карцер — не найзручніше місце для подання заяв до суду, та й далеко не всі засуджені знають про право на таке оскарження. Як наслідок, вжиті адміністрацією санкції ніким не перевіряються.

Вихід із цієї ситуації В.Лутковська вбачає в тому, щоб рішення про застосування до засуджених найбільш суворих санкцій ухвалювалося судом за поданням адміністрації пенітенціарної установи. Своєю чергою Ю.Бєлоусов звернув увагу на те, що після того, як право відправити військовослужбовця на гауптвахту перейшло до суду, використання таких покарань практично припинилося — за весь рік в Україні нараховується менш ніж 10 випадків.

Судовий прецедент

Заступник голови Вищого адміністративного суду Михайло Смокович визнав, що випадки оскарження рішень адміністрацій установ позбавлення волі є одиничними. Разом з тим, оскільки ці питання стосуються захисту прав людини, судова система не відсторонилася від них.

Так, в одному з випадків засуджений скаржився на те, що працівники колонії переглядають його кореспонденцію. Тривалий час вирішувалося питання щодо юрисдикції цієї справи, свою точку зору висловлювала науково-консультативна рада, врешті-решт судді ВАС узгодили позицію, що такі справи мають розглядати «адміністративники».

У той же час, зазначив М.Смокович, суд діє за принципом диспозитивності, а тому не може самостійно розповідати засудженим про право на звернення до нього. За таких умов, переконаний заступник голови ВАС, надавати відповідну інформацію мали б представники секретаріату уповноваженого, які відвідують пенітенціарні установи.

Підтримав М.Смокович й ідею про накладення санкцій на засуджених виключно з дозволу суду. При цьому він звернув увагу на те, що й тепер деякі рішення органів влади потребують судового затвердження.

Разом з тим застереження з приводу ініціативи висловили в Державній пенітенціарній службі. За словами її працівників, якщо засуджений вдається до протиправних дій, необхідно вжити заходів, щоб зупинити їх негайно. А доки адміністрація колонії звернеться до суду, доки той розгляне справу, пройде невиправдано багато часу.

Однак іншої думки в цьому питанні дотримуються судді. М.Смокович зазначив, що є категорія спорів, розгляд яких може відбуватись у вихідні, а за потреби — і вночі. Тому, якщо відповідні вимоги будуть передбачені процесуальним законодавством, такі справи розглядатимуть також досить швидко.

Секретар судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Валентина Щепоткіна підтримала цю думку, наголосивши, що слідчий суддя вирішує питання, віднесені до його компетенції, практично відразу.

Чия справа?

Ще одне питання, на яке звернула увагу В.Лутковська, — можлива юрисдикція справ про застосування санкцій до засуджених. «З одного боку, йдеться про рішення суб’єкта владних повноважень, а з другого — такі справи може розглядати й суд загальної юрисдикції, адже рішення стосуватиметься дисциплінарного проступку», — зазначила омбудсмен.

На думку М.Смоковича, ця категорія справ має належати до адміністративної юрисдикції. Водночас, оскільки загальні суди краще пристосовані до присутності на засіданнях засуджених осіб, такі справи можуть розглядати й місцеві загальні суди в порядку адміністративного судочинства. Також заступник голови ВАС зауважив, що дедалі більше поширюється відеоконференцзв’язок, але його варто застосовувати лише в тому випадку, коли засуджена особа має адвоката. В іншому разі суддя не буде певен, що на громадянина не чиниться тиск.

Іншого погляду дотримується В.Лутковська. На її думку, такі справи мають бути у віданні судів загальної юрисдикції, адже йтиметься про встановлення вини або невинуватості особи. До того ж у деяких випадках засуджених доводиться доставляти не тільки в суди першої інстанції, а й апеляційні. «Я знаю, як це відбуватиметься на практиці — засуджені сидітимуть під апеляційним адміністративним судом в автозаку, незважаючи на пору року. Оскільки приміщення не пристосоване для їх тримання», — наголосила омбудсмен.

У цілому ж судді сходяться на думці, що вирішувати ці питання можуть як загальні, так і адміністративні суди. Усе залежить від того, як це питання вирішить законодавець. І чи вирішить він його взагалі.