Уряд з іноземним елементом

Чого чекати від «пакетного» Кабміну та його реформаторських намірів?

Нова Верховна Рада спромоглася доволі швидко поділити урядові портфелі між учасниками різнобарвної коаліції. Щоправда, замість обіцяного раніше майдану громадського обговорення та персонального голосування міністрів призначили гуртом. Це дало привід експертам припустити, що між лідерами нових парламентських фракцій ще не склалися довірчі відносини. Відповідно, й обіцяні майже кожним кандидатом реформи також ризикують застопоритися через підозри та протилежні інтереси учасників коаліції.

Кожній свашці по ковбасці

Як і передбачалося, головна складність формування нового Кабміну полягала в задоволенні претензій лідерів партій та блоків, котрі підписали коаліційну угоду, на контроль за тим чи іншим напрямом економіки й відповідними фінансовими потоками. Зрозуміло, що посадами в Уряді досягнуті домовленості не обмежуються. Водночас, як прогнозували експерти, цей процес мав виявити силу чи слабкість позицій кожного партнера по коаліції.

Про те, наскільки важкими були перемовини, свідчить той факт, що вечірнє засідання 2 грудня, до якого нібито все було узгоджено, довелося переривати для «додаткових консультацій». Очевидно, вони виявилися більш плідними, оскільки після цього нардепи мимоволі проголосували за те, щоб схвалити склад Уряду без заслуховування кандидатів. Щоправда, коли все ж вирішили виправити помилку, то половину парламенту промови майбутніх міністрів не зацікавили. На це звернув увагу й Президент Петро Порошенко, перед тим як залишити сесійну залу.

Урешті-решт на запитання та відповіді претендентів на урядові портфелі вистачило трохи більше 2 год. І, попри застереження навіть окремих партнерів по коаліції, склад Кабміну затвердили гамузом. До нього ввійшли представники всіх фракцій, що створили коаліцію, хоча персоналії оновилися майже на 3/4.

Із попереднього складу Уряду зберегли портфелі міністри оборони та закордонних справ — Степан Полторак і Павло Клімкін. Адже це — президентська квота за Конституцією. Освіту продовжить реформувати Сергій Квіт, якого запропонував залишити на посаді Блок Петра Порошенка.

Так само на своїх місцях працюватимуть креатури Прем’єра: міністри внутрішніх справ та юстиції — Арсен Аваков і Павло Петренко.

Загалом пропрезидентська партія отримала найбільше представництво в Уряді. За її ж квотою віце-прем’єром житлово-комунального господарства став Геннадій Зубко, який свого часу встиг попрацювати і на «Фронт змін», і на ВО «Батьківщина». Міністерство енергетики та вугільної промисловості очолив Володимир Демчишин, а Міністерство інфраструктури — Андрій Пивоварський. Нарешті, міністром інформаційної політики призначений колишній керівник «5-го каналу» Юрій Стець.

«Народному фронту», крім прем’єрської  та двох вищезазначених, дісталася ще й посада віце-прем’єра з гуманітарних питань. Її обійняв В’ячеслав Кириленко, якому «в навантаження» віддали й Міністерство культури. Питаннями молоді та спорту опікуватиметься політтехнолог та активіст майдану Ігор Жданов. А міністром Кабміну стала Ганна Онищенко.

Міністр соціальної політики Павло Розенко — «ударівець».

Третій віце-прем’єр, який відповідатиме за інфраструктуру та охорону навколишнього середовища, — Валерій Ващевський — призначений за квотою Радикальної партії. Під час представлення в Раді виявилося, що в його біографії вказано про порушення кримінальної справи за часів роботи на чолі ДАК «Автомобільні дороги України». Олег Ляшко назвав це провокацією, а спікер Володимир Гройсман пообіцяв розібратися, як ця інформація взагалі потрапила до роздаткових матеріалів.

Ігоря Шевченка на посаду міністра екології та природних ресурсів висунуло ВО «Батьківщина».

Об’єднанню «Самопоміч» дісталося Міністерство аграрної політики, яке очолив Олексій Павленко. До речі, саме ця фракція наполягала на персональному голосуванні за кожного кандидата. Проте її пропозицію вирішили не почути. Це й дозволило зібрати 288 голосів під час пакетного голосування.

Крісло ж Першого віце-прем’єра так і залишилося порожнім. На цю посаду просували мера Львова Андрія Садового, але очільник «Самопомочі» не пристав на пропозицію. Тепер, очевидно, цей портфель включать до нового пакета домовленостей. Тим більше що остаточно не вирішено, який блок курируватиме перший заступник А.Яценюка: євроінтеграційний, силовий чи економічний.

«Найманці» реформ

Родзинкою нового Уряду стала поява в його складі трьох іноземців, які отримали українське громадянство тільки в день свого призначення. Зарахувати їх до висуванців якоїсь із політичних груп, представлених у парламенті, можна лише формально. На думку деяких експертів, це радше «квота» зовнішніх сил, які допомагають українській владі в проведенні реформ.

Так, Міністерство фінансів, а з ним і всі грошові потоки в державі контро­люватиме Наталія Яресько, донедавна — громадянка Сполучених Штатів. Щоправда, в Україні проживає вже майже 20 років, і саме в українські підприємства вкладає кошти компанія Horizon Capital, яку вона очолює.

Також на іноземних інвестиціях в українську (й не тільки) економіку спеціалізується новий міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічюс. Цей литовський бізнесмен є одним із керівників шведської інвестиційної компанії East Capital, але одружений з українкою та проживає в нас уже понад 10 років. Не виключено, що його міністерські перспективи стали наслідком домовленостей між президентами під час візиту наприкінці листопада Далі Грибаускайте до Києва.

Третій іноземець — Олександр Квіташвілі, який очолив Міністерство охорони здоров’я, похвалитись якимось українським корінням не може. Відомо, що він навчався в США, працював у різноманітних міжнародних та американських організаціях, а потім керував аналогічним міністерством у Грузії при президентові Михаїлі Са­акашвілі. До речі, за інформацією ЗМІ, останньому пропонували в нас посаду віце-прем’єра, але екс-президент відмовився від зміни громадянства.

Як зауважують експерти, саме іноземні кандидати мали всі шанси бути проваленими в разі персонального голосування. Адже навіть члени коаліції виступали проти «найманців в Уряді», стверджуючи, що в країні достатньо власних висококваліфікованих і порядних людей, які могли б очолити відповідні міністерства. Можливо, лідери фракцій коаліції дотримуються іншої думки, а можливо (і до цього схиляються деякі експерти), йдеться про бажання закордонних друзів нинішньої влади тримати руку на пульсі реформ і контролювати бюджет України.

Прикметно, що призначення «свіжоспечених українців» на високі державні посади майже не здивувало тих, хто не так давно закладав у закон «Про очищення влади» таку підставу для люстрації, як наявність у чиновника іншого громадянства. Адже, наприклад, судячи із заяв офіційного Тбілісі, О.Квіташвілі дотепер чекають на батьківщині як свого громадянина. У Литві та Сполучених Штатах на раптове зменшення кількості своїх громадян не відреагували. Хоча важко припустити, що хтось обміняє громадянство цих країн на професійну кар’єру в «найбіднішій та найкорумпованішій країні у світі» (за словами А.Абромавічюса) та ще й із вельми туманними перспективами.

Втім, поодинокі репліки в залі стосовно того, чи встигли «нові українці» позбутися свого попереднього громадянства, не стримали членів коаліції від бажання якомога швидше дати в Уряду карт-бланш на проведення реформ.

Міністр без міністерства

Якими будуть ці реформи? Про це окремі кандидати обіцяли оголосити найближчим часом. Деякі ж із майбутніх міністрів своїми планами ділилися відразу.

Так, напередодні свого призначення ще народний депутат Юрій Стець оприлюднив власне бачення завдань, що виконуватиме нове Міністерство інформаційної політики. З-поміж
5 пунктів особливу увагу привертають наміри «забезпечити населення достовірною інформацією з першоджерел» та «сформувати кадровий резерв для розвитку сфери комунікацій». У першому випадку це може призвести до відродження «темників», виключно з яких журналісти зможуть черпати «об’єктивну інформацію», у другому — призначення на керівні посади в ЗМІ тільки за погодженням із міністерством.

Поки що міністр залишається без самої установи, яка ці завдання виконуватиме. Адже навіть у товаришів по коаліції її поява викликала, м’яко кажучи, здивування. Втім, наполегливі пропозиції вивести це призначення за межі пакета Прем’єр проігнорував. Напевне, посада для Ю.Стеця, якому в ЗМІ приписують певні свояцькі зв’язки з главою держави, була однією з умов загального позитивного голосування.

До речі, таке відомство вже існувало на початку незалежності України, але було ліквідоване 15 років тому Президентом Леонідом Кучмою. Однією з причин того рішення була критика з боку Європи та тодішньої опозиції стосовно його існування. Адже якось не по-європейськи виглядав сам факт наявності державного органу, що сприймалося іноземцями як намагання влади поставити під контроль інформаційні потоки та свободу слова в державі.

Втім, уже наступного дня «5-ий канал» повідомив, що в Організації з безпеки та співробітництва в Європі висловили стурбованість створенням в Україні Міністерства інформації, яке, на думку представниці ОБСЄ Дуні Міятович, загрожуватиме свободі ЗМІ. Тож тепер лише питання часу, скільки проіснує таке міністерство, якщо буде створене.

Реформувати все!

Також дуже вузький часовий люфт для реформ експерти відводять і самому Уряду. І справа навіть не в сумнівах у професіоналізмі окремих новопри­значених міністрів, а в завищених очікуваннях суспільства щодо швидких змін на краще. Навряд чи когось із виборців переконають заклики А.Яценюка потерпіти заради кращих часів у далекому майбутньому. Й у сесійному залі також уже звучали питання про конкретні строки, за які той чи інший кандидат обіцяє привести країну у світле майбутнє. Щоправда, жоден кандидат таких строків не озвучив.

Що саме запропонує нова молода команда, можна буде зрозуміти з програми діяльності Уряду, яку Прем’єр пообіцяв презентувати вже найближчим часом. Проте в його виступі перед нардепами оптимізму було небагато. Навпаки, переважали заклики допомогти Кабміну затягти паски. Мовляв, через рік відчуємо полегшення.

Решта кандидатів, які виступали перед парламентом, в один голос обіцяли нещадну боротьбу з корупцією та радикальні реформи в підконтрольних галузях. Інколи сенс такої перебудови зводився до намірів роздрібнити монополії, аби ті почали працювати ефективніше, або глобальної кадрової пертурбації.

Взагалі, за висновками політологів, кредит довіри суспільства до цього Кабміну значно нижчий, ніж був на початку року на хвилі революційного піднесення. Тож старими гаслами на кшталт оподаткування олігархів чи боротьби з тендерною мафією, які продовжують озвучувати урядовці, виборця вже не проймеш. Тобто результати від обіцяної перебудови мають бути і відчутними, і швидкими. Це розуміє й А.Яценюк, котрий наголосив, що кожний міністр нестиме персональну відповідальність за свою ділянку роботи, а в разі провалу — залишить Кабмін. Між іншим, деякі експерти припускають, що саме поява іноземців в Уряді може стати для Арсенія Петровича тим «бронежилетом», який захистить прем’єрське тіло в разі невтішних економічних і бюджетних результатів.

Давня мудрість радить: якщо знаєш що робити — роби, якщо ні — оголошуй реформи. Тим більше якщо, крім реформ, нічого виборцям і не обіцяв. З оприлюдненням проекту бюджету на 2015 рік стане зрозуміло, чи віднайде новий Уряд третій варіант.