«Вільного доступу до ринків ЄС угода про асоціацію не гарантує»
Як відомо, майдан-2013 починався як реакція суспільства на відмову влади від підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Рік тому тисячі українців виходили на центральні площі столиці та інших міст, дослухавшись до запевнень тодішніх опозиційних політиків, що президентський підпис під цим документом дуже швидко змінить їхню долю на краще. Чому ж Кабінет Міністрів урешті-решт дав задній хід на шляху до ЄС? Які чинники — економічні чи геополітичні — переважили на той момент? Коли слід очікувати реальних результатів від підписання та ратифікації Україною угоди? На ці запитання в ексклюзивному інтерв’ю «ЗіБ» відповів заступник керівника Інституту правових реформ Максим РАЙКО, який торік, будучи заступником міністра юстиції, брав безпосередню участь у підготовці до підписання угоди про асоціацію.
«Подарунків ніхто не робитиме»
— Максиме Сергійовичу, ви у 2013 році відповідали за підготовку до підписання угоди про асоціацію з ЄС із боку Міністерства юстиції. Це була здебільшого імітація процесу чи підготовка дійсно велася?
— Підготовка дійсно проводилася, на рівні всього державного апарату майже щодня відбувалися зустрічі, присвячені укладенню угоди з ЄС, міністрів, їхніх заступників, керівників Адміністрації Президента. При цьому, на мою думку, була велика кількість тих, хто практичною роботою підтримував це підписання й чекав його. Проте були й ті,хто висловлювався проти або не дуже ефективно працював на укладення угоди. Але імітації точно не було.
— Якщо, як ви кажете, всі рухалися до підписання, то що спонукало Уряд прийняти рішення про зупинку підготовки тексту угоди?
— Думаю, те саме, що спонукало нинішню владу відкласти застосування частини угоди, — суттєві ризики.
— Що ви маєте на увазі?
— При укладенні угоди, на мою думку, існувало й сьогодні існує багато ризиків для держави. Насамперед вони пов’язані зі взаємодією з традиційними торговельними партнерами та впливом угоди на національну економіку. Подивіться: тільки за офіційними даними за 9 місяців Держкомстат констатує 168 млрд грн. збитків, яких зазнали середні й великі підприємства. І це — без урахування показників Криму та малого бізнесу! Додайте сюди скорочення капітальних інвестицій на 23%. Уже не кажу про інфляцію та знецінення національної валюти. Мабуть, тому позиція, що спочатку треба мінімізувати такі ризики, а потім підписувати угоду, взяла гору під час прийняття рішення тодішнім Кабміном.
— Тобто, ви вважаєте, позиція деяких країн, що Угода про асоціацію України з ЄС завдає їм економічної шкоди, є обгрунтованою?
— Вона є природною з їхнього боку, в ній немає чогось несподіваного. Кожна країна захищає власний ринок, намагається вибудувати переваги для своїх виробників. А Україна має захищати свої інтереси й вибудовувати свою лінію поведінки — таку, щоб ця лінія була і прийнятною для партнерів, і вигідною для нас.
— Але ж угода з ЄС — це внутрішня справа України.
— Так, це дійсно суверенне право України приймати рішення про участь у тих чи інших міжнародних угодах. Цього ніхто не може заперечувати. Але таке рішення впливає на інші країни, тому вони й застерегли: ми вживаємо заходів у відповідь, а це вже жоден український Уряд не може не брати до уваги, як мінімум — питань енергетичної та економічної безпеки.
Більше того, ми не можемо не взаємодіяти зі своїми найбільшими сусідами, а вони, мабуть, не бажають нехтувати процесами, що відбуваються в нашій країні, це абсурдно. Уявіть, що Канада, приміром, відмовиться від співробітництва з найбільшим і могутнім своїм сусідом. Ви вірите, що такий сусід не намагатиметься вплинути на це рішення? Нереально, правда?
Проблема в тому, що не змогли знайти балансу між національними інтересами України, між розвитком та інтеграцією в європейські ринки й збереженням переваг свого економічного становища. І це дійсно суттєвий прорахунок попередньої влади, а зараз — і нинішньої.
Пошук компромісу й захист національних інтересів треба було проводити разом з підготовкою тексту угоди про асоціацію, тому що дисонанси були очевидні. На мою думку, неможливо кілька років поспіль заявляти про асоціацію з ЄС і працювати в цьому напрямку, незважаючи на попередження торговельних партнерів, а потім різко змінити вектор, нікому нічого не пояснюючи. Особливо коли суспільство прагне євроінтеграції, навіть якщо влада зрозуміла, що є вагомі підстави для такого рішення. Так само неможливо сьогодні марити тим, що все вирішиться саме собою або за рахунок Європи. Подарунків ніхто не робитиме.
«Хто встановлює стандарти, той контролює ринки»
— А чому, на вашу думку, така угода впливає на інші країни?
— На мою думку, для них перш за все виникає проблема з нашим переходом на європейські регулювання, технічні регламенти та стандарти.
— Поясніть, будь ласка?
— Ми, за угодою, зобов’язуємося впроваджувати в усіх сферах виробництва регулювання, стандарти й технічні регламенти, що діють в Європі, тому властивості наших товарів, системи стандартизації, метрології, акредитації на підприємствах зміняться. Оскільки інші країни споживають наші товари або експортують до нас свої, вироблені за іншими стандартами, це на них впливатиме.
— Тобто стандарти, передбачені угодою, є настільки важливими?
— Це, мабуть, одне з найважливіших питань, тому що стандарти — один з дієвих важелів контролю ринку. Друге питання, це правила регулювання і норми законодавства, які ми будемо запроваджувати у межах зобов’язань із наближення до законодавства Європейського Союзу. Якщо ви встановлюєте правила регулювання і стандарти для ринку, то всі його учасники змушені їм відповідати. Щодо питань подальшої конкуренції, то, звісно, європейські компанії багато років працюють за відповідними правилами і стандартами, а українські тільки почнуть перебудовуватися та їх упроваджувати. При цьому ми маємо перехідні періоди для деяких галузей економіки, але все ж таки хто, на вашу думку, виграє конкурентну боротьбу?
— Європейські компанії.
— Погоджуюсь. І це є нормальним при вході українських компаній на європейський ринок, але ж нові для нас стандарти і правила будуть упроваджені й на внутрішньому українському ринку. Тобто в умовах зняття захисту й обмежень в доступі європейських компаній до нашого ринку українські виробники, на мою думку, почнуть суттєво програвати в конкурентній боротьбі з об’єктивних причин. Можна сказати: хто встановлює правила, той контролює ринки, а, за угодою, ми будемо впроваджувати стандарти і регулювання, прийняті не в Україні.
— Але ж це покращить якість продукції для споживача в Україні.
— Можливо, так, а можливо, й ні. Сьогодні чимало європейських компаній працюють, наприклад, на продуктовому ринку України. Але ж стандарти безпеки та якості в них, мабуть, відрізняються від тих, які вони пропонують споживачеві в Європі.
Підвищення стандартів — це добре і для споживача, і для розвитку конкуренції. Але ж, якщо ми втрачатимемо власне виробництво, а відповідно — робочі місця та джерела прибутку, не буде коштів, аби придбати товари навіть не найкращої якості. Все це й мало б спонукати Уряд шукати баланс інтересів при укладенні угоди, закладати захисні механізми для власних секторів економіки, думати про вітчизняного виробника та збереження вже напрацьованого.
«Відсутній зобов’язальний механізм спонукання ЄС до відкриття власних ринків»
— Разом з тим наші компанії вийдуть на європейські ринки. ЄС уже скасував мита.
— Вийде кілька й у межах квот, які закладені в угоді про асоціацію, не більше. А квоти закладалися, виходячи переважно з обсягів торгівлі ще 2005 року. Щодо скасування мит, то краще зазирніть у додатки до угоди: на якісь товари вони зняті, на якісь знижені. Я, наприклад, зовсім не розумію, що дасть Україні звільнення від мита на постачання в ЄС приматів або ламантинів. Натомість щодо ключових позицій нашого традиційного експорту не все так позитивно, на мою думку. Наприклад, квота України на імпорт до ЄС сухого молока — 1500 т на рік, це десь місячний запас сировини не дуже великого заводу.
— Тобто наші товари не зможуть вільно й без мит постачатися в ЄС?
— Зможуть, але лише в певних межах, визначених угодою. Повністю вільного доступу до ринків ЄС угода не передбачає, а подальша лібералізація, подальше відкриття європейських ринків можливі тільки тоді, коли ЄС прийме відповідне рішення. І вплинути на його прийняття ми жодним чином не зможемо.
— Як це?
— Конструкція угоди про асоціацію з ЄС вибудована таким чином, що для українських галузей та виробників не надається повністю вільного доступу до ринків ЄС, а, правильніше сказати, скасовуються або знижуються мита для певних товарів у межах торговельних квот. Повністю європейські ринки для українських компаній та товарів не стають вільними. Для цього, певно, треба ставати членом ЄС, а цього може й ніколи не відбутися. Навіть задля збільшення квот або перегляду тарифів у межах цієї угоди треба отримувати відповідне рішення ЄС.
Те саме стосується й виходу наших компаній, наприклад, на європейські ринки послуг. Такі рішення взагалі можуть бути не прийняті ніколи, тому що вони в принципі ставитимуться в залежність від виконання Україною своїх зобов’язань за угодою стосовно імплементації стандартів ЄС, від прийняття відповідного законодавства, від впровадження належних технічних регламентів, контролів і т. ін. Саме ЄС, його органи, місії, фахівці здійснюватимуть моніторинг виконання цих зобов’язань Україною, і саме ЄС прийматиме рішення про належність такого виконання.
Тобто ми можемо ухвалити нові закони, впровадити нові стандарти в певних галузях економіки, перебудувати підприємства, системи контролю тощо, але ринки залишаться відкритими тільки невеликою мірою, допоки відповідне рішення про подальше їх відкриття не буде прийняте саме ЄС. Це треба розуміти та правдиво казати суспільству, що повністю вільного доступу до європейських ринків угода не гарантує. Такий доступ — то зовсім інший рівень угод. І це слід усвідомлювати, аби знову не було завищених очікувань.
Навіть подальше відкриття ринків, яке закріплене в межах самої угоди про асоціацію, ставиться в залежність від рішення Ради асоціації й інших органів, що створені відповідно до угоди, які мають узгодити належність виконання Україною заходів щодо імплементації (виконання вимог) за угодою. До складу таких органів асоціації входитимуть як представники з боку ЄС, так і України, і рішення мають прийматися лише узгоджено. Тобто це відбудеться тільки тоді, коли представники ЄС у цих органах приймуть рішення про належність виконання Україною зобов’язань за угодою. Вже навіть не кажу про внутрішні процедури ЄС.
Немає жодних зобов’язань щодо подальшого відкриття з боку ЄС українським компаніям доступу до європейських ринків. Тобто відсутній зобов’язальний механізм спонукання ЄС до відкриття власних ринків. Більше того, питання про неспроможність у межах угоди дійти згоди щодо рекомендації надати, наприклад, транспортним компаніям доступ до відповідного ринку ЄС навіть не підпадають під дію механізмів розв’язання спорів, передбачених угодою.
— Тобто ми можемо довго та старанно виконувати ці зобов’язання, а ринки все одно не відкриють?
— Треба розуміти, що вільного доступу до ринків ЄС нам ніхто й не обіцяв. І з-поміж юридичних механізмів, закладених в угоді, у нас немає жодного, аби спонукати ЄС до повного відкриття ринків. Тільки коли буде добра воля з боку ЄС. Можливо, у політичній площині є інший підхід, але я тут так само більше скептик, оскільки знову потрібна воля лише однієї сторони угоди.
Подивіться, як Україні «спрощують» візовий режим. Вимоги до нас постійно модифікуються, уточнюються… Або візьміть приклади взаємодії ЄС із такими країнами, як Туреччина, і ви самі відповісте на це питання.
Проаналізуйте останні заяви колишнього єврокомісара Штефана Фюле або міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра — і ви знайдете підтвердження, що час прокидатися від євроейфорії та починати розуміти, що угода про асоціацію — це далеко не те саме, що членство в ЄС. Нам уже давно треба працювати на захист саме українських інтересів, а не бути прив’язаними до рішень інших.
«Я проти підтримки неправильних очікувань і нехтування власними національними інтересами»
— Виглядає так, нібито ви проти угоди про асоціацію?
— Зовсім ні, я — за неї. Але водночас я проти підтримки неправильних очікувань і нехтування власними національними інтересами, навіть якщо наміри благі.
Євроінтеграція — це дуже добре, і, на мою думку, до неї потрібно йти, але лише захищаючи власні національні інтереси, підтримуючи вітчизняного виробника й піклуючись про матеріальний стан власних громадян. Якщо ми обрали шлях євроінтеграції й хочемо будувати нову країну, робімо це, але ж коли ви робите ремонт власної домівки, навіть капітальний, ви не руйнуєте його фундамент! У цьому випадку ми розхитуємо власне виробництво, віддаємо ринки, втрачаємо співпрацю, що приносила нам прибутки, а натомість не маємо навіть закріпленої європейської перспективи. Ви вважаєте, що суспільство цього очікує?
— Але ж, за вашими словами, укладена угода не така вже й гарна для нас.
— Там багато корисних речей, що дозволять Україні прогресувати, і не тільки в економічній площині. Це, можливо, перший крок на шляху до вільного доступу до ринків ЄС і перебудови країни. Але ще раз повторю: на мою думку, при цьому так само потрібно користуватися наявними перевагами, механізмами захисту власних інтересів. Там, де вигідно, — співпрацювати з іншими країнами й міждержавними утвореннями, підтримувати власного виробника, надавати прозорості процесам імплементації. Й передусім працювати на користь України, а не спалювати мости та не руйнувати основних елементів, які, можливо, і не так добре, але забезпечують функціонування економіки України.
— Тобто ви все ж таки вважаєте, що реалізація угоди піде на користь Україні?
— Так, але лише якщо пріоритет буде відданий національним інтересам держави, а не політичній кон’юнктурі й гаслам, підміні понять і завищенню очікувань, навіть якщо сьогодні вони подобаються більшості виборців. Якщо Україна використовуватиме конкурентний підхід до співпраці з міждержавними утвореннями, то зможе найбільш ефективно захищати власні інтереси.
— Отакий ви єврокритик?
— Мені більше подобається визначення «європрагматик». Але, якщо це дозволить захищати національні інтереси України, нехай буду єврокритиком, хоч зараз це справа дуже невдячна.
Максим РАЙКО народився 7 листопада 1979 р.
У 2001 р. закінчив навчання на економіко-правовому факультеті Донецького національного університету. За два роки отримав диплом магістра права Університету Лондона.
Викладав цивільне право в ДНУ, працював у юридичних фірмах на посадах юриста, глави представництва, партнера.
У 2002 р. отримав свідоцтво адвоката.
З 2007-го очолював низку українських компаній.
У 2011 р. перейшов на державну службу (Верховна Рада, Кабінет Міністрів).
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!