Адвокат Євгеній Солодко

«В адвокатуру повинна повернутися колишня кастовість»

На перший погляд, старший партнер АГ «Солодко і партнери» Євгеній СОЛОДКО справляє враження людини жорсткої та безкомпромісної, деякі його висловлювання звучать часом різко, якщо не сказати революційно. Наприклад, він виступає за люстрацію правоохоронних органів і обмеження доступу до адвокатури для вихідців із силових структур. Разом з тим відчувається, що він щиро вболіває за професію, якій присвятив 16 років. Що відомий київський адвокат думає про новий закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», чи полегшить цей акт життя йому і його колегам, чи готові українські захисники взяти закон на озброєння?

«Нині в адвокатурі багато випадкових людей»

— Євгенію Вікторовичу, недавно ухвалено закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Як ви думаєте, чи полегшить він життя вам і вашим колегам і в чому його принципова відмінність від чинного закону?

— На мою думку, і старий був досить непоганий. Питання тільки в тому, як його застосовували. Про новий закон думаю, що це багато в чому крок уперед. Розширені права адвокатів і гарантії адвокатської діяльності, з’являється більше самоврядування. Це безумовний плюс. У принципі, якщо людина — на своєму місці і творчо підходить до того, що робить, цей документ дає всі можливості для ефективної роботи.

— У новому законі величезна увага приділяється адвокатському самоврядуванню. Якщо раніше в процес формування КДКА могли втручатися місцеві органи влади, то тепер комісії формуватимуться самими адвокатами й лише з адвокатів. Як ви вважаєте, адвокатура дійсно може стати посправжньому самоврядною?

— Якщо зробити екскурс в історію, то стає ясно, що колись адвокатура вже була самоврядною. Якщо не помиляюся, з 1922 року вона була єдиною самоврядною організацією на території колишнього СРСР. І якщо прибрати ідеологічну складову, адвокатура була самодостатньою й жила за законами касти, в яку допускалися обрані. І ті, хто туди потрапляв, дорожили приналежністю до цієї правової еліти. Замовлення були гарантовані, й адвокати в принципі непогано заробляли. Я вважаю, що в адвокатуру повинна повернутися колишня кастовість.

Можна дискутувати: добре чи погано те, що запропоноване в законі. Час покаже. Проте, на мій погляд, до органів адвокатського самоврядування передусім повинні входити люди, яких поважають в адвокатському співтоваристві, причому їх слід обирати не за якимсь адміністративним принципом. Керувати своїми колегами повинні метри адвокатури. Але метри, яким виявлять таку високу довіру, у свою чергу, повинні хотіти займатися організацією діяльності адвокатського співтовариства. При цьому їхнє завдання — допомогти повернути адвокатурі колишній престиж, ту саму кастовість.

— У чому ви бачите цю кастовість?

— Річ у тому, що нині в адвокатурі багато випадкових людей, які прий­шли з інших професій. Я називаю їх скоростиглими адвокатами, котрі будьякими шляхами прагнули отримати адвокатське свідоцтво, але при цьому не ввібрали етичних принципів професії. І це не просто слова, це — моє глибоке переконання.

Розумію, те, що скажу, може викликати несхвалення, але, мені здається, необхідно ввести якісь обмеження на допуск до нашої професії, наприклад для колишніх працівників силових структур. Це — погана тенденція. Такі люди вбивають дух адвокатури. Порушують кастовість, якщо хочете. Так, я розумію, що в них колосальний досвід, але психологія зовсім інша…

— Проте, можливо, вони якраз пішли з правоохоронних органів, тому що їм за духом ближча адвокатура.

— Якби вони пішли з правоохоронних органів, коли були старшими лейтенантами — капітанами, це було б зрозуміло. Але зазвичай вони стають адвокатами, відпрацювавши 20 років у прокуратурі, і, за звичкою, дотепер називають підзахисних бандитами. Я цього не розумію...

Людина оцінює життєві ситуації крізь призму своєї професії. Так от, адвокат життя оцінює з одного боку, а прокурор — завжди з другого. До того ж у країні тотальної корупції підхід до розв’язання юридичних проблем змінюється. І якщо ми, класичні адвокати, оцінюємо й формуємо правову позицію, то, на жаль, багато з тих, хто прийшов з іншої професії, стараються «повирішувати» проблеми, домовитися, використовуючи свої можливості — зв’язки, знайомства в силових структурах. Я думаю, це теж вбиває високий дух професії.

«В адвоката основна робота — думати, а не ходити»

— Як ви вважаєте, новий закон допоможе повернути кастовість, про яку ви говорили? Що потрібно для цього зробити?

— Так, але не зовсім. Мені здається, насамперед необхідно серйозно ускладнити допуск до професії. Для того щоб працювати адвокатом, потрібний певний досвід роботи. Важливий інститут стажування.

Необхідно, здається, визначити пов­новаження помічника адвоката, тому що, наприклад, сьогодні він не може пройти в слідчий ізолятор. На мій погляд, це неправильно. Він може й повинен виконувати чимало технічної роботи, даючи можливість адвокатові виконувати основну його функцію — думати. Пам’ятаєте історію, коли один із журналістів потрапив на завод до Форда? Прекрасне виробництво, всі зайняті ділом. І раптом він помітив якусь людину, яка сиділа за абсолютно порожнім столом у ковбойських чоботях і капелюсі та курила. Журналіст здивувався й після екскурсії поцікавився: «У вас тут усе так добре організовано. А що це за товариш сидів і палив?» Форд відповів: «Я йому плачу божевільні гроші». — «За що? Він же нічого не робить». — «Він думає». Це я до того, що в адвоката основна робота всетаки — думати, а не ходити.

Плюс потрібно ввести досить жорсткий іспит. Так, у законі написано — іспит, а ось як він проводитиметься, які будуть питання, як він буде організований — невідомо. Я особисто вважаю, що екзамен повинен бути жорстким — таким, щоб держіспити у вузі здавалися дитячим лепетанням на галявинці.

— Що, на вашу думку, може завадити реалізувати принципи самоврядування?

— Завадити може байдужість адвокатів, яким нічого не потрібно. Ось я, наприклад, ходжу на всі вибори, тому що мені небайдуже, кому складатимуть кваліфікаційний іспит мої співробітники. Мені небайдуже, хто розбиратиме скарги, які надходять на мене доволі регулярно (хоча, зауважу, за 16 років адвокатської діяльності на мене не було жодної скарги від клієнта, тільки від силовиків). Від цього залежить моя кар’єра.

Більш того, мені хочеться знати, хто буде представником нашої корпорації у відносинах з державою. Я хочу, щоб це виглядало гідно.

Звичайно, багато чого залежить від того, як закон виконуватиметься. Навіть найгірший документ можна прочитати й виконати порізному. Я вважаю, що новий закон дає всі можливості для того, аби повернути професії колишній престиж.

Я не бачу ніяких перепон для цього. Найважливіше, щоб не почалася гризня через те, хто ввійде до органів адвокатського самоврядування.

— А кого б ви особисто хотіли бачити на чолі цих органів?

— Я б хотів бачити передусім професіоналів. Не називатиму прізвищ. Гідні люди добре відомі в співтоваристві, про небажаних теж багато написано. Але, мені здається, якщо колеги не поважатимуть тих людей, яких вони обирають, про корпоративність говорити не доводиться.

— Чому ж вони повинні обирати людей, яких не поважають?

— Річ у тому, що хтось може просто проігнорувати ці вибори. Проте я вважаю, що це такі питання, на які неможливо не звертати уваги. Це — наше життя, наша робота. Переконаний, що в адвокатурі повинен бути порядок, і сподіваюся, що він буде.

Те, хто буде в результаті обраний, багато в чому залежить від норм представництва — хто висувається, яка кількість голосів. Різні бували ситуації: або багато адвокатів приходило, або зовсім мало, хтось узагалі вибори ігнорував. Цілком можливо, що саме через це в органи управління проходили не зовсім ті люди, які повинні були пройти.

«Адвокат усередині корпорації повинен відчувати себе захищеним від претензій з боку держави»

— Якими, на вашу думку, є головні завдання, що органи адвокатського самоврядування повинні будуть вирішувати насамперед?

— Мені здається, є три «напрями удару». Поперше, дуже важливо, щоб органи самоврядування виробили чітку позицію з приводу взаємин у сере­довищі адвокатів, усередині «клану». Подруге, необхідно формувати й простежувати відносини між адвокатом і клієнтом. Клієнт має бути впевненим, що, якщо він звернеться до київського, харківського, сумського адвоката, його вислухають, постараються допомогти, у жодному випадку не «кинуть», призначать справедливу ціну за роботу.

І потретє, дуже важливо, щоб органи адвокатського самоврядування збудували правильні відносини між адвокатським співтовариством і державою, яка повинна з нами рахуватися. Тому що адвокати — це совість держави. Я колись сказав, що в мене є мрія, аби Генпрокурор визнав це і вимовив цю фразу вголос. Те, що багато хто нас досі вважає пособниками бандитів, це навіть не принижує, це просто засмучує.

Адвокат усередині корпорації повинен відчувати себе захищеним від можливих претензій з боку держави. При цьому потрібно, щоб він розумів: корпорація забезпечить його захист тільки в тому випадку, якщо його професійна поведінка буде бездоганною.

Тоді ми отримаємо те, що в ідеалі я, як адвокат, хотів би бачити. Ми одержимо професійне співтовариство, яке висуває жорсткі вимоги до своїх членів, — і в професійному, і в моральному плані. А моральна складова — це невід’ємна частина професії адвоката. Ми розумітимемо, що перебуваємо під захистом своєї корпорації та будьяке переслідування з боку держави не залишиться непоміченим, на це буде жорстка реакція, й адвоката захистять.

У свою чергу адвокати повинні розуміти: вони не мають права рекламувати свої послуги, малюючи олійною фарбою перед будівлями судів свої номери телефонів, не мають права приймати клієнтів у будівельних вагончиках (на жаль, такі прецеденти були). Я дотримуюся такої позиції, що вимоги до адвокатського офісу повинні бути практично ті самі, що й до офісу нотаріуса. Природно, не всім такі вимоги подобаються, тому що вони припускають витрати. Але член корпорації повинен виглядати гідно, адже це формує шанобливе ставлення до нього зокрема й до професії взагалі. Почуття власної гідності, професійної гордості — ось що повинне в результаті вийти. Якщо наприкінці 1980х — на початку 1990х потрапити в адвокатуру після університету для багатьох було  практично нездійсненною мрією, то тепер, на жаль, усе інакше, це вже не так престижно. І мені дуже хочеться, щоб нашій професії не просто повернули колишній престиж, а підняли її на небувалу висоту.

— До речі, ви згадали про стажування — відповідна норма є в законі. Напередодні його ухвалення, під час круглого столу, багато адвокатів висловлювалися проти цієї норми, говорили про те, що не хотіли б, аби їх зобов’язали брати до себе стажистів…

— Це залежить від особи адвоката. Колись був чудовий інститут наставництва. Приходив молодий фахівець, його прикріплювали до досвідченого професіонала, і той його наставляв, учив, показував, як потрібно працювати. Я не вважаю, що це погано, це спадкоємність кадрів, і, за великим рахунком, учитель продовжується в учнях. Мій тренер колись учив мене так: якщо можеш пояснити прийом, значить, ти його знаєш. Я вважаю: якщо якісно готуєш стажиста — значить, і сам професійно зростаєш.

І стажування необов’язково має бути платним. Мене б тішило, якби я підготував гарного адвоката, який говорив би потім: «Я стажувався в Солодка».

«Якщо адвокат іде в бізнес, то повинен здати ліцензію»

— Одна з ключових новел — створення єдиної професійної адвокатської організації, членство в якій обов’язкове. Як ви думаєте, які переваги таке членство може дати рядовим адвокатам, чи потрібне воно?

— Так, я думаю, професійна організація потрібна. Хочу сказати про інше. Мені здається дещо надуманим протистояння між юристамиадвокатами і юристаминеадвокатами. На мій погляд, на ці граблі вже наступила Росія. У них є закон «Про професійну юридичну допомогу» і закон «Про адвокатуру». І, мені здається, таке протиставлення штучне. Розберімося. Адвокати — це люди, які професійно надають юридичні послуги. Думаю, було б правильно всіх, хто професійно надає юридичні послуги, незалежно від спеціалізації, називати адвокатами. Починаючи з тих, хто займається питаннями соціальної допомоги, і закінчуючи тими, хто спеціалізується на міжнародних фінансових операціях. Є чимала група криміналістів, але й вони в цій професії — на рівних зі всіма іншими.

Якщо ж людина з юридичним дипломом займається бізнесом і не надає юридичних послуг, то вона бізнесмен, політик, менеджер — хто завгодно, але тільки не адвокат. Якщо адвокат іде в бізнес, то повинен здати ліцензію. Це дві ключові позиції.

— Я читала на форумах обговорення цієї теми адвокатами. Деякі з них висловлювали думку: мовляв, головна мета проекту — загнати в підконт­рольну організацію.

— Отримати контроль над кримінальним процесом? Яким чином? Як можна контролювати члена професійної організації або впливати на нього?

— Наприклад, у ст.36 закону є норма про те, що звернутися до КДКА із заявою про залучення адвоката до дисциплінарної відповідальності може не тільки клієнт чи сторона в справі, а кожен, кому відомо про непристойну поведінку захисника. Деякі ваші колеги говорили про те, що це дасть можливість учинити розправу над невгодним комусь адвокатом.

— Існують правила адвокатської етики, і якщо я непристойно поводжусь і своїми діями ганьблю високе звання адвоката, то, наприклад, сусід і тепер може написати на мене скаргу в КДКА. Що заважає йому зробити це? Ніщо.

А стосовно того, щоб отримати контроль над кримінальним процесом… Думаю, деякі коментарі відгонять популізмом. Під загрозою чого адвокат може пожертвувати своєю професійною гордістю та зрадити клієнта? У мене за 16 років адвокатської практики було різне: і натяки, і погрози, і спроби чинити тиск. Одначе це ні до чого не привело. Адже в нас, як у лікарів, основний принцип — «не нашкодь».

— У законопроекті передбачена адміністративна відповідальність за мовчання у відповідь на адвокатський запит (штраф — 850 грн.). Чи буде цей захід достатньо дієвим?

— Уважаю, що це хоч якась відповідальність. Тому що нині чиновники, керівники підприємств можуть просто не реагувати на адвокатський запит: «Не хочу відповідати, і все. Що мені за це буде?» А тут хоч би доведеться заплатити 850 грн. Чиновники, можливо, побоюватимуться адміністративної відповідальності як такої. Вважаю, це правильно. Тому що адвокатський запит — наш єдиний інструмент. Викликати на допит людей ми не можемо, лякати чимось, як слідчі, — теж. Можемо тільки писати папери.

«Потрібно ввести інститут люстрації. Багато країн через це пройшли»

— Свого часу, напередодні ухвалення нового КПК, ви говорили про те, що відміна стадії порушення кримінальної справи може вивести з ладу нашу правоохоронну систему.

— Я й тепер вважаю, що наша правоохоронна система може захлинутися від валу звернень...

— Ви також говорили про те, що про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань підозрюваного не сповіщатимуть, тоді як про порушення кримінальної справи зацікавлені особи обов’язково інформувалися. Відповідно, людина буде навіть менш захищена. Але ж і нині, до набуття чинності новим КПК, оперативнорозшукову діяльність можна вести задовго до формального порушення справи.

— ОРД може вестися завжди. Порівняймо КПК й закон «Про оперативнорозшукову діяльність». І за кожною статтею цього закону я доведу, що оперативнорозшукова діяльність велася, ведеться і вестиметься таємно, при цьому використовується гриф «Цілком таємно». Переконаний, що й після ухвалення нового КПК нічого не зміниться.

Безперечно, оперативнорозшукова діяльність потрібна, але питання в тому, як ці матеріали легалізуються. Скажімо, коли в тій же «справі Василя Волги» ми слухаємо два диски, які залучені до матеріалів, то бачимо вибірковість запису. У мене виникають такі запитання: де першоджерело, на яке наносилася інформація? хто й за яким критерієм відібрав те, що вважав потрібним, і передав диски слідству? чому не весь оперативний матеріал був наданий слідству? оперативний працівник надав тільки те, що вважав потрібним, те, що підтверджує його версію. А якщо я візьму всі матеріали оперативної розробки, то може з’ясуватися, що він просто вирвав окремі фрази з контексту, переписав на диск і говорить, що це доказ. Ось стаття «Цифрові записи як речовий доказ у судовослідчій практиці». У ній детально розповідається, як будьякий цифровий запис можна перекрутити до невпізнання. Навіть нашу розмову за великого бажання можна спотворити так, ніби ми з вами домовляємося про щось корупційне.

Я вважаю, що положення про легалізацію доказів і в старому, і в новому КПК виписані недостатньо чітко.

— Новий КПК багато в чому змінює принципи кримінального провадження. У новому дусі витриманий і закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». При цьому українська правова система калькує радянську, з репресивністю й обвинувальним ухилом, а більшість суддів, адвокатів, прокурорів сформувалися в колишніх умовах. Наскільки вони (і ви) готові працювати за новими правилами?

— При чому тут ментальність, при чому тут історична традиція, якщо є норма закону, яку потрібно виконувати? Подобається чи не подобається — будь люб’язний, дотримуй. А якщо не готовий — або змінюй професію або перенавчайся. Чому доля окремого громадянина, який потрапив у коло учасників кримінального процесу, повинна залежати від ментальності слідчого? Для юристів є один бог — закон. Інша справа, що закони пишуть і виконують люди.

Якщо ми говоримо про ментальність наших прокурорів і слідчих, то я взагалі вважаю, що потрібно ввести інститут люстрації. Багато країн через це пройшли.

— Як ви уявляєте реалізацію цієї ідеї?

— Дуже просто: всіх, хто працював у правоохоронних органах, звільнити без права обіймати відповідну посаду протягом років десяти. І на їхні місця прийдуть молоді, політично грамотні. У нас величезна кількість юридичних вузів і ціла армія випускників. Якщо їх гарантовано працевлаштувати, запропонувати гідну заробітну плату, не думаю, що країна захлинеться в корупції.

— Одначе погодьтеся, що серед колишніх працівників правоохоронних органів багато професіоналів, а на їхні місця прийдуть люди без досвіду.

— Навчаться. Все колись відбувається вперше. І, повірте, нічого страшного не станеться. Я не вірю в еволюційний шлях розвитку суспільства та країни, про революційний говорити не хочеться. Хочеться говорити про якусь кардинальність, радикальність ухвалення рішень. Не можна, щоб правоохоронні структури перевищували за чисельним складом армію. Чи бачена справа, щоб у прокуратурі організовувалися гарячі лінії, щоб за вказаним номером громадяни могли подзвонити й поскаржитися на свавілля правоохоронних органів? Адже це люди, яких ми найняли, щоб вони нас захищали! Куди це годиться? Тому я вважаю: люстрація — єдино правильний шлях для того, щоб позбутися такої «спадщини».

Можливо, те, що я кажу, відгонить деяким ідеалізмом або максималізмом. Але я не бачу, як інакше можна переломити ситуацію.

— Чи можете ви зараз сказати, що новий закон дає вам усі інструменти для ефективної роботи? Які новели, на вашу думку, найудаліші?

— Неможливо оцінювати окремі норми закону, його потрібно оцінювати цілісно, в комплексі. Так, я вважаю, що новий закон кращий, ніж старий. Але час покаже, як він виконуватиметься.