Олександр ПАСЕНЮК: «Істотним фактором, що знижує якість роботи публічної адміністрації, є безвідповідальність колегіальних органів»
Cудовий контроль за публічною адміністрацією є невід’ємним елементом правової держави.
Тому відразу ж після проголошення незалежності парламент задекларував потребу створення в Україні адміністративних судів. Проте втілення в життя цієї ініціативи тривало майже 20 років. Етапи становлення та сучасний стан справ у адмін’юстиції проаналізував у виступі на міжнародній конференції «Адміністративне судочинство і практика застосування адміністративного права» голова Вищого адміністративного суду Олександр ПАСЕНЮК.
Залишкові тенденції
10 років знадобилося, щоб українські політики засвоїли ідею адміністративної юстиції й у 2002 році заклали основу системи адміністративних судів. А після цього ще 7 років — аби Уряд забезпечив створення цієї системи: останній із судів запрацював у березні 2009 року. Звісно, що органи публічної адміністрації не були зацікавлені створювати умови, при яких їхня діяльність опинялася б під незалежним контролем з боку адміністративних судів. До цього додавалася зайва політизація всіх питань, пов’язаних із запровадженням адміністративної юстиції.
Незважаючи на ці несприятливі обставини, вітчизняній адмін’юстиції вдалося зайняти належне місце в українському суспільстві. Соціологічні дослідження та статистика свідчать, що адмінсуди мають довіру з боку громадян. За період з 2005 року кількість позовних заяв зросла більш як у 10 разів, кількість апеляційних скарг — більш як у 15, а кількість каса¬ційних скарг — потроїлася.
На якості судових рішень це не позначилося (вона навіть покращилася), проте значно збільшилися тривалість розгляду справ і, відповідно, строки остаточного поновлення прав позивачів. Водночас значно підвищилась інтенсивність роботи: впродовж 2007—2009 років у суддів окружних адмінсудів вона зросла майже на 30%, в апеляційній інстанції — вшестеро, а в суддів ВАС — майже вдвічі. Так, окружні ад¬мінсуди у 2008 році розглянули 206,9 тис. справ, у 2009-му — 414,8 тис., апеляційні, відповід¬но, — 114,4 тис. та 577,2 тис., ВАС — 18,6 тис. та 31,7 тис.
Однак залишки невирішених справ усе одно є значними: на кінець 2009 року, зокрема, в апеляційних адмінсудах вони становили 54% від загальної кількості справ, що перебували на розгляді, у ВАС — 67%.
Ці показники, на мою думку, були зумовлені такими основними факторами.
По-перше, з року в рік правова якість роботи публічної адміністрації понижується. Причому не тільки і не стільки низових ланок адміністрації, скільки вищих органів влади. Систематичне невиконання державою своїх зобов’язань перед соціально вразливими верствами населення призвело до того, що кількість со¬ціальних спорів постійно збільшувалась і сягає на сьогодні більш ніж половину всіх адміністративних спорів.
Крім того, невиконання державою своїх обов’язків перед громадянином породило ситуацію, коли той у відповідь не виконує своїх обов’язків перед державою. Внаслідок цього протягом 2008—2009 років простежується чітка тенденція до зростання позовів публічної адміністрації до приватних осіб.
Кадри і процесс
Перманентна політична криза, в якій перебувала країна протягом останніх 5 років, суттєво загальмувала процес заповнення вакантних посад у новосформованих окружних та апеляційних адмінсудах, а також створення належних умов праці. Ефективність адміністративного судочинства також істотно знижували недоліки чинного, насамперед процесуального, законодавства, які уможливлювали умисне затягування процесу, невиконання судового рішення тощо.
Останні 5 років система адміністративних судів перебувала в процесі становлення, їх організаційний потенціал лише формувався. Тому природно, що на вирішення всіх проблем організації та здійснення судочинства в адміністративних судах витрачалося більше часу, ніж це зайняло б у судів, котрі функціонують уже давно.
Сьогодні негативний вплив деяких зі згаданих факторів знижено, а то й узагалі нейтралізовано. Зроблено це в основному завдяки заповненню вакантних суддівських посад, удосконаленню процесуального законодавства, підвищенню рівня організаційного забезпечення роботи адміністративних судів та істотним законодавчим змінам у сфері судоустрою та статусу суддів.
Зокрема, станом на жовтень 2010 року нам удалося забезпечити укомплектування апеляційних адмінсудів на 60% від штатної чисельності, а окружних — більш як на 80%. До речі, навіть такий рівень укомплектованості дозволив окружним адмінсудам не тільки припинити зростання залишків невирішених справ, а й повернути цей показник на рівень 2006 року (17% від справ, що перебували в провадженні протягом року).
Щоправда, на наведений показник вплинули зміни в предметній підсудності адміністративних судів кінця 2008 року. Аби зняти проблему залишків нерозглянутих справ та запобігти її виникненню в майбутньому, штатну чисельність суддів необхідно збільшити у ВАС на 7, у місцевих — на 106, в апеляційних адмінсудах — на 30 одиниць. Відповідна пропозиція вже внесена Президентові, міністрові юстиції та Державній судовій адміністрації.
Також на основі напрацювань суддів адмінсудів підготовлено та прийнято зміни до Кодексу ад¬міністративного судочинства. Вони спрямовані, зокрема, на:
- припинення численних випадків відкладення розгляду справи через неявку учасників процесу;
- спрощення провадження в нескладних за фактичним та юридичним змістом справах;
- посилення контролю суду за виконанням ухваленого рішення;
- розвантаження апеляційної та касаційної інстанцій від необгрунтованих скарг.
Альтернатива ігноруванню
Поряд із цим вплив деяких негативних чинників усе ще залишається відчутним.
Перш за все маю на увазі відсутність належного механізму виконання судових рішень з так званих соціальних спорів. Аби усунути цю проблему, слід прийняти матеріальний закон про порядок виконання судових рішень за майновими вимогами до держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Розробка відповідного законопроекту розпочалася ще на початку року, але наразі результати більш ніж скромні.
Істотним фактором, що знижує дисципліну, а отже, і якість роботи публічної адміністрації, є безвідповідальність колегіальних органів, відсутність відповідальності за невиконання ними судових рішень. Відповідно до КАС покарання за таку поведінку колегіального органу несе його керівник. У разі якщо члени колегіального органу ігнорують судове рішення, в керівника залишається альтернатива: звільнитися або платити значний судовий штраф.
На мою думку, такому керівнику варто надати ще одну можливість — право одноособово виконати судове рішення, якщо колегіальний орган цього не зробив у встановлений законом чи судом строк. Реалізувати таку ідею можна шляхом прийняття спеціального матеріального закону про порядок виконання деяких постанов суду в справах щодо колегіальних рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!