Непоставлений товар

Повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов’язанням), на який можуть нараховуватися проценти, передбачені статтею 536 ЦК. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 16.09.2014 №3-90гс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 вересня 2014 року м.Київ №3-90гс14

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Барбари В.П.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополіс» — Голованова С.А.,

Аграрного фонду — Наумова Д.С.,

Генеральної прокуратури — Гнатюка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ТОВ «Агрополіс» про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 13.05.2014 у справі №921/266/13-г/7 за позовом першого заступника прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі Аграрного фонду до ТОВ «Агрополіс» про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року перший заступник прокурора Тернопільської області звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі Аграрного фонду до ТОВ «Агрополіс», в якому з урахуванням уточнень просив стягнути із відповідача за період з 21 липня по 7 листопада 2012 року:

— 2122414,75 грн. — штраф у розмірі 20%;

— 774681,38 грн. — пеня у розмірі 0,1%;

— 742845,16 грн. — штраф у розмірі 7%;

— 47972,39 грн. — 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням ТОВ «Агрополіс» своїх зобов’язань за форвардним біржовим контрактом на закупівлю АФУ зерна від 24.05.2012 №726 Ф.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2013, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агрополіс» на користь АФУ 45355,71 грн. — 3% річних за період з 26 липня до 6.11.2012. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Агрополіс» у дохід державного бюджету витрати зі сплати судового збору у розмірі 825,84 грн.

Вищий Господарський суд постановою від 13.05.2014 залишив без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014.

У своїй постанові ВГС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 3% річних, виходячи з того, що після відмови відповідача від виконання договірних зобов’язань стосовно постачання пшениці у нього на підставі положень ст.693 Цивільного кодексу виникло грошове зобов’язання з повернення суми попередньої оплати. При цьому суд касаційної інстанції, пославшись на положення ч.1 ст.8 ЦК (аналогія закону) та вимоги Указу Президента «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.95 №227/95, дійшов висновку, що спірний платіж (попередню оплату) відповідач зобов’язаний був повернути позивачеві у п’ятиденний строк із моменту зарахування на його рахунок коштів, натомість повернув його більш ніж через 3 місяці, а отже, з відповідача на підставі ст.625 ЦК належить стягнути 3% річних, нарахованих на суму попередньої оплати.

У заяві про перегляд постанови ВГС від 13.05.2014 з підстав, передбачених п.1 ст.111-16 Господарського процесуального кодексу, ТОВ «Агрополіс», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції приписів стст.530, 610, 612, 625 ЦК, п.6 Указу Президента «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві Україні» від 16.03.95 №227/95 у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обгрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ТОВ «Агрополіс» долучило до поданої заяви копії постанов ВГС від 23.04.2014 у справі №921/504/13-г/5, від 19.11.2013 у справі №912/163/13-г, від 16.10.2013 у справі №917/191/13-г, від 1.10.2013 у справі №922/1176/13, від 17.09.2013 у справі №917/339/13-г.

Так, Вищий господарський суд у постанові від 16.10.2013 у справі №917/191/13-г за аналогічних правовідносин зазначив, що строк повернення авансового платежу у такому випадку не визначений нормами чинного законодавства, у зв’язку із чим погодився з висновками господарського суду апеляційної інстанції щодо відмови у стягненні 3% річних, нарахованих на суму попередньої оплати.

Вирішуючи питання про допуск господарської справи №921/266/13-г/7 до провадження Верховного Суду, Вищий господарський суд не взяв до уваги посилання заявника на постанови від 19.11.2013 у справі №912/163/13-г, від 1.10.2013 у справі №922/1176/13, від 17.09.2013 у справі №917/339/13-г та від 23.04.2014 у справі №921/504/13-г/5, зі змісту яких убачається, що судом касаційної інстанції не допущено різного застосування норм матеріального права, оскільки рішення у зазначених справах Вищий господарський суд прийняв у залежності від установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та підстав позовних вимог, а у справі №921/504/13-г/5 постановою ВГС від 23.04.2014 рішення судів попередніх інстанцій у частині, що стосується доводів заявника, скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, тобто вирішення спірного питання по суті не є остаточним.

Ухвалою від 21.07.2014 Вищий господарський суд допустив до провадження господарську справу №921/266/13-г/7 для перегляду Верховним Судом постанови ВГС від 13.05.2014.

Предметом перегляду є постанова ВГС від 13.05.2014 в частині вирішення вимог про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ст.625 ЦК на суму невчасно повернутої попередньої оплати.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах ВС виходить із такого.

24.05.2012 між АФУ (покупець) і ТОВ «Агрополіс» (продавець) було укладено контракт на закупівлю АФУ зерна, відповідно до умов якого продавець зобов’язався передати покупцю у власність товар (пшеницю м’яку 2-го класу), а покупець у свою чергу зобов’язався прийняти товар та оплатити його у кількості 5558,970 тонн за ціною 1909,00 грн. за одиницю товару (тонну); всього на загальну суму 10612073,73 грн. (п.1.1).

Згідно з п.2.1 контракту сторони погодили строк поставки товару до 1.11.2012.

Порядок розрахунків визначено сторонами у розд.5 контракту.

Так, відповідно до п.5.1, 5.3 покупець упродовж трьох робочих днів із моменту укладення контракту на торгах аграрної біржі зобов’язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми контракту. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту, надання документів, передбачених п.3.3 договору.

Пунктом 6.7 контракту передбачено, що в разі невиконання однією зі сторін своїх зобов’язань або за наявності очевидних підстав уважати, що вона не виконає своїх зобов’язань у встановлений строк або виконає їх не у повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання своїх зобов’язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі.

АФУ, на виконання п.5.1 контракту, сплатив відповідачу 5306036,87 грн. авансового платежу, про що свідчать платіжні доручення від 2.07.2012 №1134 та №1135. Зазначені кошти було перераховано ТОВ «Агрополіс» Державною казначейською службою 20.07.2012 .

Тобто позивач прострочив сплату авансового платежу на 52 дні.

Листами від 20.07.2012 №346 та від 24.07.2012 №360 ТОВ «Агрополіс» поінформувало АФУ про відмову в повному обсязі від виконання зобов’язань, посилаючись на прострочення покупцем строку перерахування авансового платежу та положення п.6.7 контракту, що узгоджується з вимогами стст.538, 693 ЦК.

Зазначені повідомлення було направлено АФУ 21.07.2012 і 24.07.2012 та отримано позивачем 27.07.2012 і 30.07.2012 відповідно, що підтверджується поштовими квитанціями та повідомленнями про вручення.

ТОВ «Агрополіс» повернуло АФУ всю суму попередньої оплати у розмірі 5306036,87 грн. платіжними дорученням від 6.11.2012 №3559, хоча мало повернути 26.07.2012.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині стягнення 3% річних, суд касаційної інстанції не звернув уваги, що ст.625 ЦК передбачено можливість стягнення 3% річних за прострочення саме грошового зобов’язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав — повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (пшеницю м’яку 2-го класу).

За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні ст.625 ЦК.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 ЦК від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов неправильного висновку, застосувавши до спірних правовідносин положення ч.2 ст.625 ЦК та стягнувши з відповідача 3% річних, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов’язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст.536 ЦК.

За таких обставин постанова ВГС від 13.05.2014 підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111-16, 111-23, 111-24, 111-25 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ «Агрополіс» задовольнити.

Постанову ВГС від 13.05.2014 у справі №921/266/13-г/7 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ст.111-16 ГПК.