«Не треба брати в заручники адвокатів та комісію»
Оскільки Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури фактично вирішила питання про законність норм Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, які обмежували право на участь у роботі органів адвокатського самоврядування, на день раніше від Окружного адміністративного суду м.Києва, «ЗіБ» вирішив поставити кілька запитань з порушеної теми голові ВКДКА Валентину ЗАГАРІЯ.
— Валентине Миколайовичу, як справи із «видимістю» та сплатою внесків до ЄРАУ в членів ВКДКА? Чи немає заборгованості у вас особисто?
— Наскільки мені відомо, кожен член комісії сплатив внесок. Однак лиха не вдалось уникнути. Останнє засідання довелося починати з процедурного питання щодо можливості участі в ньому секретаря Ірини Піх, дані про яку не відображалися в реєстрі. Тоді ми одноголосно вирішили, що, оскільки інформації про позбавлення або зупинення її права на заняття адвокатською діяльністю немає, підстав не пускати Ірину Борисівну на засідання також немає. І, що приємно, наступного дня суд фактично підтвердив правильність нашої позиції.
Що стосується адвоката Загарія, то внесок, звичайно, сплачено. Проте складається враження, що борг перед Радою адвокатів з’явився в голови ВКДКА в частині розгляду скарг на рішення КДКА регіонів. Мені дали зрозуміти, що правильне, на думку членів РАУ, вирішення справ якось пов’язано з рівнем фінансування ВКДКА.
Такі невеселі висновки основані на отриманому від голови РАУ незвичному запрошенні на чергове засідання ради (відбулося в жовтні цього року в Пущі-Водиці під Києвом. — Прим. ред.).
У запрошенні мене інформували про рішення РАУ за запитом ВКДКА щодо необхідності покриття наших витрат. Разом з тим повідомили, що «у членів Ради адвокатів виникли питання щодо позиції та практики прийняття ВКДКА рішень з питань притягнення до дисциплінарної відповідальності адвокатів за несплату ними щорічних внесків, а також напрямів використання перерахованих НААУ на рахунок ВКДКА коштів». Одразу зауважу, що за весь період своєї діяльності комісія розглянула
2 скарги на рішення КДКА регіонів на цю тему. І підставою для скасування рішень стало порушення процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката.
Після висловлення незадоволення Лідія Ізовітова запропонувала взяти участь у засіданні ради «з доповіддю із зазначених питань». При цьому додала до запрошення згадане рішення РАУ «Про розподіл щорічних внесків на потреби ВКДКА» від 30.08.2014 №104.
Саме рішення також заслуговує уваги. Ним, зокрема, комісії пропонувалося «активізувати роботу щодо сплати адвокатами щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування». Чи повинна комісія займатися подібними питаннями — запитання риторичне.
Зрозуміло, РАУ шукає всіх можливих шляхів для підвищення фінансової дисципліни та наповнення адвокатського бюджету. Але ж не треба для цього брати адвокатів та ВКДКА в заручники!
Недавно НААУ, наслідуючи приклад ВКДКА, оприлюднила результати перевірки Вищою ревізійною комісією адвокатури своєї діяльності. Переконаний, що такі кроки в напрямку фінансової прозорості дадуть більший ефект, ніж сумнівні з правового погляду санкції щодо неплатників. Прозорість у роботі сприятиме довірі до органів самоврядування. Це свого роду індикатор, який відображає, наскільки орган захищений від зловживань з боку керівництва.
— Тобто в ситуації, що склалася, ви особисто звинувачуєте голову НААУ?
— Оскільки запитання особисте, то й відповідатиму на нього як звичайний адвокат. Зауважу, що моя думка тут може не збігатися з офіційною позицією ВКДКА та її членів.
У цьому нездоровому протистоянні в українській адвокатурі я не підтримую жодну зі сторін конфлікту, який уважаю протиприродним і в якому не хочу брати участі. По-перше, вважаю неприйнятними маніпуляції з ЄРАУ відносно більш ніж 2000 київських адвокатів, які дозволила собі Рада адвокатів. По-друге, так само не підтримую позицію Ради адвокатів м.Києва в питанні відмови перераховувати 30% отриманих внесків на адвокатське самоврядування на користь РАУ. До речі, частина адвокатських внесків, що перераховуються РАУ, йде й на утримання ВКДКА.
Тож кожна зі сторін несе свою частку відповідальності за розпалювання конфлікту.
У таких випадках, як кажуть, якщо не знаєш, як учинити, то роби за законом. Уважаю, що голова РАУ повинна була зі своєї доброї волі забезпечити повернення даних про «затемнених» адвокатів у ЄРАУ, оскільки в такий спосіб обмежувати адвокатів у праві на участь в роботі органів адвокатського самоврядування не можна. Одночасно голова РА м.Києва повинна переказати 30% від отриманих внесків у 2014 році на рахунок РАУ, не чекаючи звірки коштів.
«Не люблять у нас можновладці розглядати й тим більше схвалювати ідеї політичних опонентів»
— То, може, потрібно щось підправити в законі про адвокатуру, аби подібних проблем надалі не виникало?
— Скажу більше: проект закону, який запобіг би виникненню такої ситуації, вже був прийнятий у першому читанні (в листопаді минулого року. —
Прим. ред.) і навіть схвалений Венеціанською комісією! Я маю на увазі новий прогресивний закон «Про прокуратуру», недавно підписаний Президентом. У «Прикінцевих положеннях» пропонувалося внести корисні зміни й до нашого закону, які, однак, «випали» на стадії підготовки документа до другого читання.
— А до чого тут закон про прокуратуру?
— Ось так само, очевидно, думали й ті, хто запропонував викинути з нього зміни про адвокатуру. Поясню.
Проект, який пройшов Венеціанську комісію та був проголосований у першому читанні, передбачав комплексне реформування інституту прокуратури: поряд з ліквідацією функцій загального нагляду та слідства пропонувалося також посилити можливості адвокатів і забезпечити незалежність адвокатури. Для цього в «Прикінцеві положення» були включені (не без активної участі ВКДКА) відповідні зміни до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Нагадаю: пропонувалося дати адвокатам аналогічні прокурорським права безкоштовного доступу до баз державних органів, органів місцевого самоврядування, Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового соціального страхування, безперешкодно входити до приміщень організацій з метою ознайомлення з необхідними для адвокатської діяльності матеріалами, застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи.
Також установлювався чіткий розподіл коштів, отриманих від сплати щорічних внесків адвокатів, на забезпечення діяльності органів самоврядування. Згідно з проектом гроші в рівних частинах мали йти на забезпечення роботи:
ВКДКА й регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;
інших органів адвокатського самоврядування.
Важливою гарантією роботи також була норма, що забороняла органам самоврядування встановлювати які-небудь додаткові, крім передбачених законом, внески або платежі.
У сукупності все це мало забезпечити реальну змагальність сторін (прокуратура — сторона обвинувачення, адвокати — сторона захисту) та свободу в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Це ж конституційний принцип як-не-як.
— Невже цього не розуміли законодавці?
— Кажуть, що не варто шукати злий намір там, де все пояснюється дурістю. Клерки юридичного управління апарату Верховної Ради в червні цього року у своєму висновку звернули увагу на те, що «запропоновані зміни ніяк не стосуються діяльності прокуратури, тож, відповідно, і не випливають із проекту закону «Про прокуратуру». Можливо, не вникаючи особливо в суть, профільний комітет ВР при підготовці тексту до другого читання врахував чиюсь поправку, що грунтувалася на зауваженні юруправління, і вилучив з «Прикінцевих положень» проекту пункт, яким передбачалися зміни до закону про адвокатуру.
А можливо, це була чергова політична дурість. Адже не люблять у нас можновладці розглядати й тим більше схвалювати ідеї політичних опонентів. Тому навіть здорові законодавчі ініціативи, потрапивши в парламент через опозиціонерів, не доживають іноді й до першого читання.
З проектом закону про прокуратуру в нової влади ситуація склалася непроста. Документ (на мій погляд, досить якісний) розробила юридична команда колишнього першого заступника глави Адміністрації Президента Андрія Портнова. Можна було б забути про проект, але от невдача: новий закон мав стати одним з тих семи, які забезпечували підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом, а сам проект уже позитивно оцінила Венеціанська комісія. Можливо, щоб не втратити обличчя й не бути звинуваченими у використанні «диктаторських» ідей попередньої влади, було вирішено творчо переробити проект, наскільки це було можливо. Під скорочення потрапили і зміни до закону про адвокатуру.
Хоча все ж не можна відкидати і злого наміру. Реальна змагальність, що забезпечується рівними можливостями для адвокатів і прокурорів, створювала б безліч незручностей у роботі як для прокуратури, так і для інших держорганів. Зрозумілі правила організації та фінансування самоврядування також ні до чого: нехай краще адвокатура займається внутрішніми чварами й не заважає вершити правосуддя... Й оскільки зміни до закону про адвокатуру втратили підтримку (а пролобіювати їх навіть «до революції» було нелегко), вони відразу ж «випали» з остаточної редакції тексту закону.
— Але ж адвокатуру ще будуть реформувати...
— Ви маєте на увазі указ Президента «Питання Ради з питань судової реформи»?
— Так, Петро Порошенко озвучив необхідність реформування адвокатури як суміжного інституту.
— Схоже, що Президент, глава його адміністрації й навіть профільний заступник глави АП (адвокат до моменту призначення на посаду), як виявилося, не знають, що в Україні існує Національна асоціація адвокатів України — недержавна некомерційна професійна організація, яка об’єднує всіх адвокатів України загальною чисельністю близько 30 тис. членів, а також вищий дисциплінарний орган у системі органів адвокатського самоврядування — Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури.
На думку гаранта Конституції та його радників, НААУ та ВКДКА не заслуговують того, щоб бути представленими в цьому консультативно-дорадчому органі при Президентові. Тому особливих сподівань на позитивні зміни я не плекаю.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!