Заморожений конфлікт можуть урегулювати без участі всіх представників
Останнім часом в українських і міжнародних ЗМІ пожвавішала дискусія про можливі ва¬ріанти розв’язання придністровського конфлікту.
Особлива інтрига в цьому питанні полягає в тому, що сильні світу цього можуть піти на кулуарну угоду відносно подальшої долі Молдови і Придністров’я поза рамками офіційних переговорів, тобто без урахування думки всіх зацікавлених у цьому процесі сторін, зокрема і Києва.
Загроза кулуарної угоди
Візит німецького канцлера Ангели Меркель до Румунії і проведення 18—19 жовтня саміту глав Росії, Франції та Німеччини в Довілі, в ході якого обговорювали питання безпеки в Європі (включаючи проблему заморожених конфліктів), є яскравим свідченням того, що тема придністровського конфлікту знову стала предметом активних дискусій Росії та окремих членів Євросоюзу.
Відсутність офіційної інформації з боку ЄС і Росії стосовно цих зустрі¬чей дає деяким експертам, зокрема українським, повну свободу для фантазій і всіляких спекуляцій. Так, окремі ЗМІ припустили можливість досягнення домовленостей між Росією та ЄС, в рамках яких, в обмін на сприяння у вирішенні придністровського конфлікту, Росія може розраховувати на безвізовий режим з Євросоюзом.
Згідно із ще однією версією виведення російських військ з Придністров’я могло би бути компенсоване масштабними інвестиціями Євросоюзу в російсь-ку економіку. Небувалу сміливість таких «варіантів розміну» експерти намагаються пояснити нібито прагненням президента Росії Дмитра Медведєва продемонструвати свою готовність до поліпшення взаємин із Заходом і компенсувати «втрати» від російського втручання на Кавказі в 2008 році.
Безумовно, виключати можливість досягнення кулуарної угоди між Росією і низкою ключових країн ЄС стосовно придністровського конфлікту так деяких інших найважливіших питань світової політики не варто. Проте навряд чи виправдаються очікування щодо перспектив виходу Росії з Молдови і Придністров’я. Максимум, що може запропонувати Москва в питанні придністровського врегулювання, це повторити досвід британців в Індії, тобто піти, щоб залишитися.
На сьогодні Росія не приховує, що зацікавлена щонайменше у збереженні своїх позицій в цьому ре¬гіоні. Саме тому Кремль розглядає два основні варіанти придністровського врегулювання — горезвісний «план Козака», який передбчає об’єднання Молдови на умовах, вигідних Росії, або ж підтримування конфлікту між двома берегами Дністра.
Припущення, що Росія може вивести свої війська з Придністров’я, не позбавлене сенсу, проте це станеться не раніше, ніж Москва зможе забезпечити розв’язання придністровського конфлікту у вигідному їй світлі (грунтуючись на одному з варіантів «плану Козака»).
Сьогодні російська сторона має значні політичні й економічні важелі впливу не тільки на Придністров’я, а й на всю Молдову («Газпром» контролює молдовську газову трубу, РАО «ЄЕС» забезпечує до 70% електроенергії, необхідної Молдові, Росія є найбільшим ринком збуту для молдавської виноробної та овочеплодової галузей тощо).
«Золота акція» від Києва
Вливання Москви в Придністров’я ще вагоміше: там, не приховуючи, кажуть про те, що «Росія — це наше все». Тому присутність 1,5 тис. російських військовослужбовців у Придністров’ї вже давно є не ключовим чинником російського впливу в регіоні, а швидше «фетишем», який за сприятливих обставин можна досить дорого продати Заходу.
Це для Росії майже те саме, що й поступитися наполегливим проханням ЄС і США щодо отримання статусу повноцінних учасників переговорного формату «5 + 2», який, по суті, є консультативним, а останні кілька років ще й проводить зустрічі на неформальному рівні. Проте нехай «купівля» цієї «дохлої кішки» буде головним болем європейських полі¬тиків.
Україну повинно турбувати те, що торг про долю Придністров’я проходить без її участі. Київ, звичайно, покличуть поставити в потрібний момент свій підпис, проте швидше не як самостійного гравця, а як технічного виконавця чужих ідей.
Цього разу тривога, схоже, була навчальною. За результатами саміту в Довілі президент Росії Д.Медведєв заявив, що «успіх у молдавсько-придніст¬ровському врегулюванні залежить не тільки від Росії, а й від Республіки Молдова, від позиції Придністров’я, Румунії та ЄС». Очевидно, Москва так і не отримала відповідей Берліна і Парижа на питання стосовно європейської безпеки.
Вона вирішила послатися на необхідність формування повноцінної владної команди в Молдові за результатами парламент¬ських і президентських виборів, котрі мають відбутися найближчими місяцями. При цьому ро¬сійський глава натякнув, що після формування владної вертикалі в Молдові (орієнтовно лютий — березень 2011 року) може з’явитися «непоганий шанс відновити переговорний процес».
Питання тільки, за участю яких гравців і на основі яких документів відбуватимуться ці переговори. Як кажуть злі язики, Євросоюз, котрий так часто обстоює прозорість переговорного процесу, розробив якийсь проект дорожньої карти придністровського врегулювання і згідно із ще не перевіреною інформацією нібито почав обговорювати його з Росією.
На даному етапі Україна поки має деякий часовий ресурс для активізації своєї дипломатичної роботи на придністровському напрямі і можливість в тій чи іншій формі долучитися до вироблення контурів імовірної формули розв’язання замороженого конфлікту, конвертувавши в реальні дії свою «золоту акцію» в придністровському врегулюванні. Хочеться вірити, що новопризначеному спеціальному представникові України з питань придністровського врегулювання Ігорю Харченку, котрий має багаторічний дипломатичний стаж, це досить непросте завдання виявиться під силу.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!