Ціна правди

Слідство може замовляти судову експертизу безкоштовно, а підозрюваним доведеться витратитися

В уряді вже підготували постанову, згідно з якою судову експертизу зможуть замовити не тільки слідчий, прокурор і суд, а й сторона захисту або потерпілий. Правда, останнім за послугу доведеться платити. Така позиція чиновників може істотно обмежити права громадян, адже гроші є не в усіх.

Під впливом кодексу

Міністерство юстиції 12.07.2012 розмістило на своєму сайті повідом­лення про оприлюднення проекту постанови КМ, якою вносяться зміни до переліку платних послуг, що надаються установами судових експертиз.

Суть змін зводиться до такого:

розширення переліку відповідних платних послуг на один пункт: «проведення судових експертиз, обстежень і досліджень у кримінальному провадженні на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного представника, потерпілого, його представника»;

доповнення переліку послуг, які надаються фізичним і юридичним особам на їх замовлення, таким видом, як «консультації з питань, що потребують спеціальних знань».

Якщо оцінювати запропоновані зміни в цілому, то це — природна послідовність роботи законодавця. З ухваленням нового Кримінального процесуального кодексу (який набере чинності в листопаді цього року) слідство й суд позбавляються монополії на право призначати експертизу. Згідно з чинним КПК зробити це й отримати висновок експерта, котрий був попереджений про кримінальну відповідальність за давання умисно помилкового висновку й за відмову від давання висновку, можуть тільки слідчий, прокурор і суд. Сторона захисту позбавлена такого права. Новий кодекс змінить ситуацію, урівнявши в правах сторони обвинувачення й захисту й дозволивши останній отримувати висновок експерта, що має таку ж юридичну силу й доказове значення, як висновок, отриманий на замовлення суду, слідчого, прокурора.

Фінансові обмеження

Єдина відмінність: за експертизу, замовлену захистом, платить сама сторона захисту, а експертиза, призначена стороною обвинувачення, проводиться за рахунок бюджетних коштів. І тут вже вбачається елемент дискримінації, порушення стст.21, 24 Конституції, згідно з якими всі люди рівні у своїх правах і не може бути привілеїв або обмежень за ознаками майнового становища. Проведення експертизи на замовлення сторони захисту веде до дискримінації за ознакою майнового становища, оскільки в разі відсутності в підозрюваного, обвинуваченого або підсудного коштів, потрібних для оплати експертизи, він не зможе її замовити.

А сторона обвинувачення може дозволити собі замовити експертизу, оскільки оплата проводиться за рахунок державного бюджету, в якому завжди закладаються гроші на такі цілі. За великим рахунком, експертні установи Мін’юсту (на яких і поширюватиметься дія запропонованого проекту постанови) входять у структуру цього відомства, тобто фінансуються за рахунок бюджету. Відповідно, відмовити в проведенні експертизи на замовлення сторони обвинувачення просто не можуть, адже це одна система — держава. А ось стороні захисту можуть відмовити через неоплату експертизи, і це не зважаючи на те, що експертні установи утримуються коштом бюджету, тобто за рахунок платників податків. Підозрюваний, обвинувачений, будучи платником податків, по суті, утримує ці установи, а вони не проводять експертизи на його замовлення без додаткової оплати.

Відсутність коштів обмежує право громадянина на захист і може призвести до негативних наслідків, аж до засудження невинного. Не є таємницею, що деякі експертизи є дорогими, їх проведення оцінюється в тисячі й десятки тисяч гривень. Іноді проведення такої експертизи прямо впливає на те, визнають чи не визнають людину вин­ною, оскільки вона дозволяє одержати практично неспростовні, об’єктивні докази. Відповідно, відсутність грошей на проведення експертизи і, як наслідок, її непроведення може призвести до того, що людина не в змозі буде довести свою непричетність і засудять невинного.

У цій частині законодавцеві для усунення дискримінації слід вибрати компромісний варіант — забезпечити рівність сторін обвинувачення й захисту, прописавши, що обидві вони мають право призначати експертизи, які проводяться за рахунок держбюджету. З метою компенсації витрат держави можна передбачити подальше стягнення вартості експертиз із засудженого в разі постановлення обвинувального вироку. При виправданні особи ці витрати потрібно покласти на державну скарбницю або на потерпілого (в разі доведення, що було завідомо неправдиве повідомлення про скоєння злочину).

Проблеми методу

Іншою проблемою, що виникає у зв’язку із запропонованим проектом постанови, є проблема оцінки вартості консультацій з питань, які потребують спеціальних знань. З одного боку, начебто все ясно: вартість консультації дорівнює кількості вит­раченого на консультацію часу, помноженій на вартість одиниці часу (однієї години роботи експерта), з другого — це діє тільки стосовно експертиз, які проводяться за розробленими й затвердженими методиками, де чітко регламентовано час проведення експертиз у вигляді певного діапазону. Також вартість проведення складних й особливо складних експертиз установлюється залежно від трудомісткості з певними коефіцієнтами, необхідність застосування яких визначаться індивідуально в кожному конкретному випадку.

На відміну від експертиз, затверджених методик проведення консультацій немає, і навряд чи вони коли-небудь з’являться у вичерпному переліку випадків. Це зумовлено різноманітністю ситуацій, щодо яких даються консультації, та неможливістю формування вичерпного переліку питань для останніх.

Деякі консультації, крім безпосереднього спілкування із замовником і роз’яснення йому тих чи інших моментів, потребують додаткових тимчасових витрат експерта: на вивчення матеріалів, документів, зразків і т.п. У цьому випадку знову виникає питання про адекватність оцінки консультації та правильності відображення витраченого на неї часу. Контролювати кожного експерта в цій частині просто фізично неможливо, оскільки для цього буде потрібно як мінімум один спостерігач. До того ж цей спостерігач має бути компетентним настільки, щоб самостійно визначити, займається експерт підготовкою саме до цієї консультації чи іншими, не пов’язаними з нею, справами.

Єдиним найбільш наближеним до реальності виходом із цієї ситуації буде розробка й затвердження зразків методик, формування приблизних переліків питань для консультацій та оцінок тимчасових витрат на них. Разом з тим не можна не визнати, що неможливо врахувати всі випадки, коли консультація потрібна. Для врегулювання цього питання слід передбачити можливість розширення переліку питань для консультацій самим експертом за погодженням з керівником відповідного структурного підрозділу експертної установи або ж її керівником. Такий механізм дозволить знизити ризик формування корупційних схем давання консультації або появи висновку, що не відповідає фактичним обставинам справи, на користь однієї зі сторін процесу.

Підводячи підсумки, слід зазначити: розглянутий проект постанови, незважаючи на його позірну стислість і простоту, як і новий КПК, спричиняє необхідність ухвалення цілої низки підзаконних актів, що детально регулюють окремі, вузькі питання кримінального судочинства. Частину цих документів можна розробити та прийняти до набуття чинності новим КПК. Проте усвідомлення необхідності зміни цих актів, а деколи й ухвалення нових прийде тільки в процесі правозастосовної діяльності, використання на практиці нового КПК й пов’язаних з ним нормативних актів.