Золотий фонд нації

Суддя у відставці Апеляційного суду Чернігівської області отримала орден

Людина-легенда. Напевне, точніше не визначити сутність Катерини Пилипівни Оліферовської. Всупереч європейським підходам, коли до співрозмовників звертаються по імені, в цьому випадку так чинити негоже. Адже колишній партизанці виповнюється 87 років.

Учасниця бойових дій із 15-річного віку внаслідок тяжкого поранення втратила руку. Однак це не завадило Катерині вступити на юридичний факультет найпрестижнішого університету України, а потім 36 років пропрацювати суддею в головній установі юстиції Чернігівської області.

Днями вона була нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня — єдина серед законників Чернігівщини удостоєна такої вагомої відзнаки. Вручав її голова Апеляційного суду Чернігівської області Садіг Тагієв. І відповідно прокоментував непересічну подію.

— Пане Садіг, я глибоко переконаний, що жінка, якій ви щойно вручили від імені держави цей ошатний ювелірний виріб, належить до золотого фонду нації. До людей, про яких треба знімати телефільми, готувати радіопередачі та вагомі публікації. Адже їхня доля і знання, якими вони ще можуть поділитися, унікальні. А коло цих носіїв далеко не рядових істин, на жаль, усе звужується…

— Моя позиція така: той, хто легковажить минулим, не знає своєї історії, своїх предків — не може мати майбутнього. Ви правильно відзначили — це золотий фонд, це наш фундамент, оскільки це носії колосального досвіду, в тому числі й знань. Адже юридична теорія формується не за день-два, а століттями.

Такі люди, як Катерина Пилипівна, працювали в не порівнюваних із нинішніми умовах. Ручка, чорнильниця, папір — це вам не сучасні комп’ютерні технології. А були ще й часи, коли через банальну відсутність паперу їм доводилося обрізати газетні поля, склеювати їх й на цих імпровізованих «носіях» вершити правочинні записи. Нагадаю, що в 1952 році К.Оліферовська прийшла на посаду судді в один із судів області (а на той час таких служителів Феміди було аж… 9). В нашому архіві є документи з відповідними рішеннями, що вступили в законну силу. На стрічках, підклеєних борошняним клейстером — іншого просто не було.

Нині адміністрація апеляційного суду наполегливо працює з цими безцінними архівами, бере на облік усіх ветеранів — жоден не залишиться без уваги. Радію, що знаходимо в цьому порозуміння з Радою суддів України. Завдяки цьому за відносно короткий час уже кілька ветеранів суддівського корпусу отримали поважні відзнаки, але, звісно, орден Княгині Ольги — це дуже високе визнання.

Ця подія, зокрема, стане окрасою «Літопису правосуддя Чернігівщини» — така поки що робоча назва книги, яка охопить значний період судової практики в регіоні. Не забудемо нікого — особисто я це контролюю. Тому що без неоціненного досвіду ветеранів, фактів їхньої реальної діяльності доцільні, правомірні реформи просто неможливі. Іноді ж чуємо, що, мовляв, забудемо все радянське, напрацюємо щось своє… Вибачайте, це підхід іванків безпам’ятних. Хату без підмурівка можна вивершувати лише для того, щоб вона завалилася. Але ж маємо і правдивий фундамент, і такі його наріжні камені, як К.Оліферовська.