Наближаючись до євростандартів, ми одночасно віддаляємось від них
Вступивши до Ради Європи, Україна поставила перед собою амбітну мету — почуватися на рівних із країнами Старого світу і досягти «більшого єднання з членами РЄ для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння економічному та соціальному прогресу».
Так, уже 15 років РЄ намагається навернути нашу країну на праведну путь, проте й досі Києву доводиться отримувати від неї «жовті картки». А сама назва цього європейського політичного клубу в українців асоціюється лише зі словом «моні¬торинг». Чому ж за такий тривалий проміжок часу нам не вдалося виправдати довіру РЄ?
Інтеграція як рятівний круг
Після того як відгриміли останні гарматні залпи Другої світової війни, владний Олімп усіх держав почали турбувати питання, як жити далі і які політичні принципи сповідувати. Тому із захопленням була сприйнята ідея відомого британського діяча Вінстона Черчілля. Восени 1946 року в Цюриху він виступив з промовою «Прокидайся, Європо!», закликавши європейські країни — переможців і переможених — до інтеграції і створення Сполучених Штатів Європи за зразком США.
«Якби народи Європи змогли об’єднати свої зусилля, аби використати створений ними спільний спадок для загального ¬блага, то для 300 млн чи 400 млн європейців настала б ера добробуту, процвітання і великих звершень», — використовував високі слова у своєму виступі В.Черчілль.
Аби переконати світ у необхідності втілення в життя такої пропозиції, британський політик удався до відомого піар-ходу — контрасту. Адже ідея сприймається лише тоді, коли моделюється ситуація: якщо не прислухатися до новаторських думок, то можна чекати найгіршого.
В.Черчілль у промові попередив: крах або підпорядкування Європи може повернути її до «часів раннього середньовіччя з усією його жорстокістю та убоз¬твом». Через 3 роки, 5 травня 1949-го, ідея британського діяча реалізувалася: було створено РЄ, яка стала першою міжнаціональною європейською структурою, покликаною стати на варті демократичних принципів.
Європейська довіра
14 липня 1992 року Україна, котра оговтувалася від радянського життя і навчалася дихати на повні груди, подала заявку на членство в РЄ. Через 3 роки після перевірок на демо¬кратичність Київ отримав запрошення до організації.
Наша держава «підкупила» європейців тим, що відмовилася від законів СРСР і після прийняття низки поправок до Конституції 1978 року обрала демократичний шлях розвитку. Також РЄ хотіла переконатися, чи зможе Україна гідно провести народне волевиявлення.
Така нагода трапилася навесні та влітку 1994 року, коли відбулися парламентські та президентські вибори, після яких спостерігачі від ПАРЄ констатували: «Вибори були вільними та відкритими, незважаючи на безперечно недосконалий закон про вибори».
Того ж року було зафіксовано «очевидний прогрес» у приведенні положень Конституції та законодавства у відповідність до принципів РЄ, зокрема Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Проте європейські експерти не забули вказати і на те, що Києву потрібні глибші реформи, які можна здійснити «після вступу».
Однак для України «після вступу» розтягнулося на тривалий час. Так, протягом року з моменту приєднання до РЄ нам треба було прийняти нову Конституцію, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний та Цивільний процесуальний кодекси; закони про правову по¬літику щодо захисту прав людини, про вибори, по¬літичні партії, реформування правової та судової систем.
Взяв на себе Київ і довгострокові обіцянки: зокрема, змінити роль та функції Генпрокуратури, гарантувати незалежність судової влади тощо.
Переломний момент
У 1998 році РЄ занепокоїло, що наша країна повільно виконує свої зобов’я¬зання. «ПАРЄ висловлює жаль, що у перехідний пе¬ріод між тоталітарною та демократичною державою Україна не досягла чіткого розподілу між судовою, законодавчою та виконавчою владою. Існує постійний контроль виконавчої влади і рішучість добиватися та утримувати політичну владу, іноді незаконно», — за¬значалось у висновках Парламентської асамблеї РЄ.
Гіркими пілюлями для європейського політичного клубу стало зростання корупції та злочинності, невиконання рішень Конститу¬ційного і Верховного судів, зволікання з ратифікацією протоколу №6 до конвенції стосовно скасування смерт¬ної кари. Тоді РЄ навіть пригрозила Україні виключенням зі своїх лав.
Побоюючись втратити місце під «європейським сонцем», у 2000 році Київ ратифікував протокол №6. Незважаючи на цей крок, РЄ виявила нові порушення. У 2001-му році в черговій резолюції ПАРЄ знову до¬рікнула нашій політичній верхівці: «Ми закликаємо українські органи влади, особливо Президента, покінчити з практикою залякування і репресій опози¬ційних політиків і незалежної преси та вжити всіх необхідних заходів з метою припинення нападів і погроз на адресу журналістів та інших представників ЗМІ».
Переломним моментом у відносинах Україна — РЄ став 2004 рік, а саме — «помаранчева революція», коли «український народ продемонстрував від¬да¬ність демократичним цінностям та бажання мати краще керівництво, яке б зміцнило верховенство права й захист прав людини та боролося з корупцією».
ПАРЄ привітала прийняття нового ЦПК, КАС, закінчення ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, припинення практики цензури ЗМІ та забезпечення свободи слова.
Також РЄ підтримала наполегливість нової влади у розкритті попередніх виборчих порушень і порадила притягнути до відповідальності не тільки виконавців наказів, а й організаторів масових фальси¬фікацій і тих, хто підкуповував виборців, аби попередити майбутні порушення та укоренити принципи верховенства права.
Крім цього, представники ПАРЄ визначили 25 пунктів зобов’язань, за виконанням яких вони слідкуватимуть, і навіть пообіцяли розглянути можливість переходу до постмоніторингового діалогу з українською владою після парламент¬ських і місцевих виборів у березні 2006 року.
Без статусу «понад законом»
Проте у 2007 році Київ наступив на ті самі граблі: європейська організація знайшла нові недоліки, зумовлені політичною нестабільністю. «Особисті суперечки та недалекоглядні змагання за особисту користь, пов’язану з посадами, призвели до різнома¬нітних спроб деяких по¬літичних сил використати конституційний вакуум, що з’явився після набуття чинності в січні 2006 року суперечливими конституційними змінами 2004-го», — зазначалось у резолюції від 2007 року.
ПАРЄ заявила, що відсутність незалежних противаг дала змогу ключовим державним органам відчувати себе «понад законом». І це серйозно за¬плямувало репутацію всіх політичних лідерів в Україні.
Тому асамблея порекомендувала привести у «боєздатність» українські демократичні інституції та створити умови для існування справедливої по¬літичної конкуренції.
Україна нібито й дослухається до порад, однак чим більше реформ ми проводимо, тим більше претензій з’являється до нас у європейців.
Прикметно, що план дій РЄ для України на 2008—2011 роки спрямований на виконання зобов’язань: забезпечення дотримання прав людини, боротьба з корупцією, незалежність судової системи, соціальна єдність. Ціна реалізації цього плану — ?25 млн.
До речі, що стосується грошей. У кошторисі нашої країни окремого рядка «Внески до РЄ» немає, але є рядок про внески до бю¬джету ООН та інших міжнародних організацій. Так, у 2005 році на ці потреби було виділено 100 млн грн., у 2009-му — понад 78 млн, у 2010-му — 98 млн.
Замість епілогу
Як бачимо, 15-річна співпраця України з РЄ не змогла розставити всі крапки над «і». Наша країна, порушуючи правила гри на європейському полі, постійно отримує «жовті карт¬ки», а щоб не отримати «червону», швидко проводить реформи, але не завжди за євростандартами.
У травні—листопаді 2011-го наша країна головуватиме в РЄ, тому просить зняти моніторинг. Основний аргумент україн¬ських можновладців: держава, яка очолює Комітет міністрів Ради Європи, не може перебувати під моніторингом — за статусом не належить.
«Україна повинна дуже відповідально поставитись до виконання своїх міжнародних зобов’язань перед Радою Європи і зробити це рішуче і швидко. Ми не прагнемо застосовувати санкції, ми зацікавлені в заохочуванні України до проведення демократичних перетворень», — запевнив президент ПАРЄ Мевлют Чавушоглу, який у вересні гостював у Києві.
Чи виправдаємо ми сподівання Старого світу, а він — наші, дізнаємося найближчим часом. Хотілося б вірити, що Україна нарешті розірве парадоксальне замкнене коло: наближаючись до виконання зобов’язань, ми одночасно віддаляємось від їхньої реалізації.
Марина ЗАКАБЛУК
Думки політологів
Чи виправдала Україна сподівання Ради Європи?
Дмитро ВИДРІН:
— Поки що Україна, на жаль, не в повній мірі відповідає критеріям, які висували претендентам. Сьогодні ми ще досить далекі від виконання всіх зобов’язань.
Денис БОГУШ:
— Деякі сподівання ми таки виправдали. Якийсь час навіть жили у відповідності до європейських стандартів. Однак за останні півроку на вітчизняних теренах різко погіршилася ситуація зі свободою слова та до¬триманням демократичних принципів.
Записала Тетяна КУЛАГІНА
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!