Між двома стільцями,

або Чому депутати напередодні виборів стають адвокатами

З ухваленням нової редакції закону про адвокатуру українські захисники слідом за своїми європейськими колегами остаточно професіоналізуються. Однак, як не парадоксально, останнім часом з’явилася протилежна тенденція — в адвокатуру потягнуло політиків. Першим показав приклад народний депутат Сергій Власенко, котрий захищає Юлію Тимошенко. А недавно в «справі Оксани Макар» «засвітився» його колега Микола Катеринчук. «ЗіБ» спробував розібратися, що змушує політиків згадувати про забуте юридичне минуле.

Запізніле благородство

Здається, «справа Макар» за ступенем суспільного резонансу й кипінням пристрастей затьмарило навіть справи Ю.Тимошенко. Країна в єдиному пориві піднялася проти кривдників 18-річної дівчини з Миколаєва. Жахали страждання, через які довелося пройти Оксані, обурював цинізм 20-річних хлопців. Але, мабуть, справжньою «червоною ганчіркою», що підняла на ноги всю громадськість, стало кинуте кимось у натовп слово «мажор».

У справу вступила «важка артилерія» — політики. Комуністи, наприклад, після цього випадку запропонували повернути смертну кару. Не залишили резонансну справу без коментарів й інші парламентарі. Але всіх перевершив лідер Європейської партії М.Катеринчук, який, як лицар на білому коні, кинувся на допомогу нещасній дівчині, — він вирішив стати її безкоштовним адвокатом.

Сам Микола Дмитрович так пояснив «ЗіБ» свій порив: «Я ніколи до цього не вів справи по тяжких насильницьких злочинах. Змусило мене взятися за справу те, що я теж батько… обурив цинізм того, що відбувається. Мені здається, наша присутність у цьому процесі посилює відповідальність суддів, прокурорів».

Правда, на той час, коли лідер Європейської партії зголосився бути адвокатом О.Макар, справа отримала такий небувалий резонанс, що зам’яти її не вдалося б навіть чарівникові. Проти «мажорів» єдиним фронтом виступили громадськість і журналісти. Більш того, справу під свій контроль узяли Президент і Генпрокурор. Протистояти цій хвилі не зміг би навіть найвпливовіший покровитель.

І тут з’ясувалося, що миколаївських насильників зарахувати до «мажорів» можна було лише з величезною натяжкою: Євген Краснощок працював плиточником, Артур Погосян — слюсарем, і лише Максим Присяжнюк вирізняється з цього ряду, він — прийомний син екс-голови Єланецької райдержадміністрації. Якщо і «мажор», то тільки другого-третього ешелону.

Тобто, по суті, захищати Оксану і її матір на той час було вже просто ні від кого — ні прокурори, ні суддя, перебуваючи під такою пильною увагою громадськості, не наважилися б відпустити на волю злочинців. Тоді для чого знадобилося вступати в цю справу зайнятому політикові?

«Насправді ця справа — дуже хороший привід «попіаритись», — вважає відомий адвокат Ігор Степанов. — Можна відзначити, що за коментарями після кожного засідання журналісти звертаються в основному до М.Катеринчука. Інші адвокати і сторона обвинувачення взагалі нічого не коментують. У зв’язку з цим цікава остання заява М.Катеринчука про те, що у справі, крім трьох підсудних, присутня якась міфічна четверта людина. І я думаю, що скоро на розвиток цієї тези з’явиться нова конструкція: ось, мовляв, влада намагається цього четвертого персонажа приховати. Думаю, що присутність М.Катеринчука в цьому процесі — це винятково піар-акція народного депутата». За словами І.Степанова, «з погляду доведення, цей випадок — достатньо простий, оскільки в справі є і свідчення самої Оксани, і вбивць, і дані експертиз», тому участь депутата-юриста — абсолютно зайва.

Не нашкодь клієнтові

Ще один політик, що активно трудиться на адвокатській ниві, —С.Власенко, котрий захищає Ю.Тимошенко. Його участь у тій же «газовій справі», що закінчилася так безславно, також важко пояснити логічно. За словами його колег, С.Власенко ніколи не спеціалізувався на кримінальному праві, і з його боку братися за таку складну справу, як «газова», було вінцем самовпевненості... і безвідповідальності. Виникає відчуття, що його функція в цьому процесі не мала нічого спільного з юриспруденцією.

Якщо пригадати постійні ескапади і скандали, якими радував публіку Сергій Володимирович, то можна припустити, що він брав участь в цій справі теж заради піару… тільки використовуваного на користь Юлії Володимирівни.

О, як хотілося б випадково (вже після виборів) дізнатися, що хтось з депутатів тайком облагодіяв пенсіонерів або відстоював у тих же судах права скривдженої сирітки або обдурених робітників. Але, на жаль, цього не стається. Політики, як за соломинку, хапаються за будь-який привід нагадати про себе. Інна Богословська вважає, що це вже тренд: «На жаль, наша політика багато в чому стала такою ж попсовою, як, наприклад, і мистецтво. Інформація підміняється плітками, високе мистецтво — китчем. На жаль, в українській політиці цей тренд стає все більш популярним. Політики не гидуватимуть використовувати будь-яку ситуацію — навіть якщо вона є трагічною — для власного піару. Думаю, така поведінка повинна оцінюватися суспільством».

«ЗіБ» провів опитування і з’ясував, що в цілому більшість адвокатів-практиків з несхваленням ставляться до того, що їхні колишні «брати по зброї», що перекваліфікувалися на політиків, періодично займаються адвокатською практикою. До речі, такої ж думки й більшість відомих депутатів з юридичним минулим. Хоч би з тієї простої причини, що, не працюючи за фахом, можна втратити професіоналізм, і замість того, щоб допомогти клієнтові — нашкодити йому. Припустимо, у випадку з О.Макар вистачить і мінімальних адвокатських навиків, але якщо мова йде про складну кримінальну справу з економічним ухилом, як, наприклад, «газова справа», то знадобиться повний набір професійних інструментів. Тут на піарі далеко не заїдеш.

«Якщо в політика немає постійної адвокатської практики — він втрачає кваліфікацію, — вважає, наприклад, «регіонал» Володимир Олійник. — Той адвокат, який працює щодня, знає всі нюанси процесуального кодексу і т.д. Я сам працював головою суду й суддею і, скажу відверто: відчуваю, що з часом в деякій мірі втрачаєш кваліфікацію. Після багаторічної роботи в парламенті піти адвокатом у судовий процес — це практично те ж саме, якби деякі наші депутати, котрі колись були талановитими медиками, раптом зараз вирішили б зробити комусь операцію».

З ним згодна й І.Богословська: «Я вважаю, що захисниками в кримінальному процесі повинні виступати тільки адвокати, які мають відповідну кваліфікацію, склали іспит й отримали ліцензію. Ця професія вимагає величезної кількості професійних навиків. І лише тоді можна буде говорити про справжній захист своїх клієнтів. Я переконана, що нам потрібно закінчувати практику, коли політики за сумісництвом працюють адвокатами. Це ми можемо спостерігати у випадку із С.Власенком й М.Катеринчуком. Я, наприклад, упевнена, що політик С.Власенко завалив захист Ю.Тимошенко в суді, тому що як адвокат він виявився безсилим у цьому процесі».

Крок у бік професіоналізації

Якщо з приводу професійних якостей перерахованих адвокатів можна ще посперечатися, то зі всім іншим важко не погодитися. Очевидно, що кожен повинен займатися своєю справою: будівельник — будувати, лікар —лікувати, адвокат — захищати, а політик — розробляти й приймати ефективні закони. Наприклад, створити такий правовий механізм, при якому незалежно від соціального статусу винним було б неможливо уникнути відповідальності.

Безперечно, на слуханнях суспільно важливих кримінальних справ політики цілком можуть бути присутніми в ролі спостерігачів і таким чином частково теж виконувати свою професійну функцію. Але навіщо ставати активним учасником процесу й забирати хліб у людей, які виконають це завдання набагато краще й точніше? У такому разі можна уявити, що депутати — колишні судді час від часу наряджатимуться в мантії, а екс-прокурори знову пробуватимуть себе в ролі держобвинувачів. Чомусь нікому з них це в голову не приходить. Та й можливостей таких закон не надає. Адже адвокат — не менш серйозна професія.

Та і з технічного боку — коли народному депутатові займатися якісним захистом свого клієнта, якщо йому потрібно виконувати свої прямі обов’язки. «Я не думаю, що депутатові потрібно брати участь в судових процесах — у нього є посадова інструкція, обов’язки. Коли він займатиметься адвокатською діяльністю? Це що, під депутата повинні «підганяти» судові засідання?», — дивується Вадим Колесніченко. До речі, в ЗМІ кілька разів мелькала інформація, що той же М.Катеринчук не зміг бути присутнім в суді у «справі Макар» і навіть клопотав про перенесення засідань, посилаючись на зайнятість в Києві.

До того ж участь народного обранця в процесі так чи інакше психологічно впливає на суд, що можна розцінити як свого роду тиск.

Очевидно, не дарма в більшості європейських країн працювати в суді можуть тільки професійні адвокати. Логічний крок у бік професіоналізації адвокатури зробив і наш парламент, прийнявши закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відтепер захисником може бути тільки адвокат, внесений до Єдиного реєстру адвокатів України. Якщо ж він стає чиновником або народним депутатом, то протягом 90 днів повинен подати заяву про припинення статусу адвоката. Правда, невідомо, чи зможе цей закон перемогти тягу до піару серед «відставних» юристів, адже це не правова, а швидше етична проблема.