Стабілізація за рахунок незалежності

Обмеження суддівської винагороди, зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання, по суті, є формою фінансового впливу на суддів. Про це мова йде в рішенні РСУ від 12.09.2014 №30, текст якого друкує "Закон і Бізнес".

Рада суддів України

Рішення

^{12 вересня 2014 року м.Київ №30}

Про позицію Ради суддів України щодо проекту закону «Про удосконалення норм законів з метою фінансово-економічної стабілізації в Україні»

Рада суддів розглянула проект закону «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабілізації в Україні», яким передбачається внесення змін, зокрема, до закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо встановлення посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом, обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди
15 розмірами м.з.п., зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді та зміни правових засад організації Національної школи суддів.

За результатами розгляду названого законопроекту РСУ зауважує.

1. Право громадян на судовий захист закріплено на конституційному рівні. Основним Законом звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ч.3 ст.8); права і свободи людини та громадянина захищаються судом (ч.1 ст.55).

Судовий захист прав і свобод людини та громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини та громадянина. І саме держава бере на себе такий обов’язок (рішення Конституційного Суду від 7.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб)).

Із правом на судовий захист кореспондується обов’язок держави створити ефективний механізм реалізації цього права, у тому числі належні умови для діяльності судів.

Конституція гарантує незалежність і недоторканність суддів; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (ч.1 ст.126, ч.1 ст.129).

Принцип незалежності суддів конкретизований, зокрема, конституційним приписом про обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (ч.1 ст.130 Конституції).

Відповідне положення міститься і в законі «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з ст.47 цього закону незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним і соціальним забезпеченням, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією гарантій незалежності судді.

Тобто відповідний рівень матеріального забезпечення судді є складовою гарантованого державою незалежного та неупередженого правосуддя.

Конституційний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів, зокрема в частині зобов’язань держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду, що викладена в рішенні від 24.06.99 №6-рп у справі №1-31/99 (справа про фінансування судів), однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особ­ливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений ч.1 ст.130 Конституції обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у державному бюджеті видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів з державного бюджету — в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) — має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції.

У названому рішенні Конституційний Суд також наголосив:

«Отже, видатки державного бюджету на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.

Конституція визначила механізм захищеності фінансування судової влади, який є обов’язковим як для Верховної Ради, до повноважень якої належить затвердження державного бюджету та внесення змін до нього, контроль за виконанням державного бюджету (п.4 ч.1 ст.85), так і для Кабінету Міністрів, який забезпечує виконання державного бюджету (п.6 ст.116)».

Положення ч.1 ст.126 Конституції щодо незалежності й недоторканності суддів, які гарантуються Конституцією і законами, у взаємозв’язку з іншими положеннями розд.VIII Основного Закону слід розуміти, зокрема, так, що незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується, зокрема, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового й соціального захисту; забороною суддям займатися за сумісництвом певними видами діяльності (рішення КС від 1.12.2004 №19-рп/2004 у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу).

Відповідно до рішення КС від 11.03.2010 №7-рп/2010 (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) положення ч.1 ст.130 Конституції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціо­нування судів і діяльності суддів» — необхідно розуміти так, що у державному бюджеті мають визначатися окремо для всіх судів України видатки на їх утримання не нижче рівня, що надає можливість для незалежного здійснення правосуддя.

Гарантії забезпечення незалежності суддів закріплені і у багатьох міжнародних документах.

Зокрема, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою 17 липня 1997 року, серед засобів захисту прав і свобод людини та громадянина особлива роль належить незалежному і безсторонньому суду (ст.6).

Згідно з Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями №№40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 29 листопада та 13 грудня 1985 року, на кожну державу — члена ООН покладається зобов’язання виділяти відповідні кошти, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її (пп.1, 7).

Європейською хартією про закон «Про статус суддів» від 10.07.98 визначено, що рівень винагороди суддів за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску при прийнятті ними рішень і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п.6.1); судді, які досягли передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді та виконували свої пов­новаження протягом певного строку, повинні отримати пенсію по виходу у відставку, рівень якої має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п.6.4).

Відповідно до п.54 рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи державам — членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 №(2010)12 «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати поперед­ньому рівню оплати їх праці».

Водночас установлення посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом, обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, по суті, є формою фінансового впливу на суддів, що ставить під сумнів гарантовану Конституцією незалежність судової влади, а отже, і конституційне право людини та громадянина на судовий захист, оскільки реалізація конституційних положень про гарантії судового захисту прав і свобод людини та громадянина пов’язана із створенням державою належних умов для діяльності судів.

Крім того, пропозиція проекту закону «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабілізації в Україні» щодо виключення з ч.1 ст.129 закону «Про судоустрій і статус суддів» слів «та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами» є такою, що суперечить положенням пп.b принципу ІІІ рекомендації №R(94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» (ухваленої Комітетом міністрів Ради Європи на 518-му засіданні заступників міністрів 13.10.94), та матиме наслідком втручання в регулювання питань суддівської винагороди органів виконавчої влади, що є обмеженням конституційної гарантії незалежності суддів.

2. Законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено створення Національної школи суддів.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.81 закону «Про судоустрій і статус суддів» Національна школа суддів є державною установою зі спеціальним статусом, яка забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для судової системи та здійснює науково-дослідну діяльність. На Національну школу суддів не поширюється законодавство про вищу освіту.

Україна, вступаючи в Раду Європи, брала на себе зобов’язання, серед іншого, реформувати суддівську освіту. Внаслідок цього 7 липня 2010 року був прийнятий закон «Про судоустрій і статус суддів», який передбачив створення на базі Академії суддів Національної школи суддів для забезпечення належного кваліфікаційного рівня судді. При утворенні такого спеціального закладу суддівської освіти було враховано кращу європейську практику та принципи організації суддівської освіти, викладені, зокрема, у виснов­ках Консультативної ради європейських суддів та Європейській хартії про статус суддів.

Так, у п.17 висновку №4(2003) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо незалежної підготовки та підвищення кваліфікації суддів на національному та європейських рівнях рекомендовано, щоб під егідою судової влади підготовка суддів доручалася спеціальному автономному закладу з власним бюджетом.

Створення Національної школи суддів повною мірою відповідає рекомендаціям зазначеного вище висновку Консультативної ради європейських суддів, в яких наголошується, що судова влада має відігравати основну роль або сама бути відповідальною за організацію та нагляд за навчанням суддів. З метою захисту такого закладу від неналежного зовнішнього впливу консультативна рада рекомендувала, щоб його керівний склад та викладачі призначалися безпосередньо судовою владою (п.19 висновку).

У висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 18.10.2010 щодо закону «Про судоустрій і статус суддів» звернуто увагу на те, що підготовка суддів має належати судовій гілці влади.

Із запропонованого Міністерством фінансів законопроекту вбачається зміна правових засад організації Національної школи суддів шляхом її підпорядкування Міністерству освіти і науки, що мінімізує вплив на її діяльність органів судової влади та позбавить суддів права формувати навчальну політику установи.

Таким чином, положення проекту закону «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабілізації в Україні» щодо зміни правових засад організації Національної школи суддів не відповідають міжнародним зобов’язанням та рекомендаціям органів Ради Європи.

З огляду на викладене та відповідно до стст.113, 127 закону «Про судо­устрій і статус суддів», Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням позачергового Х з’їзду суддів 16 вересня 2010 року (в редакції, затвердженій рішенням позачергового ХІІ з’їзду суддів 20 червня 2014 року), Рада суддів

ВИРІШИЛА:

1. Визнати проект закону «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабілізації в Україні» в частині внесення змін до закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо встановлення посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 10 м.з.п., визначених законом, обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди
15 розмірами м.з.п., зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді (пенсії) таким, що суперечить положенням Конституції та міжнародним стандартам незалежності суддів.

2. Визнати проект закону «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабілізації в Україні» в частині внесення змін до закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо правових засад організації Національної школи суддів таким, що не відповідає міжнародним стандартам щодо статусу суддів та Національної школи суддів, положенням Конституції, національного законодавства та позиції Конституційного Суду.

Визнати неприпустимим та недоцільним внесення змін до закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині зміни правових засад організації Національної школи суддів та наголосити на збереженні Національної школи суддів як державної установи зі спеціальним статусом, яка відповідає за підготовку висококваліфікованих кадрів для судової системи та є складовою судової системи нашої держави.

3. Про прийняте рішення поінформувати Президента, Голову Верховної Ради, Прем’єр-міністра та делегатів позачергового ХІІ з’їзду суддів.

Голова В.СІМОНЕНКО