Сделки в пределах семьи
Полученный гражданином во время брака в собственность путем приватизации земельный участок является его личной частной собственностью.
Вищий спеціалізований
суд України з розгляду цивільних
і кримінальних справ
Інформаційний лист
15 травня 2012 року №648/0/4-12
Щодо застосування окремих норм цивільного законодавства
Головам апеляційних судів областей, мм.Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
Відповідно до ст.34 закону «Про судоустрій і статус суддів», ст.3607 Цивільного процесуального кодексу доводжу до вашого відома, що Верховним Судом за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах прийнято ряд постанов та сформульовано обов’язкові для усіх судів України правові позиції.
Крім того, згідно з ч.2 ст.214 ЦПК при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов’язаний враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу.
Серед них звертаємо увагу на такі.
Земельне право
1. Відповідно до ч.2 ст.792 Цивільного кодексу відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Частиною 1 ст.15 закону «Про оренду землі» визначено істотні умови договору оренди, відсутність хоча б однієї із цих істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.
Оскільки в договорі оренди землі не вказано умови збереження стану об’єкта оренди, що є істотною умовою договору оренди згідно з абз.6 ч.1 ст.15 закону «Про оренду землі», то з урахуванням наведеного, а також положень стст.203, 215 ЦК такий договір оренди землі підлягає визнанню недійсним (постанова від 6.02.2012 №6-104цс11).
Зобов’язання, що виникають із договорів та інших правочинів
1. Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнано недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушено.
Висновок про тимчасову недієздатність сторони такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у такій справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Волеизъявление должника во время заключения договора поручительства не является существенным условием последнего.
Отже, оскільки у висновку проведеної у справі експертизи не вказано про абсолютну неспроможність учасника правочину в момент складення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише зазначено, що існуючі на той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним із підстав, передбачених ч.1 ст.225 ЦК (постанова від 29.02.2012 №6-9 цс12).
2. Відповідно до ч.1 ст.232 ЦК правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійним.
Частиною 1 ст.237 ЦК передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Проте згідно з ч.3 ст.238 ЦК представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Отже, відповідач, продавши на підставі доручення від позивача земельну ділянку своїй дружині під час їхнього шлюбу за ціною, нижчою від ринкової вартості ділянки, фактично уклав договір купівлі-продажу в своїх інтересах та в інтересах своєї сім’ї, оскільки за правилами ст.60 Сімейного кодексу земельна ділянка стає об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому такий правочин є укладеним унаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (постанова від 14.03.2012 №6-5цс12).
3. Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Отже, чинним законодавством України та укладеним між сторонами оспорюваним договором поруки не встановлено обов’язку поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов’язань перед кредитором.
Продажа на основании поручения земельного участка своей жене является сделкой, заключенной в результате злоумышленной договоренности представителя одной стороны с другой.
Волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки, оскільки згідно з ст.626 ЦК порука створює права для кредитора та обов’язки для поручителя, цей вид забезпечення виконання зобов’язань не впливає безпосередньо на права та обов’язки боржника, оскільки зобов’язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються (постанова від 20.02.2012 №6-51цс11).
4. Відповідно до ст.558 ЦК поручитель має право на оплату послуг, наданих боржникові.
Проте чинним законодавством України імперативно не зобов’язано поручителя укладати договір поруки на відплатній основі, а також не заборонено виступати поручителем безвідплатно на підставі ч.3 ст.6 ЦК, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Це не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільного законодавства щодо здійснення цивільних прав, у тому числі права особи відмовитися від свого майнового права (абз.1 ч.3 ст.12 ЦК).
У зв’язку із наведеним підстав для визнання договору поруки недійсним з урахуванням положення ч.1 ст.215 ЦК немає (постанова від 20.02.2012 №6-51цс11).
Трудове право
1. Згідно з ч.3 ст.252 Кодексу законів про працю звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об’єднання професійних спілок).
Відповідно до ст.16 закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», рішення Конституційного Суду від 18.10.2000 №11-рп/2000 профспілки, їх об’єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.
Оскільки профспілка мала статус місцевої профспілки і була легалізована в установленому порядку шляхом повідомлення голови правління ЗАТ про створення первинного осередку, висновок суду про те, що первинний осередок профспілки легалізується в порядку, визначеному ст.14 закону «Про об’єднання громадян», є необгрунтованим (постанова від 21.03.2012 №6-4цс12).
Справи, що виникають із сімейних правовідносин
1. Законом від 11.01.2011 №2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8.02.2011, ст.61 СК доповнено ч.5, якою передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Разом з тим відповідно до ч.1 ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з чч.1 та 2 ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Отже, одержана громадянином під час шлюбу (у листопаді 2006 року) у власність на підставі стст.81, 116 Земельного кодексу шляхом приватизації земельна ділянка, незалежно від того, що на ній подружжям розпочато будівництво житлового будинку, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя (постанови від 15.02.2012 №6-98цс11, від 22.02.2012 №6-99цс11).
2. Відповідно до чч.1 та 2 ст.21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Разом із тим, згідно зі ст.74 СК, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом справа спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 СК.
Тобто при застосуванні ст.74 СК слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім’єю без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.
Отже, якщо сторони й перебували у фактичних шлюбних відносинах, але не проживали разом на період придбання спірного майна, незалежно від причин, положення ст.74 СК на ці правовідносини не поширюється.
Положення ч.2 ст.3 СК, згідно з яким подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів (постанова від 20.02.2012 №6-97цс11).
Зобов’язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди
1. Відповідно до стст.30 і 40 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я, а страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв’язку зі страховим випадком, і цей строк встановлюється МСЕК.
Отже, право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а не з дня встановлення професійного захворювання, що визначено рішенням ЛЕК (постанови від 20.02.2012 №6-95цс11, від 14.03.2012 №6-3цс12).
Справи, що виникають із застосування законодавства про виконавче провадження
1. Відмовляючи в задоволенні скарги банка на дії державного виконавця, суд на підставі ч.8 ст.54 закону «Про виконавче провадження», стст.33, 39 закону «Про іпотеку» виходив з того, що постановою від 21.04.2011 державний виконавець правильно повернув виконавчий документ із підстав, передбачених ч.1 ст.47 закону «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє майно, на яке державним виконавцем може бути звернуто стягнення при виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а наявний у нього на праві власності садовий будинок є предметом іпотеки, на який приватним нотаріусом накладено заборону відчуження на підставі договору іпотеки, укладеного між банком та позичальником (боржником).
Частиною 8 ст.54 закону «Про виконавче провадження» (у редакції закону №2677-VI) передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень закону «Про іпотеку» (постанова від 15.02.2012 №6-94цс11).
Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду.
Заступник голови М.ПШОНКА