Закон і Бізнес


Ставка на публичность

Выполняя «посредническую» функцию, защитники становятся проводниками и воротами коррупции в судебной системе


К.Гьонер сфокусировал внимание участников мероприятия на реализации мировой антикоррупционной стратегии адвокатуры и призвал защитников не использовать «посреднического» подхода в работе.

№26 (1168) 28.06—04.07.2014
ЮЛИЯ САХАРОВА
3324

Как адвокаты могут помочь в искоренении коррупции в судебных органах? На что следует делать ставку общественным организациям, чтобы получить победу в суде? Налоговая медиация: утопия или спасение для бизнеса? Такими вопросами задались участники ІІІ ежегодного летнего форума по публичному праву. Адвокатам предложили изменить «посреднический» подход к работе, общественным организациям — проявлять настойчивость, а налогоплательщикам — «продвигать» инициативу относительно альтернативного способа решения споров.


Антикорупційна стратегія набирає обертів

Захист прав людини, корупція як засіб перешкоджання правосуддю, реформування адвокатури, контроль громадських організацій за діяльністю суб’єктів владних повноважень, а також зміни в податковому законодавстві — усі ці й не тільки «публічні» питання перебували у фокусі обговорення учасників форуму. До речі, цей захід проводять уже третій рік поспіль, однак уперше — Асоціація адвокатів України у тандемі з Національною асоціацією адвокатів України.

Дискусія розпочалася з такого глобального питання, як подолання корупційної складової в роботі судів. У цьому контексті іноземний гість форуму — головний експерт із протидії корупції проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Клаус Гьонер, який прибув до нашої країни з почесною місією допомогти Уряду в боротьбі з корупцією, відзначив, що остання існує в багатьох країнах світу і не є проблемою виключно Української держави.

Разом з тим він запропонував представникам юридичної еліти відповісти на запитання: як адвокати можуть допомогти в боротьбі з корупцією? На його думку, представникам професії слід звернути особливу увагу на чистоту своїх лав. Мовляв, захисники часто-густо розуміють, що їх використовують як «посередників» у судах, однак декого з адвокатів це цілком улаштовує. Тож юридична еліта має переглянути такий підхід до роботи й усвідомити власну відповідальність — перед клієнтами, державою, суспільством і високим званням адвоката.

Більше того, К.Гьонер відзначив, що саме захисники є провідниками та воротами корупції в судовій системі. До речі, його позиція грунтується не на теорії та припущеннях, а на результатах опитування адвокатів з багатьох країн світу, яке провели європейські міжнародні організації та ООН у квітні цього року. Так, більшість респондентів відповіла, що їм відома інформація про участь колег у тих чи інших хабарницьких схемах. Оскільки ситуацію на «ринку» формує не лише попит, а й пропозиція, адвокати повинні розпочати очищення із себе. Водночас К.Гьонер відзначив, що реалізація світової антикорупційної стратегії адвокатури стрімко набирає обертів, а сильне законодавство в тандемі з міжнародною координацією правоохоронних органів позбавлять порушників безпечної гавані.

Такі закиди на адресу адвокатів припали до душі не всім присутнім та навіть викликали обурення. Мовляв, про які «ворота корупції» може йти мова, коли захисники є не чим іншим, як «серцем судової системи», й набагато менш корумповані, ніж, приміром, служителі Феміди?!

Акцент — на відсутності інтересу

З огляду на «революційні» часи, які переживає наша держава, суттєво посилилася роль громадських організацій як учасників контролю за рішеннями, діями й бездіяльністю суб’єктів владних повноважень. Так, суддя Окружного адміністративного суду м.Києва Богдан Санін відзначив, що наприкінці минулого — на початку поточного року спостерігався наплив адміністративних позовів до суду, в яких позивачами виступали громадські організації. При цьому найчисленнішими спорами були позови щодо виділення земельних ділянок, реєстрації лікарських засобів, а також надання інформації (стосовно генеральних планів міст, використання бюджетних коштів тощо).

Суддя переконаний у тому, що діяльність суб’єктів владних повноважень потребує громадського контролю й надходження таких адмінпозовів свідчить про становлення громадянського суспільства. З ним солідарна й суддя Вищого адміністративного суду Наталія Блажівська, котра наголосила, що настав час висувати вимоги не тільки до судової влади, а й до суб’єктів владних повноважень.

Водночас Б.Санін зауважив: непоодинокими є випадки, коли державні органи в судових спорах роблять ставку на те, що прийняті ними рішення жодним чином не зачіпають прав та інтересів громади, й суди відмовляють у задоволенні позову, зважаючи на таку позицію. У цьому контексті він радить позивачам при складанні документів не обмежуватися посиланням на закон «Про громадські об’єднання», який є недосконалим, а спиратися на норми європейського співтовариства. Зокрема, у пригоді «громадським» позивачам стануть:

• рекомендація Комітету міністрів Ради Європи СМ/REC (2007)14, що регулює діяльність неурядових організацій;

• Європейська хартія місцевого самоврядування, ратифікована Україною в липні 1997 року;

• Кодекс кращих практик участі громадськості в процесі прийняття рішення, ухвалений конференцією міжнародних неурядових організацій РЄ на засіданні 1.10.2009.

Крім того, у документі Європейської комісії «Про посилення європейської політики сусідства» від 4.12.2006 наголошується, що організації громадянського суспільства мають бути повноцінними учасниками процесу реформ через участь у прийнятті рішень, їх реалізації, моніторингу та контролю.

Тож, незважаючи на різноманітність ситуацій, позивач в особі громадської організації має можливість знайти аргументи, аби схилити суд на свій бік, підсумовує доповідач.

Не компроміс, а консенсус

У ході обговорення змін, яких останнім часом зазнало податкове законодавство, питань щодо тиску на суб’єктів господарювання з боку органів контро­лю, а також процесуальних порушень під час податкових перевірок експерти перейнялись питанням: чи поменшало б проблем у бізнесу та податкової, якби на вітчизняних теренах став популярним такий альтернативний спосіб вирішення спорів, як податкова медіація? В актив останньої можна зарахувати те, що рішення приймає не третя сторона, а самі учасники спору.

Хоча цей альтернативний метод має свою ахіллесову п’яту. Зазвичай будь-які нововведення спочатку викликають недовіру в сторін, і податкова медіація — не виняток. Тож новизна ініціативи їй не на користь. Принаймні поки що. А якщо зважити на відсутність зацікавленості з боку податкової, то ймовірність популяризації новації видається примарною.

Незважаючи на те що орган контролю наразі навряд чи готовий до впровадження медіації, платники податків мають проштовхувати цю ініціативу, наголошує радник МЮФ Baker&McKenzie Юрій Залуський, зазначаючи при цьому, що в основі податкової медіації — пошук консенсусу, а не компромісу. Адже в даному випадку йдеться не про зменшення суми зобов’язань, а про пошук такого варіанта вирішення конфлікту, який би влаштував обидві сторони.

Втім, можливість досягнення такого консенсусу деяким учасникам заходу видалась утопічною. Мовляв, про який спільний знаменник може йти мова, коли апріорі зрозуміло, що платник податку в будь-якому випадку буде прагнути зниження розміру своїх зобов’язань перед державою, а податкова на такий варіант не погодиться?! На що Ю.Залуський парирував: якщо йдеться виключно про зменшення суми, то це вже торг, а не медіація. Остання натомість може запропонувати ціле поле варіантів урегулювання конфлікту.

Однак доповідачу не вдалося переконати всіх акул юридичного бізнесу, котрі за родом своєї діяльністю мають справу з податковою. Адвокати вважають: якщо платник податку переконаний у власній правоті, він звернеться до суду, а потрібність податкової медіації зводиться лише до налагодження добрих стосунків з органом контролю.

У той час як у нашій державі інститут медіації законодавчо не врегульований, альтернативна практика вирішення спорів уже встигла добре зарекомендувати себе в багатьох європейських країнах. Тож експерти відзначають: повністю копіювати зарубіжний досвід, звісно, не потрібно, однак є чого повчитися. До речі, у цьому контексті заслуговує на увагу досвід Грузії, де як медіатори виступають окремі департаменти податкової служби. Та чи приживеться такий підхід до вирішення спорів на вітчизняному грунті?

Звісно, популяризація медіації не станеться за помахом чарівної палички. Для цього потрібні як зміна психології працівників контрольних органів, так і час. Однак, коли питання вирішиться еволюційним шляхом і податкову медіацію буде закріплено на законодавчому рівні, багато правників зможуть відкрити для себе нові професійні горизонти.