Кому я должен — прощаю
Может ли налоговый кредит превратиться в безнадежную задолженность?
По результатам камеральной проверки показателей предприятий, задекларированных в отчетности по налогу на добавленную стоимость, контролирующий орган может составить акт о том, что налоговый кредит, сформированный 1095 дней тому назад, подлежит списанию как безнадежная задолженность. Подача возражений и жалоб в высший орган, как правило, этих выводов не меняют, а потому единственный выход — обращаться в суд. Есть ли перспективы у такого спора?
Чому так сталося
Світова фінансова криза 2008 року зачепила якщо не всіх, то багатьох. Саме тому податкові кредити в основній сумі були сформовані в той період за рахунок капітальних інвестицій у той чи інший проект. Однак у 2008 році реалізація багатьох проектів була затримана. Між тим дуже часто активи підтримувались інвесторами належним чином, усі збори та податки нараховувалися та сплачувалися в повному обсязі й без затримок. Проте доходи, що є об’єктом оподаткування, були відсутні.
Чинний Податковий кодекс (п.200.5 ст.200) передбачає, що особи, які мали менші обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або будівництва основних фондів), не мають права на отримання бюджетного відшкодування. Таким чином, у підприємств, у яких різниця між сумою податкового зобов’язання та податкового кредиту починаючи з 2008 року мала від’ємне значення, однак вони не мали права на бюджетне відшкодування відповідно до ч.2 п.200.5 ст.200 ПК, дана сума відображалась у рядку 24 декларації як сума податкового кредиту.
Завважимо, що правомірність таких дій платників податків підтверджується, зокрема, листом Державної податкової служби від 12.01.2012 №608/6/15-3415-16, в якому досить чітко викладено порядок описаних вище дій платників з посиланням на Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 25.01.2011 №41, який зареєстрований Мін’юстом 16.02.2011 за №197/18935.
На замітку платникам
Натомість податкові органи, посилаючись на п.102.5 ст.102, пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК, зазначають, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095-го дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування. Отже, податкові кредити, що були сформовані платниками 1095 днів тому, мають визначатись як безнадійна заборгованість.
Водночас слід звернути увагу на п.198.3 ст.198 ПК, абз.4 якого чітко вказує, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого періоду.
Повернемося до поняття «надміру сплачені грошові зобов’язання». Підпункт 14.1.115 п.14.1 ст.14 ПК визначає його як суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми, граничний строк сплати яких настав на таку дату. У свою чергу п.102.5 ст.102 ПК, на який посилаються податкові органи, не містить обмежень у часі щодо можливості віднесення від’ємного значення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно, положення щодо строків давності, визначені цим пунктом кодексу, не можуть застосовуватися до сум від’ємного значення, задекларованих платниками після спливу 1095 днів.
Крім того, вказана норма передбачає, що подання заяви є правом платника, яким він може скористатися протягом установленого в п.102.5 ст.102 ПК періоду, а не його обов’язком. Жодними нормативними актами не передбачено відповідальності за невикористане право щодо подання таких заяв, також не передбачено зменшення розміру від’ємного значення сум ПДВ і виключення їх з декларації наступних періодів понад 1095 днів. Так само ПК не передбачає строку давності для відображення від’ємного значення сум ПДВ, що переноситься на майбутні податкові періоди.
Строк давності, вказаний у п.102.5 ст.102 ПК, застосовується лише:
• при самостійному визначенні органом контролю суми грошових зобов’язань платника податків (п.102.1);
• при стягненні податкового боргу (п.102.4);
• при поданні заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування (п.102.5);
• при списанні податкового боргу платника податків, стосовно якого минув строк давності (п.101.2.3).
Пункт 102.5 ст.102 ПК встановлює строк подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених кодексом, але не надає права податковому органу списувати переплати з податків, у даному випадку — суму ПДВ, у результаті закінчення строку давності, встановленого для подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування.
Що скаже суд
Незважаючи на те, що в Україні немає прецедентного права, дуже часто судді, зіткнувшись із певною правовою проблемою вперше, намагаються знайти вже існуючі рішення, аби подивитись, як було вирішено спір.
Судової практики із цього приводу не дуже багато, але найчастіше суди все ж таки стають на бік платників податків. Приміром, Сумський окружний адміністративний суд у справі №2а-1870/7720/12 позов про скасування податкового повідомлення-рішення з цього питання задовольнив.
Натомість Окружний адміністративний суд м.Києва у справі №2а-16825/12/2670 за спором у таких самих правовідносинах дійшов протилежних висновків і підтримав податкову. Щоправда, пізніше апеляційний суд цю постанову скасував, позов задовольнив, а для касаційної інстанції аргументів у податкової не знайшлось.
Тож обидві ці справи можуть слугувати аргументом для оскарження в судовому порядку позиції податкових органів у цьому питанні. Сподіватимемося — не безнадійному.