Идентификация продавца

При проверке и оценке экспертного заключения суд должен выяснить, были ли соблюдены все требования законодательства

Верховний Суд України

Іменем України
Ухвала

6 липня 2011 року                 м.Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6, товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Особа 7, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Особа 8, начальник Ялтинського міського управління земельних ресурсів Особа 9, про визнання неукладеними та недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, повернення сторін до попереднього стану, витребування земельної ділянки від добросовісного набувача, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,

 ВСТАНОВИЛА:

 У січні 2009 року Особа 5 звернулась до суду з позовом до Особи 6, ТОВ «ПУБК» про визнання неукладеними та недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, повернення сторін до попереднього стану, витребування земельної ділянки від добросовісного набувача.

Зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,15 га, що розташована за Адресою 1.

У січні 2009 року їй стало відомо про те, що вказана земельна ділянка 30.11.2007 була відчужена на користь Особи 6, який за договором купівлі-продажу від 24.03.2008 відчужив її ТОВ «ПУБК».

Посилаючись на те, що належна їй на праві приватної власності земельна ділянка вибула з її володіння всупереч її волі, жодних договорів щодо відчуження земельної ділянки вона не укладала та не підписувала, просила визнати неукладеними й недійсними договір купівлі-продажу від 30.11.2007 та договір купівлі-продажу від 24.03.2008, привести сторони за вказаними договорами до первісного стану та витребувати земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за Адресою 1, із чужого незаконного володіння.

У подальшому доповнила заявлені позовні вимоги й просила, крім іншого, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ТОВ «ПУБК» 12.08.2008 на земельну ділянку площею 0,15 га, що знаходиться за Адресою 1.

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 1.07.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 26.10.2009, позовні вимоги Особи 5задоволено. Визнано неукладеним і недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га, що розташована за Адресою 1, від 30.11.2007, за яким проведено відчуження належної Особі 5 земельної ділянки на користь Особи 6. Визнано неукладеним і недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га, що розташована за Адресою 1, укладений 24.03.2008 між Особою 6 та ТОВ «ПУБК». Визнано недійсним державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, виданий ТОВ «ПУБК» 12.08.2008. Повернуто сторони за договорами купівлі-продажу до попереднього стану. Зобов’язано ТОВ «ПУБК»повернути Особі 5 земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за Адресою 1.Стягнуто з Особи 6 на користь ТОВ «ПУБК»1767500 грн. Стягнуто з Особи 6та ТОВ «ПУБК» на користь Особи 5 по 902 грн. 50 коп. у рахунок понесених судових витрат з кожного та на користь Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру по 608 грн. 47 коп. вартості проведеної експертизи з кожного.

У касаційних скаргах ТОВ «ПУБК» та Особа 6 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги Особи 5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що волевиявлення Особи 5 на відчуження земельної ділянки було відсутнє, особа, яка підписала договір купівлі-продажу від 30.11.2007, не мала достатнього обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, тому договір купівлі-продажу від 30.11.2007 та наступний договір купівлі-продажу від 24.03.2008 слід визнати неукладеними й недійсними, застосувати наслідки недійсності правочинів й визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий 12.08.2008 ТОВ «ПУБК».

Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Судом установлено, що Особі 5 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,15 га, що розташована за Адресою 1.

Указана земельна ділянка 30.11.2007 була відчужена на користь Особи 6, який за договором купівлі-продажу від 24.03.2008 відчужив її ТОВ «ПУБК».

12.08.2008 ТОВ «ПУБК» видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, що знаходиться за Адресою 1.

Звертаючись до суду з позовом, Особа 5 посилалась на те, що жодних договорів щодо відчуження земельної ділянки вона не укладала та не підписувала, у зв’язку із чим просила визнати неукладеними й недійсними договір купівлі-продажу від 30.11.2007 та договір купівлі-продажу від 24.03.2008, привести сторони за вказаними договорами до первісного стану та витребувати земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за Адресою 1, із чужого незаконного володіння.

Відповідно до стст.215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Однак норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК.

Крім того, відповідно до ст.3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як правило, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Одним із таких способів відповідно до ст.16 ЦК є визнання правочину недійсним, вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, тому суди повинні відмовляти в позові з такою вимогою.

Суд першої інстанції в порушення стст.213, 214 ЦПК на зазначені положення закону уваги не звернув; належним чином не перевірив наявності правових підстав для звернення Особи 5 до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 24.03.2008 між Особою 6 і ТОВ «ПУБК», з огляду на те, що Особа 5 стороною цього договору не була; одночасно визнав оспорювані Особою 5 договори неукладеними та недійсними і, задовольняючи віндикаційний позов Особи 5 про витребування належної їй на праві приватної власності земельної ділянки на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК, усупереч вимогам ч.1 ст.216 ЦК одночасно застосував реституцію до обох оспорюваних Особою 5 правочинів.

Разом із тим ідентифікація виконавця підпису здійснюється на підставі почеркознавчої експертизи.

Відповідно до науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції від 8.10.98, для проведення почеркознавчих досліджень особа або орган, які призначають експертизу, повинні надати експертові вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до порушення кримінальної (відкриття цивільної чи господарської) справи і не пов’язані з її обставинами; умовно-вільними є зразки почерку, виконані певною особою до виникнення справи, але пов’язані з обставинами цієї справи, або виконані після виникнення справи, але не в зв’язку з її обставинами; експериментальні зразки почерку — виконані за завданням особи або органу, які призначають експертизу, в зв’язку з призначенням даної експертизи.

Відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об’єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи та ін.), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктування слід прискорити.

У п.17 постанови Пленуму ВС від 30.05.97 №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз’яснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з’ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об’єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Відповідно до ст.150 ЦПК якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно із ч.6 ст.147 ЦПК передбачено, що висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст.212 цього кодексу.

За змістом ст.212 ЦПК жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції в порушення стст.213, 214 ЦПК на зазначені положення закону уваги не звернув; не врахував, що у якості порівняльного матеріалу при проведенні почеркознавчої експертизи експерту було надано експериментальні зразки підписів та почерку Особи 5, засвідчені Консулом посольства України у Великій Британії, та умовно-вільні зразки почерку та підписів Особи 5, якими засвідчені зразки її почерку та підписів; надати більшу кількість зразків почерку та підписів за клопотанням експерта не виявилось можливим і без оцінки всіх доказів по справі у взаємному зв’язку й сукупності, дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог Особи 5.

Апеляційний суд у порушення вимог стст.303, 315 ЦПК вищезазначені вимоги закону залишив поза увагою; належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.2 ст.338 ЦПК.

Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду

 УХВАЛИЛА:

 Касаційні скарги Особи 6 й товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» задовольнити.

Рішення Ялтинського міського суду АРК від 1.07.2009 та ухвалу Апеляційного суду АРК від 26.10.2009 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.