Закон численность не ограничивает
Заявителю, имеющему свидетельство о праве заниматься частной нотариальной деятельностью, не могут отказать в регистрации по мотивам наполненности округа
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
20 червня 2011 року м.Київ
Верховний Суд України у складі: головуючого — Тітова Ю.Г.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л.,
Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М.,
Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шаповалової О.А., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,
при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,
за участю представників:
Головного управління юстиції у Запорізькій області — Лютої Г.Ю.,
Української нотаріальної палати — Сидорова І.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Головного управління юстиції у Запорізькій області (на час виникнення спірних відносин — Запорізьке обласне управління юстиції) про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого адміністративного суду від 17.02.2011 у справі за скаргою Особи 1 на незаконні дії начальника Управління щодо незаконної відмови в реєстрації приватної нотаріальної діяльності,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2004 року Особа 1 звернувся до суду зі скаргою на незаконну відмову начальника управління Особи 2, викладену в листі від 1.03.2004 №668/13, в реєстрації приватної нотаріальної діяльності заявника (скаржника) в місті Запоріжжі за зазначеною ним адресою.
Позовні вимоги мотивовані ст.24 закону від 2.09.93 №3425-ХІІ «Про нотаріат», якою визначено, що відмова в реєстрації приватної нотаріальної діяльності осіб, які мають свідоцтво про право на її здійснення, не допускається.
Відповідач проти скарги заперечував, посилаючись на заборону здійснювати реєстрацію приватної нотаріальної діяльності понад граничну чисельність приватних нотаріусів у нотаріальному окрузі.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 7.06.2004, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2007, визнано незаконною відмову начальника управління Особи 2, викладену в листі від 1.03.2004 №668/13, в реєстрації приватної нотаріальної діяльності Особи 1 за Адресою 1. Зобов’язано начальника Управління зареєструвати приватну нотаріальну діяльність скаржника.
Ухвалою ВАС від 17.02.2011 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, Управління, посилаючись на неоднакове застосування наказу Міністерства юстиції від 12.01.99 №2/5 «Про затвердження граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах», зареєстрованого в Міністерстві юстиції 15.01.99 за №19/3312, просить ухвалу ВАС від 17.02.2011 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права відповідач надав ухвалу ВАС від 29.10.2009 у справі за позовом до Київського міського управління юстиції, Міністерства юстиції про визнання нечинними наказів від 12.01.99 №2/5 та від 4.03.2005 №23/5, а також незаконною відмови у реєстрації приватної нотаріальної діяльності.
Ухвалою ВАС від 29.03. справу допущено для перегляду Верховним Судом.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.
Як встановили суди, Особа 1, маючи свідоцтво про право на заняття приватною нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції 10.02.97 за №*, 18.02.2004 звернувся до Управління із заявою про реєстрацію його приватної нотаріальної діяльності в Запорізькому міському нотаріальному окрузі Запорізької області за Адресою 1.
Листом від 1.03.2004 №668/13 відповідач відмовив Особі 1 у задоволенні наведеної вимоги, посилаючись на те, що станом на 18.02.2004 в Запорізькому міському нотаріальному окрузі зареєстровано 63 приватні нотаріуси, що складає їх граничну чисельність для цього округу.
Вказану відмову відповідач мотивував п.3 наказу №2/5, яким головам обласних управлінь юстиції заборонено здійснювати реєстрацію приватної нотаріальної діяльності понад граничну чисельність нотаріусів.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився і Вищий адміністративний суд, виходили з того, що дії відповідача не відповідають вимогам закону, оскільки основані на підзаконному акті, що суперечить закону №3425-ХІІ та Конституції.
В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку, зазначивши, що наказ №2/5, прийнятий Міністерством юстиції в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами, відповідно до указу Президента від 23.08.98 №932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», виданого згідно з п.4 розд.ХV «Перехідні положення» Основного Закону.
Висновки касаційного суду у справі, що розглядається, відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.
Згідно з п.14 ч.1 ст.92 Конституції організація і діяльність нотаріату визначається винятково законами України.
Вказана конституційна норма додатково регламентується законом №3425-ХІІ, який встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.
Відповідно до ст.3 цього закону нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Особа, яка має судимості, не може бути нотаріусом.
Статтею 24 зазначеного закону врегульовано порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності, згідно з яким її здійснює управління юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Реєстраційне посвідчення видається управлінням юстиції у 15-денний строк з моменту подачі заяви. Відмова в реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається.
Відтак закон виключає відмову у здійсненні реєстрації приватної нотаріальної діяльності особі, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.
Усупереч зазначеним положенням закону п.3 наказу №2/5 містить вимогу до начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції не здійснювати такої реєстрації понад граничну чисельність нотаріусів у нотаріальних округах, затверджену цим же наказом.
Згідно з п.4 ст.9 КАС суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції, закону, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов вмотивованого висновку, що зазначене положення наказу №2/5 є таким, що суперечить закону №3425-ХІІ, а відтак не може бути застосоване до відносин, які є предметом розгляду у цій справі.
За таких обставин суд касаційної інстанції у цій справі правильно визнав незаконною відмову заявнику, який мав свідоцтво про право на заняття приватною нотаріальною діяльністю, у здійсненні реєстрації такої діяльності з мотивів наповненості граничної чисельності посад нотаріусів у нотаріальному окрузі.
Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви управління слід відмовити.
Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви Головного управління юстиції у Запорізькій області відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.