Помощь на миллион
Гонорар адвоката должен быть законным по форме и порядку внесения и разумно обоснованным по размеру
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
25 травня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7,Особи 8, треті особи: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Особа 9, про звернення стягнення на нерухоме майно, стягнення коштів, застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсною державної реєстрації права власності, визнання права власності на нерухоме майно та виселення, за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8.12.2009 та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 6.05.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2007 року Особа 6 звернулася до суду з позовом до Особи 7 про стягнення боргу.
Зазначала, що 19.10.2004 між нею як адвокатом та Особою 10 було укладено договір про надання правової допомоги у захисті інтересів останньої в процесі розгляду справи за позовом Особи 11 до Особи 10 про визнання недійсним заповіту.
За їхньою взаємною домовленістю Особа 10 у день укладання договору внесла 500 грн. попередньої оплати за надання послуг.
За домовленістю сторін договору, було вирішено після ухвалення судового рішення у справі судом першої інстанції конкретизувати договірні відносини додатковим договором при збереженні вже погоджених розмірів оплати послуг позивача за послуги, надані в суді першої інстанції. 2.03.2006 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі за позовом Особи 11 до Особи 10 ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
3.03.2006 було укладено додатковий договір, відповідно до умов якого Особа 10 сплачує 10% вартості майна, успадкованого після смерті Особи 12, за ринковими цінами на момент його реалізації за участю обох сторін без урахування комісійного збору. Проте умови договору Особи 10 виконані не були, неодноразові вимоги позивачки про сплату коштів залишилися без відповіді, а Інформація 1 Особа 10 померла. Спадкоємцем її є дочка — Особа 7, яка в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті матері.
Посилаючись на відмову Особи 7 виконувати зобов’язання за договором про надання правової допомоги після смерті Особи 10, Особа 6 просила стягнути на її користь 10% вартості успадкованого після смерті Особи 12 майна, яке успадкувала Особа 10, що з урахуванням індексу інфляції становить 1108794 грн. 45 коп.
У подальшому позивачка Особа 6 уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідачки як спадкоємця Особи 10 1108794 грн. 45 коп. за договором про надання нею юридичної допомоги, звернувши стягнення на майно: квартиру за Адресою 1 та квартиру за Адресою 2. Застосувати наслідки нікчемності договору купівлі-продажу переданої відповідачеві в натурі спадкової квартири Адреса 2, посвідченого 14.09.2007 приватним нотаріусом Особою 9. Визнати недійсною державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за Особою 8 і виселити останнього із цього приміщення. Визнати за нею право власності на цю квартиру.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8.12.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 6.05.2010, позов Особи 6 задоволено частково: стягнуто з Особи 7 на користь Особи 6 31186 грн. боргу спадкодавця Особи 10, яка померла Інформація 1, та 6318 грн. 20 коп. на відшкодування судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 6 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВС до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВС в порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, унесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позовні вимоги Особи 6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачка як спадкоємець Особи 10 відповідно до вимог ст.1282 ЦК зобов’язана повністю задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін в цих правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.
Рішення ухвалено з грубим порушенням вимог стст.212—214 ЦПК щодо законності й обгрунтованості.
Відповідно до ст.901 ЦК, за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання.
Згідно з ст.903 ЦК, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов’язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Закон «Про адвокатуру» визначає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов’язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката.
Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів 1.10.99 протокол від 1—2.10.99 №6/VI, визначають уніфіковане тлумачення норм адвокатської етики, у тому числі щодо винагороди адвоката за виконані ним дії з надання правової допомоги.
Відповідно до ч.1 ст.17, чч.1—6 ст.33 Правил адвокатської етики в угоді про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта. Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, що отримує адвокат за надання правової допомоги, має бути законним за формою і порядком унесення й розумно обгрунтованим за розміром.
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обгрунтованого розміру гонорару, включають в себе:
1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;
2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання у звичайному часовому режимі;
3) необхідність виїзду у відрядження;
4) важливість доручення для клієнта;
5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;
6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;
7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;
8) характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом;
9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з факторів, указаних у ч.3 цієї статті, не має самостійного значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв’язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат справи тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Заперечуючи проти позову, Особа 7 зазначала, що послуги у вигляді правової допомоги, які надавала Особа 6, були неякісними, внаслідок чого розгляд справи затягувався, а сам договір про надання правової допомоги не має юридичної сили, оскільки, як видно з його ксерокопії, був укладений вже після ухвалення судового рішення у справі.
Суд з огляду на положення стст.203, 901, 903 ЦК, Правила адвокатської етики не проаналізував суті зобов’язання, що виникло між Особою 6 і Особою 10; не перевірив, чи відповідає суть такого зобов’язання положенням оригіналу договору та фактично вчиненим діям Особи 6; не визначився з тим, які фактори бралися до уваги при визначенні розміру винагороди адвоката, чи може вважатися такий розмір розумно обгрунтованим для виплати Особі 6 з урахуванням обсягу, строків, результату дій останньої в інтересах Особи 10. Судом узагалі не досліджувався оригінал цього договору, в матеріалах справи він відсутній.
Належним чином не визначився суд і з правовими підставами задоволення позовних вимог Особи 6, формально пославшись лише на ст.1282 ЦК.
Не визначився суд належним чином і з рештою позовних вимог Особи 6, їх правовою природою; не перевірив, чи можуть вони розглядатися в одному провадженні з позовом про стягнення боргу за договором з огляду на вимоги ст.126 ЦПК та чи взагалі порушені права позивачки укладенням договору купівлі-продажу квартири між відповідачкою й Особою 8. У матеріалах справи взагалі відсутні належним чином оформлені позовні вимоги до Особи 8 відповідно до стст.118—120 ЦПК.
Апеляційний суд, на порушення вимог стст.303, 315 ЦПК, належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів ВС
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8.12.2009 та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 6.05.2010 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.