Исковые расчеты
Исходя из установленной законом минимальной зарплаты на момент уплаты судебного сбора и определяется размер последнего
Вищий господарський суд України
Інформаційний лист
25 серпня 2011 року №01-061175/2011
У зв’язку з прийняттям Верховною Радою закону «Про судовий збір»
від 8.07.2011 №3674-VI (далі — закон) Вищий господарський суд
уважає за необхідне звернути увагу на таке.
1. Закон згідно з його п.1 ст.10 набирає чинності з 1.11.2011. Отже, до зазначеної дати:
1) сплата державного мита за подання до господарського суду позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється відповідно до вимог п.2 ст.3 декрету Кабінету Міністрів від 21.01.2003 №7-93 «Про державне мито» (далі — декрет);
2) у господарських судів відсутні підстави для повернення заяв про вжиття запобіжних заходів, про скасування рішень третейських судів, про примусове виконання рішень третейських судів, про перегляд судових рішень Верховним Судом та апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарських судів з мотивів неподання доказів сплати державного мита, оскільки така сплата декретом не передбачена;
3) застосовуються на загальних підставах положення декрету стосовно пільг щодо сплати державного мита і його повернення, а так само приписи Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22.05.93 №15;
4) сплачуються у передбачених чинним законодавством випадках та розмірі суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
2. Статтями 3 і 4 закону визначено об’єкти справляння судового збору та його розміри.
У здійсненні господарського судочинства цей збір справляється за подання: позовної заяви (майнового і немайнового характеру); заяви про вжиття запобіжних заходів; заяви про забезпечення позову; апеляційної і касаційної скарг на ухвали і рішення суду; заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами; заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.
3. Розміри ставок судового збору (ст.4 закону) встановлено виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (МЗП). Розмір ставки судового збору у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру МЗП, який було встановлено законом на момент сплати судового збору.
За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абз.1 ч.3 ст.6 закону). Наведене стосується об’єднання в одній позовній заяві вимог майнового і немайнового характеру, зв’язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами (ст.58 Господарського процесуального кодексу, далі — ГПК), наприклад, про визнання недійсним правочину (господарського договору) та про витребування переданого за ним майна.
4. Статтею 5 закону визначено пільги щодо сплати судового збору. У застосуванні відповідних приписів господарським судом необхідно враховувати, зокрема, що:
1) пільги, передбачені пп.8, 9, 10 і 17 цієї статті, застосовуються і в тих випадках, коли згадані в них особи мають статус суб’єктів підприємницької діяльності і звертаються до господарського суду із зазначенням такого свого статусу;
2) відповідно до ч.4 ст.49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
5. Абзацом 2 ч.1 ст.6 закону передбачено порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті.
У зв’язку з цією нормою господарським судам необхідно мати на увазі, що за змістом п.4 ч.1 ст.55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не збігається з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком саме на день сплати, а не на день подання позову (абз.2 ч.1 ст.6 закону).
6. За приписом абз.1 ч.2 ст.6 закону у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
При цьому з урахуванням ч.3 ст.55 ГПК попереднє визначення розміру судового збору має здійснюватися господарським судом виходячи з ціни позову, вказаної позивачем. Незазначення позивачем обгрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми згідно з п.3 ч.1 ст.63 ГПК є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду. В процесі розгляду справи остаточне визначення ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, й суми судового збору може бути здійснене господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього — шляхом призначення відповідної судової експертизи (експертної оцінки майна).
7. Відповідно до абз.2 ч.2 ст.6 закону у разі, якщо розмір позовних вимог збільшено або пред’явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. Отже, невиконання позивачем наведеної вимоги закону тягне за собою передбачені п.4 ч.1 ст.63 ГПК наслідки у вигляді повернення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог або про пред’явлення нових позовних вимог, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; до такого звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог).
8. Якщо позовну заяву було залишено господарським судом без розгляду з підстав, передбачених ч.1 ст.81 ГПК, а позивач у порядку ч.4 цієї статті знову звернувся з позовом до суду в загальному порядку, він вправі використати при цьому первісний документ про сплату судового збору, але за умови, що суму відповідного збору йому не було повернуто (ч.4 ст.6 закону). За наявності сумнівів у тому, було чи не було здійснено таке повернення, господарський суд вправі витребувати у позивача належні докази (зокрема, довідку органу Державного казначейства про те, що сума судового збору позивачеві з державного бюджету не поверталася).
9. У визначених законом і ГПК випадках сплата судового збору здійснюється не лише позивачем, а й третьою особою (абз.1 ч.5 ст.6 закону, ч.1 ст.91 і ч.3 ст.94, ч.1 ст.107 і ч.4 ст.111 ГПК), а також особою, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права та обов’язки (ті ж норми ГПК).
Правонаступник позивача сплачує судовий збір лише у разі, якщо останній не було сплачено позивачем (абз.2 ч.5 ст.6 закону). Підстави процесуального правонаступництва визначено ч.1 ст.25 ГПК.
10. Як передбачено ч.6 ст.6 закону, в разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно частці поданих кожним із них вимог окремим платіжним документом. Водночас закон не містить заборони можливості сплати усієї суми судового збору одним із кількох позивачів у справі. Визначальним у такому разі є сам факт повного надходження належної до сплати суми судового збору в доход державного бюджету.
11. Статтею 7 закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадках, зазначених у таких нормах ГПК:
частині 4 ст.22 (зменшення позивачем розміру позовних вимог); у цьому разі судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми;
частині 2 ст.435 (повернення заяви про вжиття запобіжних заходів);
частині 1 ст.63 (повернення позовної заяви);
частині 1 ст.97 (повернення апеляційної скарги);
частині 1 ст.1113 (повернення касаційної скарги);
частині 4 ст.11120 (повернення заяви про перегляд судових рішень господарських судів);
частині 6 ст.113 (повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами);
частині 4 ст.1222 (повернення заяви про скасування рішення третейського суду);
частині 4 ст.1228 (повернення заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду);
частині 1 ст.63 (відмова у прийнятті позовної заяви);
частині 1 ст.81 (залишення позову без розгляду), крім випадку, коли позов залишений без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям позивача;
частині 1 ст.80 (припинення провадження у справі).
12. За приписами ст.8 закону суд, ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою:
— відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі;
— зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обгрунтування пов’язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Відповідні питання можуть бути вирішені судом в ухвалі про прийняття позовної заяви чи іншої заяви або скарги, передбаченої ГПК.
13. Розподіл сплачених сум судового збору між сторонами здійснюється господарським судом за загальними правилами ст.49 ГПК.
14. Законом також внесено пов’язані з його прийняттям зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі до ГПК.
15. До надання пленумом Вищого господарського суду роз’яснень з питань практики застосування господарськими судами розд.VI ГПК (з огляду, зокрема, на відповідні зміни в названому кодексі) господарськими судами може враховуватися викладене в роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду від 4.03.98 №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» в частині, що відповідає чинному законодавству.
16. З повним текстом закону можна ознайомитися у періодичних виданнях «Голос України» від 3.08.2011 №142 та «Урядовий кур’єр» від 4.08.2011 №141, а також в інформаційно-пошукових системах, зокрема, «Законодавство» та «Ліга».
17. Про викладене повідомляється у порядку інформації та для врахування у вирішенні спорів.
Голова Вищого господарського суду України В.Татьков