Закон і Бізнес


Чрезмерная плата


№52 (1142) 28.12—03.01.2014
3678

Органы местного самоуправления наделены полномочиями дифференцировать и утверждать ставки земельного налога, но исключительно в пределах, установленных законом. На это обратил внимание Верховный Суд Украины в постановлении от 12.11.2013 №21-299а13, текст которого печатает газета "Закон и Бизнес".


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

12 листопада 2013 року м.Київ №21-299а13

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гута-Скло» до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби (наразі — державна податкова інспекція у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів) про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА :

У березні 2010 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009 №* про визначення податкового зобов’язання зі сплати земельного податку на суму 210384 грн. 28 коп., у тому числі 200365 грн. 98 коп. основного зобов’язання та 10018 грн. 30 коп. штрафних санкцій.

На обгрунтування позову ТОВ зазначило, що обчислювало земельний податок відповідно до ст.7 закону «Про плату за землю» від 3.07.92 №2535-ХІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) у розмірі 1% від грошової оцінки землі. Донарахування податковим органом земельного податку в розмірі 3% від грошової оцінки землі з посиланням на п.2 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) є неправомірним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Суди встановили, що ДПІ провела камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) щодо земельного податку позивача за квітень—червень 2009 року, про що склала акт від 30.07.2009 №**.

Перевіркою встановлено, що розмір зобов’язання із земельного податку, зазначений платником у податковій декларації від 15.01.2009 №376, є меншим за встановлений рішенням міськради, що призвело до заниження податкового зобов’язання на суму 200366 грн. 04 коп.

На підставі цього акта прийнято повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 22.07.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010, позов задовольнив: скасував повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд постановою від 4.03.2013 рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове — про відмову в задоволенні позову.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, ТОВ посилається на неоднакове застосування стст. 2, 4, 7 закону №2535-ХІІ, пп.34, 35 ст.26 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 №280/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), ст.14 закону «Про систему оподаткування» від 25.06.91 №1251-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Просить постанову ВАС від 4.03.2013 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким залишити в силі рішення судів першої й апеляційної інстанцій.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду, виходив із того, що в ухвалі суду касаційної інстанції від 5.07.2011, копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення стст.2, 4, 7 закону №2535-ХІІ, пп.34, 35 ст.26 закону №280/97-ВР, ст.14 закону №1251-ХІІ.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд дійшов висновку про те, що згідно з пп.34, 35 ст.26 закону №280/97-ВР, до компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування земельними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад. Крім того, як зазначив суд, згідно зі ст.144 Конституції органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Наведені положення, на думку касаційного суду, кореспондуються із приписами ст.7 закону 2535-ХІІ, якими також визначено компетенцію місцевих рад, що дає підстави для висновку, що плата за користування земельною ділянкою на території м.Києва має вноситись із урахуванням рішення міськради.

Натомість в ухвалі суду касаційної інстанції, копію якої додано до заяви на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, йдеться про те, що при визначенні розміру земельного податку, що підлягає сплаті суб’єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає положення ч.1 ст.7 закону №2535-ХІІ. До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин щодо обчислення та сплати земельного податку відповідно до ч.5 ст.7 закону №2535-ХІІ належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених цим законом.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ч.2 ст.14 закону №1251-ХІІ загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою і справляються на всій території України.

До загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з п.8 ч.1 ст.14 закону №1251-ХІІ належить плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначає закон №2535-ХІІ.

Ставка податку — законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки (ст.1 закону №2535-ХІІ).

Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім вказаного вище закону. Зміни і доповнення до цього закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року (ст.4 закону №2535-ХІІ).

Частиною 1 ст.7 зазначеного закону встановлено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у чч.5—10 цієї статті та ч.2 ст.6 цього закону.

У свою чергу, ч.5 ст.7 закону №2535-ХІІ передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених чч.2 і 3 цієї статті.

Згідно з пп.34, 35 ст.26 закону №280/97-ВР до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

На підставі системного аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла такого правового висновку.

Земельний податок є загальнодержавним податком, ставки якого, порядок обчислення і сплати можуть встановлюватись і змінюватися виключно законом №2535-ХІІ. Органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями диференціювати та затверджувати ставки земельного податку в межах, встановлених цим законом.

Як установили суди у справі, що розглядається, ТОВ є землекористувачем земельної ділянки комунальної власності, грошову оцінку якої встановлено. ДПІ, приймаючи повідомлення-рішення, керувалася рішенням міськради, яким встановлено земельний податок у розмірі вищому, ніж передбачено законом №2535-ХІІ, що є порушенням податкового законодавства.

За наведених обставин постанова ВАС від 4.03.2013 не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА :

Заяву ТОВ «Гута-Скло» задовольнити частково.

Постанову ВАС від 4.03.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.