В спорах о деньгах на слово не верят
Если договор ссуды заключен в письменной форме, решение суда не может основываться на показаниях свидетелей, отрицающих факт получения средств
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
26 січня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Балюка М.І., Луспеника Д.Д., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7 про розірвання договору позики за касаційною скаргою Особи 7 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.03.2010 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30.06.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2009 року Особа 6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6.06.2008 між ним та Особою 7 укладено договір безпроцентної позики. За умовами договору Особа 7 зобов'язувався передати Особі 6 у борг кошти у розмірі 356250 грн. (триста п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят), а Особа 6 зобов'язувався прийняти ці кошти та повернути у визначений договором строк. Однак гроші позивачу не передавались, що є підставою для розірвання договору безпроцентної позики. Ураховуючи викладене, Особа 6 просив задовольнити його позовні вимоги та розірвати договір безпроцентної позики, укладений 6.06.2008 між ним та Особою 7.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.03.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30.06.2010, позов задоволено. Розірвано договір безпроцентної позики грошей, укладений 6.06.2008 між Особою 7 та Особою 6.
У касаційній скарзі Особа 7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 7.07.2010 касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 в редакції, чинній до змін, унесених згідно із законом «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 7.07.2010.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Особи 6 та розриваючи договір безпроцентної позики грошей, укладений 6.06.2008 між Особою 7 та Особою 6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що, оцінюючи пояснення сторін та показання свідків, установлено факт непередавання коштів при підписанні договору позики, що є підставою для його розірвання на підставі стст.611, 1051 ЦК.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду має бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, котрі були досліджені в судовому засіданні.
Установлено, що 6.06.2008 між Особою 7 та Особою 6 укладено договір безпроцентної позики грошей, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Особою 8, 6.06.2008 та зареєстровано в реєстрі за №1779.
За договором позики одна сторона (позикодавець), як зазначено в ст.1046 ЦК, передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (ст.526 ЦК).
Пунктом 1 договору безпроцентної позики грошей, укладеного 6.06.2008 між Особою 7 та Особою 6, передбачено, що Особа 7 надав у власність, а Особа 6 прийняв безпроцентну позику у коштах на суму 356250 грн. (триста п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят), що становить еквівалент $75000 (сімдесят п'ять тисяч).
За умовами п.2.1 спірного договору безпроцентної позики грошей від 6.06.2008 на Особу 7 покладається обов'язок передати Особі 6, а на Особу 6 покладається обов'язок прийняти гроші у розмірі 356250 грн. (триста п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят), що становить еквівалент $75000 (сімдесят п'ять тисяч).
Суд не звернув уваги та не дав оцінки умовам договору позики.
У разі укладення договору позики на позичальника покладається зобов'язання повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, при цьому позичальнику надається право оспорити договір позики у зв'язку з тим, що кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, як зазначено у ч.1 ст.1049 ЦК та ч.1 ст.1051 ЦК.
Однак, за правилом ст.1051 ЦК, при оспорюванні позичальником договору позики з підстави, що гроші не були ним одержані від позикодавця, якщо договір позики укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на показаннях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були отримані позичальником.
За змістом п.12 постанови Пленуму ВС від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показанням свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч.2 ст.937 ЦК, ч.3 ст.949 ЦК.
Вирішуючи спір та вважаючи доведеними вимоги позивача, судом взято до уваги показання свідка, Особи 8, з пояснень якої встановлено непередання коштів за договором позики, однак суд не звернув уваги на те, що в даному випадку не допускаються показання свідків як засіб доказування факту вчинення правочину.
Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обгрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ч.1 ст.57 ЦПК, ч.1 ст.58 ЦПК.
На підтвердження своїх позовних вимог Особі 7 надано квитанцію від 6.06.2008, на підставі якої відповідач зняв кошти згідно із договором вкладу.
Також Особі 7 надано довідку приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Особи 8, згідно з якою приватний нотаріус підтверджує укладення між сторонами договору позики, а також сплати Особою 6 державного мита під час підписання договору у розмірі 4000 грн.
Відповідно до ст.212 ЦПК суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Суд на зазначене не звернув уваги, в рішенні не навів результатів оцінки поданих сторонами доказів, а також належним чином не з'ясував безгрошовість договору позики.
Отже, суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин справи, не дослідив усіх доказів та не надав їм оцінки.
З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338, 345 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 7 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.03.2010 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30.06.2010 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.