Закон і Бізнес


Изменил назначение — компенсируй!


№49 (1139) 07.12—13.12.2013
4407

ЗК предусматривает исчерпывающий перечень случаев, когда лицо освобождается от возмещения потерь сельскохозяйственного производства.


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22 жовтня 2013 року м.Київ №21-313а13

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 12 до Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправним і скасування розпорядження,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року Особа 12 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати п.3.1 розпорядження РДА «Про зміну цільового призначення земельної ділянки Особи 12 на території Спартаківської сільської ради» від 27.10.2008 №820 в частині зобов’язання позивача відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 776924 грн. 45 коп., які спричинені внаслідок зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом.

На обгрунтування позову зазначив, що законодавством не передбачено обов’язку відшкодування втрати сільськогосподарського виробництва власником земельної ділянки при зміні її цільового призначення. Вважає, що немає підстав для відшкодування зазначених втрат згідно зі ст.207 Земельного кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), на що посилається відповідач в оскаржуваному розпорядженні, оскільки зміна цільового призначення земельної ділянки позивача здійснювалася без її вилучення (викупу) у власника та переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 29.08.2012 позовні вимоги Особи 12 задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 24.10.2012 рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 28.05.2013 скасував постанову Донецького апеляційного адміністративного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд погодився із висновком цього суду про те, що відповідно до постанови КМ «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11.04.2002 №502 та постанови КМ «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 26.05.2004 №677 факт затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та факт затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки мають різне призначення, у зв’язку з чим не можуть ототожнюватись. Таким чином, затвердження проекту відведення земельної ділянки спірним розпорядженням відповідача не відбулось, також не відбулось і переходу права власності на земельну ділянку у зв’язку з наданням, переданням, вилученням (викупу), відчуженням цієї земельної ділянки, тому суд вважає, що відсутні підстави для відшкодування позивачем втрат сільськогосподарського виробництва.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, заступник Генерального прокурора просить скасувати ухвалу ВАС.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права касаційним судом заявник додав ухвалу ВАС від 15.05.2013 та постанову ВАС від 16.05.2013, в яких цей суд у подібних правовідносинах указав, що внаслідок зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності позивачів, відбулось фактичне вилучення сільськогосподарських угідь із категорії земель сільськогосподарського призначення для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом. Саме таке фактичне вилучення зазначених земель для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, і є підставою для відшкодування втрат сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, — неправильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень ст.207 ЗК, п.4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою КМ від 17.11.97 №1279 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із нижченаведеного.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЗК втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв’язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв’язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені в ЗК норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням.

Постановою №1279 регулюється порядок визначення втрат, які розраховуються на основі затверджених нормативів. Пунктом 4 порядку передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов’язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом — у міру їх фактичного надання.

Статтею 208 ЗК передбачено вичерпний перелік випадків, коли особа звільняється від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Наведений у цій статті перелік функціонального використання земельних ділянок є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про те, що в разі вилучення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, крім викупу земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, чинне законодавство передбачає обов’язкове відшкодування збитків та компенсацію втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва.

Ураховуючи наведене, ухвала ВАС від 28.05.2013 підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.

Ухвалу ВАС від 28.05.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.2 ч.1 ст.237 КАС.