Валютные колебания не учитываются

Несправедливыми являются положения договора о потребительском кредите, содержащие условия об изменениях в расходах, в частности, относительно платы за обслуживание кредита и досрочное его погашение. К такому выводу пришел Верховный Суд Украины в своем постановлении от 25.09.2013 № 6-80ц13, текст которого печатает газета "Закон и Бизнес"

Верховний Суд України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25 вересня 2013 року м.Київ №6-80ц13

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 8 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення збитків за заявами Особи 8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2012,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 року Особа 8 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8.11.2008 він та ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» уклали кредитний договір, відповідно до умов якого йому було надано 80946 грн. 50 коп. кредиту, строк повернення якого встановлено не пізніше ніж 8.11.2010. Крім установлення плати за користування кредитом у розмірі 5% річних, пп.2.2.3, 4.1 та 4.3 указаного кредитного договору передбачені плата за обслуговування кредиту й плата за його дострокове погашення.

Вважаючи, що пп.2.2.3, 4.1 та 4.3 кредитного договору є несправедливими й не відповідають вимогам стст.11, 18 закону «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 №1023-XII, оскільки курс долара коливається, тому плата за обслуговування кредиту та плата за його дострокове погашення є змінною величиною, а також кредитний договір укладений ним під впливом обману з боку відповідача, Особа 8 просив визнати пп.2.2.3, 4.1 та 4.3 кредитного договору недійсними й стягнути з відповідача на його користь 59380 грн. 54 коп. збитків (зайво сплачені платежі за кредитним договором за період з грудня 2008 року до жовтня 2009 року).

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 17.02.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11.04.2012, у задоволенні позову Особи 8 відмовлено.

Ухвалою ВСС від 25.05.2012 відмовлено Особі 8 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою останнього на вказані рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій.

У заявах Особи 8 про перегляд ухвали ВСС від 25.05.2012 порушується питання про скасування цієї ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу.

На обгрунтування заяв Особа 8 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: стст.11, 18 закону «Про захист прав споживачів», ст.6 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №2664-III, стст.6, 203, 215, 627, 638 Цивільного кодексу.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяв про перегляд Верховним Судом судового рішення Особа 8 надав:

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.01.2012 у справі про визнання недійсними окремих положень кредитного договору та стягнення збитків;

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 30.01.2013 у справі про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів;

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 24.04.2013 у справі про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов’язання вчинити певні дії;

постанову Судової палати у цивільних справах ВС від 12.09.2012 у справі про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 8.11.2008 між ТОВ «ФК «Єврокапітал» та Особою 8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 80946 грн. 50 коп. на придбання автотранспортного засобу зі сплатою ним процентів за користування коштами в розмірі 5% річних і строком повернення до 8.11.2010.

За п.2.2.3 цього договору плата за обслуговування кредиту розраховується за певною формулою та залежить від коефіцієнта зміни курсу Національного банку долара США до гривні. Цим самим пунктом установлено, що розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту у відсотках дорівнює 0,00%. Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що в разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника плата за дострокове погашення також розраховується за певною формулою. Згідно із затвердженим сторонами графіком платежів, який є невід’ємною частиною договору, позивач повинен сплачувати щомісяця до 8.10.2010 фіксовану суму в розмірі 3551 грн. 24 коп. та 8.11.2010 сплатити останній платіж у розмірі 3531 грн. 78 коп. Ці платежі складаються із частини основного боргу, процентів та плати за обслуговування кредиту, яка дорівнює нулю.

З квитанцій про сплату коштів за кредитним договором убачається розбіжність між розмірами щомісячних платежів, установлених графіком, і сумами фактично сплачених щомісячних платежів, до яких включені плата за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до зміни курсу НБУ долара США до гривні. Так, Особою 8 сплачено: у грудні 2008 року 4510 грн., у січні 2009 року 4716 грн., у лютому, березні та квітні 2009 року по 4720 грн., у травні 2009 року 4726 грн., у червні 2009 року 4662 грн., у липні 2009 року 4670 грн., у серпні 2009 року 4720 грн., у вересні 2009 року 4900 грн., у жовтні 2009 року 4906 грн., унаслідок чого розмір щомісячних платежів збільшився. У жовтні 2009 року Особа 8 достроково виконав усі платежі за кредитним договором, сплативши 61692 грн., і в цю суму входить плата за дострокове погашення кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення передбачені кредитним договором, підписаним сторонами, і ця плата не суперечить законодавству. Особа 8 був ознайомлений з усіма умовами кредитного договору, погодився з ними, виконав їх.

В ухвалах колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.01.2012 та від 30.01.2013, доданих до заяв Особи 8 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, містяться висновки про те, що умови кредитного договору про оплату позичальником коштів за обслуговування кредиту та його дострокове повернення є несправедливими й не відповідають вимогам ч.5 ст.11 закону «Про захист прав споживачів». В ухвалі колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 24.04.2013, наданій для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що відповідно до положень ч.5 ст.11, ст.18 закону «Про захист прав споживачів» умова кредитного договору, якою встановлена процентна ставка в розмірі 72% річних за прострочення сплати щомісячного платежу, перевищує розумну межу компенсації за невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим ця умова договору є несправедливою.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.11, 18 закону «Про захист прав споживачів», ст.6 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата в цивільних справах ВС виходить із такого.

За правилами ч.1 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Згідно з п.6 ч.1 ст.6 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 закону «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Оскільки в спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч.5 ст.11 закону «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 25.01.2012, від 30.01.2013 та від 24.04.2013, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, і вони відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Крім того, такий самий висновок міститься в постанові Судової палати в цивільних справах ВС від 12.09.2012 (справа №6-80цс12).

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, помилково погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання спірних умов кредитного договору недійсними.

За таких обставин відповідно до п.1 ч.1 ст.355 та чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК ухвала ВСС від 25.05.2012 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360-3, чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 8 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 25.05.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.