Закон і Бізнес


Кто заплатит за волокиту?


№43 (1133) 26.10—01.11.2013
6407

К правоотношениям о возмещении пережитых душевных страданий в результате бездействия органа государственной власти применяются положения общего законодательства о моральном ущербе.


Верховний Суд України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11 вересня 2013 року м.Київ №6-48цс13

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

розглянувши в судовому засіданні заяву Особи 9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.11.2012 у справі за позовом Особи 9 до держави Україна в особі Державної виконавчої служби, Державної казначейської служби, Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року позивач звернувся до Печерського районного суду м.Києва з вищезазначеним позовом.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25.04.2008 стягнуто в солідарному порядку з Особи 11 та Особи 12 на його користь борг за договором позики в розмірі 180 тис. грн. та 49 тис. грн. відсотків за користування позикою.

Посилаючись на те, що зазначене рішення суду з 20.05.2008 перебуває на виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, проте в порушення вимог закону «Про виконавче провадження» від 21.04.99 №606-XIV своєчасно не виконано у зв’язку з бездіяльністю працівників виконавчої служби, Особа 9 просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути на його користь із державного бюджету на відшкодування матеріальної шкоди 192593 грн. 11 коп. та 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 15.05.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 9.08.2012, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 16.11.2012 касаційну скаргу Особи 9 відхилено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У лютому 2013 року Особа 9 подав до ВС через Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 16.11.2012.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.04.2013 допущено до провадження ВС справу за позовом Особи 9 до держави Україна в особі ДВС, ДКС, ВДВС про відшкодування шкоди для перегляду ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 16.11.2012.

Ухвалами судді ВС від 27.04.2013 відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до п.1 ч.2 ст.360-1 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві Особи 9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 16.11.2012 порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.56 Конституції, стст.1167, 1173 Цивільного кодексу та ст.11 закону «Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 №202/98-ВР, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права Особа 9 посилається на ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 22 лютого, 14 березня, 27 червня, 11 липня, 30 травня та 5. грудня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, Особу 9 та представника ВДВС — Подольського А.А., дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата в цивільних справах ВС вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 25.04.2008 рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області з Особи 11 та Особи 12 на користь Особи 9 стягнуто в солідарному порядку борг за договором позики в сумі 180 тис. грн. та 49 тис. грн. відсотків за користування позикою (далі — рішення №2-1636/2008).

22.05.2008 постановами ВДВС відкрито виконавчі провадження за виконавчим листом №2-1636, виданим 20.05.2008 Автозаводським районним судом м.Кременчука Полтавської області.

До теперішнього часу зазначене вище рішення суду не виконано.

Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 19.05.2010 було визнано неправомірною бездіяльність органу державної виконавчої служби — ВДВС; зобов’язано останнього вжити передбачених законом заходів для примусового виконання рішення №2-1636/2008.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що сума боргу, нестягнутого ВДВС у порядку виконавчого провадження, не може вважатися збитками в розумінні ст.22 ЦК. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суди виходили з того, що обов’язок органу державної влади відшкодувати моральну шкоду відповідно до п.3 ч.2 ст.1167 ЦК повинен бути встановлений спеціальним законом, а оскільки закон №606-XIV не передбачає такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю державного виконавця, то позовні вимоги Особи 9 не підлягають задоволенню.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

З наданої заявником ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.07.2012 вбачається, що суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанцій, яким частково задоволено позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Кіровського району м.Кіровограда, виходив із того, що тривале невиконання відповідачем судового рішення, яке призвело до унеможливлення його виконання взагалі, сталося з вини виконавчої служби, а тому позивачка має право на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 14 березня, 27 червня та 5 грудня 2012 року справи передано на новий розгляд до судів попередніх інстанцій із тих підстав, що, застосовуючи положення ст.56 Конституції, ст.1173 ЦК та ч.3 ст.11 закону №202/98-ВР і задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) працівників державної виконавчої служби, суди не з’ясували у достатньому обсязі характер спірних правовідносин та не визначилися з нормою права, яка підлягає застосуванню, і, як наслідок, помилково стягнули моральну шкоду з неналежної особи.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, завданої зволіканням працівників виконавчих служб під час виконання судових рішень, колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС в ухвалах від 22 лютого та 30.05.2012 виходила з доведеності факту неправомірної бездіяльності державних виконавців, заподіяння позивачам моральної шкоди, яка відповідно до вимог ст.1167, 1173 ЦК підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава.

Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення суду касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами ст.56 Конституції, стст.1167, 1173 ЦК та ст.11 закону №202/98-ВР у частині права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої державними виконавцями.

У наданих на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ухвалах касаційний суд обгрунтовано виходив із того, що відповідно до ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 2 ст.1167 ЦК визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки п.3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (ст.1173 ЦК).

Відповідно до положень ст.11 закону №202/98-ВР шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 23 ЦК встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до ч.2 цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Таким чином, касаційний суд у справі, рішення в якій переглядається, невірно виходив із того, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, потрібно застосовувати норми закону №606-XIV, яким такого виду відповідальності не передбачено. Оскільки, заявляючи позовні вимоги, Особа 9 посилався на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст.56 Конституції, стст.23, 1167, 1173 ЦК та ст.11 закону №202/98-ВР.

Разом із тим посилання Особи 9 на неправильне застосування касаційним судом норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди не підтвердилося.

Так, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди відмовлено (ухвала від 22.02.2012), суд касаційної інстанції виходив із того, що сам факт тривалого невиконання рішення суду не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді нестягнутої за рішенням суду суми.

У справі, судове рішення від 11.07.2012 в якій надано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, бездіяльність виконавчої служби призвела не лише до порушення передбачених законодавством термінів виконання судового рішення, а й до унеможливлення його виконання взагалі, що свідчить про різні обставини справ.

Тому в частині посилань Особи 9 на неоднакове застосування норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди заява не підлягає задоволенню. Судовим рішенням від 11.07.2012 було вирішено питання стосовно інших обставин, ніж у справі, рішення в якій переглядається, оскільки в ній не йшлося про унеможливлення виконання рішення про повернення боргу.

Отже, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права лише щодо відшкодування моральної шкоди, якими встановлено право особи на відшкодування шкоди завданої неправомірними діями або бездіяльністю державних виконавців, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до п.1 ч.1 ст.355 та ч.1 ст.360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала ВСС від 16.11.2012 підлягає скасуванню в частині відшкодування моральної шкоди з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 про перегляд Верховним Судом ухвали ВСС від 16.11.2012 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 16.11.2012 в частині відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.