Закон і Бізнес


Деньги никому не навязывают.


№30 (1017) 23.07—29.07.2011
1889

Подписывая договор, лицо соглашается с его содержанием, в частности с возможностью банка в одностороннем порядке отказаться от предоставления следующих траншей


Верховний Суд України
Іменем України
Рішення

15 грудня 2010 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі — ПАТ «ОТП Банк») про захист прав споживача, розірвання кредитного договору та визнання недійсним договору іпотеки; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, — Особи 7 до Особи 6 та ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними пунктів додаткового договору,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2009 року Особа 6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26.03.2008 між ним та ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір №СМ-SМЕ 200/128/2008. З метою забезпечення виконання ним зобов'язань за цим договором між ними укладено договір іпотеки №РМ-SМЕ 200/128/2008, за яким передано в іпотеку нерухоме майно.

Укладаючи кредитний договір, він розраховував отримати від ПАТ «ОТП Банк» не лише перший транш кредиту, а всю суму кредиту згідно з умовами укладеного між ними кредитного договору. Проте відповідач безпідставно відмовив йому у наданні чергових траншів кредиту з посиланням на поточну ринкову ситуацію. Вважає, що таке безпідставне припинення кредитування є істотним порушенням договору, що є підставою для його розірвання.

Крім того, між ними укладено додатковий договір до кредитного договору, п.2.1.3 якого передбачено право банку в будь-який момент відмовитися від надання чергового траншу. Друга відмова банку в наданні йому траншу була обгрунтована саме цим пунктом додаткового договору. Просив також визнати цей пункт додаткового договору недійсним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 30.10.2009 позов Особи 6 задоволено частково: визнано недійсним п.2.1.3 додаткового договору №1 від 13.02.2009 та розірвано кредитний договір №СМ-SМЕ 200/128/2008 від 26.03.2008, укладений між Особою 6 та ПАТ «ОТП Банк».

У задоволенні позову Особи 6 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Позов Особи 7 задоволено, визнано недійсними пп.2.1.3—2.1.12.3 додаткового договору №1 від 13.02.2009.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2009 рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 30.10.2009 залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушується питання про скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог Особи 6 та Особи 7 у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлено, що 26.03.2008 між Особою 6 та ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26.03.2008 між сторонами укладено договір іпотеки про передачу в іпотеку банку об'єкта нерухомого майна, що розташований за Адресою 1.

Пунктом 2 частини №1 кредитного договору передбачено, що ПАТ «ОТП Банк» надає позивачу кредит на умовах: розмір кредиту — $545461,31; розмір та кількість траншів: 1-й транш — $229116,03, 2-й транш — $141442,70, 3-й та наступні транші — у розмірі не менш ніж Ђ10 тис. чи еквівалент в іншій валюті; за п.1.7 кредитного договору, позичальник має право отримати кредит (чергові транші) лише протягом 1 року з моменту укладення договору — до 26.03.2009.

10.12.2008 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання чергового траншу кредиту в розмірі $100 тис., однак відповідач своїм листом від 26.01.2009 відмовив йому в наданні наступного траншу, зазначивши, що задовольнити прохання позивача відповідно до умов кредитного договору є неможливим. При цьому відповідач зазначив, що зважаючи на поточну ринкову ситуацію, банк змушений застосувати положення п.1.3.13 договору, згідно з якими право позичальника на отримання кредиту виникає з моменту укладення інших договорів чи вчинення інших юридичних дій за вимогою банку.

Листом відповідача №200-11-2/233 від 26.01.2009, в якому було відмовлено у видачі чергового траншу, також запропоновано позивачу продовжити встановлені кредитним договором строки щодо отримання чергових траншів.

13.02.2009 між банком та позивачем укладено додатковий договір №1 до кредитного договору від 26.03.2008, яким змінено графік платежів позивача щодо їх зменшення.

20.03.2009 позивач вдруге звернувся до банку із заявою про видачу йому чергового траншу, однак банк своїм листом від 1.04.2009 №200-11-2/1050 відмовив йому в наданні наступного траншу, зазначивши, що, зважаючи на поточну ринкову ситуацію, банк змушений застосувати положення п.2.1.3 додаткового договору №1 від 13.02.2009, згідно із якими банк має право в будь-який момент дії кредитного договору в односторонньому порядку відмовитися від свого зобов'язання за цим договором щодо надання позивачу кредиту, без зазначення причин відмови.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що умовами кредитного договору встановлено цільове використання кредиту: 2-й та наступні транші — на споживчі цілі, тому спірні відносини між сторонами мають регулюватися законом «Про захист прав споживачів». Оскільки п.2.1.3 додаткового договору №1, яким передбачено право відповідача в односторонньому порядку відмовитися від своїх зобов'язань встановлює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків кредитного договору, порушує права позивача як споживача та завдає йому шкоди, а також є несправедливим, цей пункт договору згідно з вимогами ст.18 закону «Про захист прав споживачів» підлягає визнанню недійсним.

Розриваючи кредитний договір, суди виходили із того, що відмова банку у видачі позивачу чергового траншу кредиту та фактичне припинення його кредитування є істотним порушенням банком умов кредитного договору, цей договір за правилами ч.2 ст.651 ЦК підлягає розірванню.

Визнаючи недійсними пп.2.1.3—2.1.12.3 додаткового договору, суди виходили з того, що він є невід'ємною частиною кредитного договору, отримані за цим кредитним договором гроші є цінним майном і використані на споживчі цілі в інтересах сім'ї, тому від Особи 7 як дружини позивача згідно з вимогами ст.65 СК банк мав брати письмову згоду на укладення її чоловіком такої додаткової угоди. Оскільки Осо­ба 7 своєї письмової згоди на укладення чоловіком додаткового договору до кредитного договору, яким встановлені додаткові обов'язки позичальника не давала, пп.2.1.3—2.1.12.3 цього додаткового договору відповідно до ст.65 СК підлягають визнанню недійсними.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч.1 ст.652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Відповідно до пп.1.3.9 кредитного договору право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту надання в банк належним чином оформлених і у формі, що задовольняє банк, кредитної (кредитних) заявки (заявок) від позичальника.

Пунктом 1.3.10 договору застережено, що в разі кредитування траншами для отримання в банку кожного наступного траншу фінансування необхідне надання банку кредитної заявки та документів, що підтверджують цільове використання попередньо наданих кредитних коштів.

Банк має право відмовити позичальнику в наданні чергового траншу в разі невиконання позичальником умов цього договору або інших договорів, пов'язаних з цим договором (п.1.7.4. договору).

Проте суди, ухвалюючи рішення про розірвання кредитних договорів, не звернули уваги на те, що підставою для розірвання договору є істотна зміна обставин, які змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. Однак, судами встановлено, що підписуючи спірний договір, позивач неодноразово ознайомлювався з його змістом та умовами, зокрема з умовою щодо можливості банку односторонньо відмовитися від надання третього та наступних траншів, однак з такими умовами договору погодився та підписав його за власним бажанням та на власний ризик.

Не можна погодитися і з висновками судів про визнання недійсним п.2.1.3 додаткового договору з підстав того, що цей пункт є несправедливим, і тому згідно з положеннями ст.18 закону «Про захист прав споживачів» підлягає визнанню недійсними.

Так, дійшовши до такого висновку, суди не врахували того, що положення закону «Про захист прав споживачів» застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК та іншим спеціальним законодавством.

Також судами неправильно застосовано положення ст.65 СК, оскільки відповідно до змісту цієї статті письмова згода другого з подружжя має бути надана лише при укладенні одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації. Додатковий договір до кредитного договору не є таким договором, на укладення якого одним із подружжя необхідна письмова згода другого з подружжя.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог Особи 6 про захист прав споживача, визнання недійсним п.2.1.3 додаткового договору №1 від 13.02.2009 та розірвання кредитного договору, а також в частині задоволення позовних вимог Особи 7 про визнання недійсними пп.2.1.3— 2.1.12.3 додаткового договору №1 підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові. У решті судові рішення залишити без змін.

Керуючись стст.336, 341 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду

ВИРІШИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського район­ного суду м.Запоріжжя від 30.10.2009 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2009 в частині задоволення позовних вимог Особи 6 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача, визнання недійсним п.2.1.3 додаткового договору №1 від 13.02.2009 та розірвання кредитного договору та в частині задоволення позовних вимог Особи 7 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними пп.2.1.3—2.1.12.3 додаткового договору №1 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Особи 6 та Особи 7.

У решті судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.