Закон і Бізнес


За законами опірмату

Опозиції не вдається створити хоча б видимість впливу на політичну ситуацію в країні


Власть и закон, №24 (959) 10.06—18.06.2010
1908

В Україні відбувається зміна відносин колишньої влади з владою нинішньою. Одні опозиціонери вважають за краще до певного часу не висовуватися, прагнучи все ж таки налагодити хоча б видимість діалогу. А інші, намагаючись не розгубити електорат і побоюючись за своє майбутнє навіть на найближчих виборах, відкрито вступають у конфлікт. Чим викликають у влади не просто роздратування, а непереборне бажання поставити норовистих на місце.


В Україні відбувається зміна відносин колишньої влади з владою нинішньою. Одні опозиціонери вважають за краще до певного часу не висовуватися, прагнучи все ж таки налагодити хоча б видимість діалогу. А інші, намагаючись не розгубити електорат і побоюючись за своє майбутнє навіть на найближчих виборах, відкрито вступають у конфлікт. Чим викликають у влади не просто роздратування, а непереборне бажання поставити норовистих на місце.

 

Випробування на міцність

 

Зі збільшенням активності опозиції прямо пропорційно підвищується і тиск на неї з боку влади. Така собі теормеханіка вкупі з (ух, як здригнуться колишні студенти!) опірматом.

Тиск чинять перш за все на найбільш непримиренну опозиціонерку, котра, до речі, не раз побувала на вершині влади і знову її прагне. Влада немов ви­пробовує екс-прем’єра на міцність.

Так, недавно виникла «справа про мільярд» — мова йде про кошти з Резервного фонду. Чи правомірно і законно вони використовувалися — вирішать міжнародні аудитори, які перевіряють діяльність Уряду Юлії Тимошенко. Дії відносно «полум’яної революціонерки» можна було б охарактеризувати (пам’ятаючи про події навколо російсько-грузинського конфлікту 2008 року) як примушування до миру.

Судячи з усього, влада не збирається робити їй подарунок у вигляді можливого позбавлення волі, щоб не допустити формування в громадськості образу мучениці за ідею, та ще й напередодні виборів (спочатку місцевих, а потім, цілком можливо, і парламентських). Швидше за все, достатньо буде судового вердикту, який дозволив би оголосити Ю.Тимошенко винною й одночасно залишити її на волі. З юридичної точки зору мова може йти, зокрема, про умовний строк або про амністію. Таким чином, не ви­ключено, що до старту найближчої виборчої кампанії Ю.Тимошенко може мати непогашену судимість, а це позбавить леді Ю. можливості брати участь у виборах.

У БЮТ чудово розуміють такі нерадісні перспективи. І, не вірячи в підтримку широких мас в осяжному майбутньому, вже збираються поскаржитися на утиски світовій спільноті. Як розповів заступник голови фракції БЮТ Андрій Кожем’якін, його політсила має намір звернутися до Європейського суду з прав людини з вимогою зупинити «політичні репресії» та до ПАРЄ, щоб скликати сесію для розгляду питання про порушення прав української опозиції в регіонах.

 

Тихий пристанок опозиції

 

Та, крім екс-прем’єра, є й інші опозиційні політики, котрі ще недавно перебували на вершинах влади і конкурували з Віктором Януковичем у президентській гонці. Мова йде про Віктора Ющенка й Арсенія Яценюка. Якщо другий ще якось стикається з електоратом через ЗМІ, то про першого поки нічого не чутно. Може, люди не бачать у них лідерів реальної опозиції? Не виключено.

Не таку агресивну, як у БЮТ, але все-таки досить радикальну позицію (знову-таки з думкою про майбутні місцеві та парламентські вибори) вважають за краще займати і члени партії «За Україну!». Її лідер В’ячеслав Кириленко так і заявив, що відмова влади від діалогу з опозицією провокує громадянське протистояння. І підкреслив, що влада повинна представляти інтереси всього населення країни, і якщо частина суспільства не сприймає ті чи інші ініціативи, то з такою думкою теж необхідно рахуватися. Ніби на думку «решти» зважала попередня влада!

«Заукраїнців», звичайно, важко запідозрити в симпатіях до Ю.Тимошенко, і навряд чи вони зможуть з нею об’єднатися. Проте, як визнали у владі, метод, так би мовити, примушування до миру можна застосувати і до них.

Відповіді на питання, чи знімуть недоторканність із нардепів-«хуліганів» Андрія Парубія та Юрія Гримчака, чи притягатимуть їх до кримінальної відповідальності, пов’язані з багатьма чинниками, перш за все — з позицією та діями «заукраїнців». Наскільки вони готові, наслідуючи приклад Ю.Тимошенко, на радикальні кроки в протистоянні з владою?

«У мене складається враження, що недоторканність із Парубія і Гримчака зняти можуть — на це є установка згори, — міркує, наприклад, політолог Володимир Фесенко. — Але я сумніваюся, що покарання здійснять у повному обсязі. Напевно, обмежаться зняттям недоторканності, можливо, умовним строком — на нари нікого не посадять. Мова йде про дуже важливий прецедент, далі можуть піти інші, і ступінь відповідальності може бути сер­йознішою...»

Інший варіант — символічний «розмін», коли опозиція наполягатиме на паралельній постановці питання про відповідальність депутатів від Партії регіонів, які також брали активну участь у подіях у залі під куполом. Для опозиції є два варіанти: або захищати своїх до останнього, або організувати своєрідний «розмін», але не в плані покарання для своїх і для чужих, а для того, щоб «регіонали» пішли на поступки. І подальша доля цієї справи залежить не стільки від опозиції, стільки від влади.

З В.Фесенком згоден й інший політолог — Вадим Карасьов: «Підтекст подій такий: Партії регіонів сьогодні потрібна слухняна — хоча це називатиметься «законослухняна» — опозиція, навіть не конструктивна, а швидше декоративна, яка б не заважала, трохи менше шуміла і взагалі знала своє місце. Як тільки буде вирішено питання слухняної, тихої та невпливової опозиції, буде вирішено питання тихого парламенту, який потрібний владі до 2012 року, щоб на нових виборах отримати результат, що її влаштовує...»

Тут вирішується і друге завдання: втихомирення (тобто перетворення і на слухняну, і на мирну) вуличної опозиції.

 

«Авторитарна стабільність»

 

Влада може залишити вулицю Олегу Тягнибоку і частково Ю.Тимошенко. Якщо прирівняти діяль­ність опозиції до націона­лізму й наділити її іншими визначеннями, наприклад націонал-радикальна і т.д., то тим самим вирішується питання дискредитації опозиції та її впливу, адже опозиція сама себе маргіналізує, що якраз і потрібно владі. Таким чином, влада отримає повну свободу дій — як у парламенті, так і за його межами.

Постраждалі депутати не виглядатимуть ні мучениками, ні героями. Для того щоб вони стали такими, треба мати неавторитетну, деморалізовану владу і «духопіднесену» опозицію. Тоді будь-яка дія влади проти опозиції робить об’єктів атак героями.

Нині в нас протилежна ситуація: влада на піднесенні, а опозиція в кризі. Герої-мученики були можливі у 2000 році, потім частково — у 2004-му, а тепер надворі 2010-ий. Повторити шлях Андрія Шкіля або Ю.Тимошенко сьогодні майже неможливо, потрібно шукати інші ходи для опозиційної діяльності й опозиційного героїзму...

«Шумом-гамором, яйцями і «димовухами» сьогодні від влади домогтися нічого не можна. Ще гірше те, що таким шляхом не можна добитися авторитету для опозиції і в суспільстві. Суспільство втомилося від бійок, скандалів і тупої прямолінійної опозиційності», — підкреслив В.Карасьов.

Схоже, що після 5 років правління В.Ющенко і Ю.Тимошенко, котрі при­йшли на зміну, можливо, авторитарних, але стабільних часів Леоніда Кучми, до влади в Україні повертається аналогічна «авторитарна стабільність», але в нових реаліях...

Нинішня влада не дуже-то жалує опозицію, яка заважає їй жити і керувати. А тим більше таких ось «не­згодних трансформерів» — не конструктивних, котрі прагнуть діалогу з владою, а розрізнених і хаотично-агресивних.

Опірмат, та й годі!..

 

Вадим ВЛАДИМИРОВ

 

Опитування «З&Б»

 

Як забезпечити журналістам свободу слова?

 

Про те, що в Україні погіршилася ситуація зі свободою слова, заявляють як вітчизняні представники мас-медіа, так і міжнародні організації. Зокрема, члени організації «Репортери без кордонів» стурбовані тенденцією згортання вільнодумства та численними випадками залякування журналістів та перешкоджання професійній діяльності останніх. Як не допустити порушення права на вільне висловлювання думок, у народних обранців з’ясовувала кореспондентка «ЗіБ».

 

Валерій БАРАНОВ, фракція БЛ:

— Для забезпечення дотримання свободи слова необхідні відповідні зусилля та бажання як з боку влади, так і з боку представників мас-медіа. Останні, на мою думку, мають відрізняти свободу слова від подання неправдивої інформації. Якщо журналіст написав неправду, він повинен нести насамперед матеріальну відповідальність, а газета, у свою чергу, має ліквідовуватися.

 

Валерій ПИСАРЕНКО, фракція БЮТ:

— Проблема свободи слова полягає в тому, яке ставлення має суспільство до меж цієї свободи в той чи інший період часу. Не завжди свобода слова в розумінні окремих демократів є реальною свободою в розумінні громадянського суспільства.

Найголовніше, щоб представники влади і ЗМІ дотримувалися єдиних стандартів. Утім, з боку дій влади загроза свободі слова є найслабшою. Адже якщо є прояви згортання свободи слова, реакція журналістів і суспільства миттєва.

 

Сергій ГОЛОВАТИЙ, фракція ПР:

— Журналісти самі мають забезпечити свободу слова, бо вони представники вільної професії. Держава лише має її гарантувати, а вони вже самі повинні реалізовувати свою свободу, боротися за неї і відстоювати її.

 

Ксенія ЛЯПІНА, фракція блоку «НУНС»:

— Влада не може забезпечити журналістам свободу слова. А ось суспільство може обмежити владу за допомогою свободи слова, яка є антиподом потужної і сильної влади. Свобода слова — не самоціль, це засіб забезпечення громадянського суспільства, в якому можуть бути дискусії, дебати, і її не можна вибудувати в тоталітарній системі.

 

Леонід ГРАЧ, фракція КПУ:

— Свобода слова — це, швидше за все, мрія журналіста, видавця, споживача інформаційної продукції і взагалі суспільства. Усі хотіли б висловлювати свої точки зору, позиції і погляди, а от читач прагнув би самостійно розібратися в різномаїтті цих оцінок. Та чи може бути вільна преса в умовах існування держави будь-якого типу? Думаю, що ні, хоча мені цього б хотілося.

 

Записала Тетяна КУЛАГІНА