Рудименти незалежності

Олексій ЧЕРНОВСЬКИЙ: «Суддівський імунітет необхідний, аби не була втрачена сама суть правосуддя»

Він був серед перших голів судів, хто отримав владні повноваження від Ради суддів. Це не применшило його авторитету, хоча подекуди чоловікові дорікають занадто демократичними методами ке­рівництва, про що свідчить, наприклад, зважене реагування на скарги та вимоги колег. Голова Апеляційного суду Чернівецької області, член Ради суддів, заслужений юрист України Олексій ЧЕРНОВСЬКИЙ дотримується принципу, що кожен суддя — особистість, яка повинна відчувати себе незалежною, аби вершити дійсно неупереджене судочинство.

Він був серед перших голів судів, хто отримав владні повноваження від Ради суддів. Це не применшило його авторитету, хоча подекуди чоловікові дорікають занадто демократичними методами ке­рівництва, про що свідчить, наприклад, зважене реагування на скарги та вимоги колег. Голова Апеляційного суду Чернівецької області, член Ради суддів, заслужений юрист України Олексій ЧЕРНОВСЬКИЙ дотримується принципу, що кожен суддя — особистість, яка повинна відчувати себе незалежною, аби вершити дійсно неупереджене судочинство. Адже, одягнувши мантію, людина автоматично втрачає статус приватної особи, натомість отримує право на таку ж повагу до себе, до своєї позиції, що віддзеркалює загальний авторитет державної влади в суспільстві.

 

«Виконання рішення найвищого органу суддівського самоврядування було обов’язковим для мене»

 

— Олексію Костянтиновичу, хочу почати нашу розмову з простого запитання: наскільки важко сьогодні бути першим суддею області?

— Взагалі суддя — це одна з найбільш складних  професій. Посада голови апеляційного суду вимагає не тільки певних задатків, високої кваліфікації, інтелекту, а й великого життєвого досвіду, цілого ряду професійних навичок і вмінь.

Однією з головних сторін діяльності очільника суду є комунікативна діяльність, яка полягає в спілкуванні з працівниками суду, окремими громадянами, а також представниками гілок влади, різними посадовцями тощо. Голова суду постійно перебуває під високою морально-психологічною та емоційною напругою, що пов’язана з виробничою діяльністю, необхідністю та вмінням у деяких ситуаціях застосувати певні психологічні знання. У ході роботи на цій посаді розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.

Урешті-решт, здійснення керівництва вимагає постійного підвищення рівня знань та вдосконалення майстерності. Тому особа, яка прагне обійняти адмі­ністративну посаду в суді, повинна бути психологічно та морально готовою до виконання відповідних професійних обов’язків.

— На посаду голови суду вас призначено рішенням Ради суддів. Однак, як установив Конституційний Суд, орган суддівського самоврядування не мав права перебирати на себе владні повноваження. Чи був інший вихід із ситуації, що склалась у травні 2007 року?

— Я і тоді вважав, і тепер  залишаюся впевненим, що це був єдиний можливий вихід із ситуації, яка склалась у 2007 році. Адже на той момент Конституційний Суд у рішенні від 16.05.2007 №1-рп/2007 ви­знав неконституційним положення ч.5 ст.20 закону «Про судоустрій України», відповідно до якого голова суду, заступники голови суду призначаються на посади та звільняються з посад Президентом.

На той момент на законодавчому рівні не було врегульоване питання щодо призначення голови суду, його заступників та звільнення їх з посад. Рада суддів 31 травня 2007 року прийняла відоме рішення №50, яким визначила, що саме вона є єдиним повноважним на це суб’єктом.

Необхідність наділення себе повноваженнями призначати суддів на адміністративні посади та звіль­няти їх із цих посад була обгрунтована тим, що 1.06.2007 закінчувалися повноваження більш ніж 300 голів та їхніх заступників у судах загальної юрисдикції, а зволікання із заповненням вакантних посад могло призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже, до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Тож фактично в Ради суддів не було іншого виходу, тим більше, як бачимо, законодавець і дотепер не визначився із цим питанням.

— Натомість окремі з них визначилися для себе з тим, що всі керівники, які приступили до виконання обов’язків на підставі незаконного рішення РСУ, мають бути притягнені до відповідальності за привласнення повноважень. Не побоюєтеся кримінального переслідування?

— Про яке кримінальне переслідування може йти мова?! Рішення стосовного призначення мене на посаду голови апеляційного суду було прийнято найвищим органом суддівського самоврядування. Його виконання було обов’язковим для мене.

 

«Для справжнього судді, тобто судді за покликанням душі, питання незалежності навіть не постає»

 

— Так вийшло, що на момент підготовки цього інтерв’ю до редакції на­дійшов лист ваших колег, в якому вони, зокрема, закидають вам за­провадження двох посад заступників, що не передбачені штатним розписом, для «потрібних комусь зверху людей», а також незаповнення вакансії голови судової палати у цівільних справах (див. стор.5. — Прим. ред.). Чи мають підстави такі звинувачення і з чим вони пов’язані?

— Ці звинувачення є безпідставними. Згідно з п.2 ч.2 ст.30 закону про судоустрій президія апеляційного суду за поданням голови затверджує персональний склад судових палат, а також ви­значає кількість заступників голів цих палат.

Так, з метою покращення роботи судових палат на підставі подань голів цих палат президія, керуючись стст.29, 30 закону про судоустрій, у вересні — жовтні 2008 року погодила кандидатури на призначення їх заступниками голів судових палат у кримінальних та цивільних справах Апеля­ційного суду Чернівецької області. Нині накази про ці призначення скасовані за їхнім бажанням.

А щодо незаповнення вакансії голови палати в цивільних справах, то докір у мій бік надуманий. Чекаємо від законодавця відпо­відного закону, оскільки КС рішенням від 22.12.2009 зобов’язав Верховну Раду прийняти його невідкладно. Причому — вже вдруге. Тож якщо і докоряти комусь, то парламенту.

— Одним з варіантів виходу з глухого кута в питанні призначення на адмінпосади, який має найбільше прихильників серед законодавців, називається обрання керів­ництва зборами самих суддів. Чи додасть це голові незалежності від вищого керівництва?

— У практиці колишнього Чернівецького обласного суду вже був випадок обрання керівництва зборами суддів. На жаль, рудименти такого обрання відгукуються й сьогодні. І це дуже м’яко сказано. Деякою мірою нинішня ситуація також викликана наяв­ністю вакансії голови судової палати в цивільних справах, і певна конкуренція претендентів на цю посаду спричинила звернення моїх колег до різних інстанцій, зокрема й до вашого тижневика.

Я вже близько 30 років працюю в системі судочинства, і для мене як для ке­рівника не зрозуміле протиставлення «незалежність — залежність». Поняття «залежність» можна трактувати як конструктивну спів­працю з керівництвом Верховного Суду, Ради суддів, а також Державної судової адміністрації. І дай Боже, щоб така співпраця в позитивному сенсі існувала в усіх державних інституціях. Тоді й не було б нинішніх по­літичних проблем.

Що ж стосується прийняття процесуального рі­шення головою суду як суддею у справі, то він у будь-якому випадку є незалежним у цій діяльності. Для справжнього судді, тобто судді за покликанням душі, таке питання навіть не постає.

 

«Для людини суд був і залишається останньою інстанцією, де можна відновити справедливість»

 

— З року в рік третя гілка влади бідкається, що через її недофінансування виникають проблеми. Як позначається нестача коштів на роботі судів Чернівецької області? Чи можна на законодавчому рівні виправити ситуацію з хронічним недофінансуванням судочинства?

— Нині ситуація справді складна, особливо — з фінансуванням інформаційно-технічного забезпечення судових процесів у місцевих судах. Не вистачає коштів на відправку поштової кореспонденції та забезпечення фіксації судових процесів. Існує й проблема належного забезпечення працівників суду оргтехнікою.

Ситуацію можливо й необхідно виправити на законодавчому рівні: раз і назавжди записати, що при прийнятті державного бю­джету на поточний рік має бути забезпечене 100%-е фінансування потреб правосуддя. Адже суди не можуть, наприклад пославшись на відсутність закону про держбюджет на поточний рік, приймати до роз­гляду лише 1/12 минулоріч­ної кількості справ чи відмовляти в правосудді через нестачу коштів. Люди нас не зрозуміють, бо для багатьох з них суд був і залишається останньою інстанцією, де можна відновити справедливість. А справедливість не можна забезпечити на 50 чи 75%.

— 5 років тому «ЗіБ» провів акцію щодо висвіт­лення умов, у яких працюють суди. За цей час чимало судів переїхало до нових приміщень, які вже можна назвати палацами правосуддя. А як справи в Чернівецькій області?

— Якщо говорити конкретно про Апеляційний суд Чернівецької області, то дещо покращилася ситуація стосовно умов праці в судовій палаті в кримінальних справах. Але в цілому проблема залишається актуальною. Незважаючи на не­одноразові звернення до Чернівецької обласної державної адміністрації та Чернівецької обласної ради, ситуація залишилася без змін.

Існує можливість відновити історичну справедливість шляхом передання Апеляційному суду Чернівецької області приміщення колишнього палацу правосуддя, де на даний момент розміщені інші органи влади. При цьому буде справедливо перемістити останні в історичний будинок влади, а двом факультетам Чернівецького національного уні­верситету ім. І.Франка (які розміщені в історичному будинку влади) надати інші, кращі приміщення. У такому разі як палац правосуддя, так і будинок влади будуть збережені як пам’ятки архітектури.

Ряд місцевих судів області забезпечені відповідними приміщеннями та працюють у більш-менш належних умовах. Хоча за­для підвищення авторитету влади в цілому бажано, аби кожен місцевий суд отримав таке приміщення, яке можна було б назвати палацом правосуддя.

— Народні депутати погоджуються на скасування своєї недоторканності лише разом зі зняттям, зокрема, суддівського імунітету. На вашу думку, чи виправдана така «зрівнялівка»?

— Ні, звичайно, оскільки діяльність судді дещо від­мінна від діяльності народного депутата. При виконанні своїх повноважень суддя постійно перебуває під певним морально-психологічним тиском як окремих громадян, так (інколи) і посадових осіб.

Крім того, досить популярним останнім часом є «мітингове» право та тиск з боку окремих політиків. Усе це і є результатом низького рівня правової культури та правосвідомості громадян у нашому суспільстві, нехтуванням норм права. Тому на цьому історичному етапі українського державотворення суддівський імунітет необхідний, аби не була втрачена сама суть правосуддя.

 

«Не личить судді судитися з державою»

 

— Наприкінці минулого року набуло чинності рішення Окружного адміністративного суду м.Києва, яким задоволено позов одного з ваших колег і скасоване незаконне обмеження 332 грн. для мінімальної зарплати, від якої розраховується посадовий оклад судді. Однак Уряд це рішення не виконує і з огляду на проект держбюджету на 2010 рік не збирається його виконувати. Як змусити виконавчу і законодавчу гілки влади поважати судові рішення?

— Загальновідомо, що ст.124 Конституції визначає судові рішення як обов’язкові до виконання на всій території України. Для забезпечення виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва необхідно на законодавчому рівні, а саме — при розробці проекту закону про державний бюджет на 2010 рік та його затвердженні, передбачити виділення коштів, які будуть спрямовані на виконання таких рішень суду. До речі, на цьому наголошувалось і на засіданні президії Ради суддів, що відбулося 11 лютого цього року.

— Чи має суддя моральне право судитися з державою, якщо стосовно нього не виконуються конституційні гарантії?

— Згідно з ст.55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Крім того, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Тому суддя, як і будь-який громадянин, може скористатися цим конституційним правом.

Висловлюючи особисту точку зору, зауважу, що не личить судді судитися з державою. У справді демократичній, правовій, цивілізованій державі це — неприпустиме явище. Таке ж неприпустиме, як порушення державними органами прав і гарантій, що надані законом і Конституцією людині в мантії.

— Які, в принципі, гарантії захисту повинен мати суддя? Чи почуваєтеся ви сьогодні захищеним від стороннього впливу — як зовнішнього, так і внутрішнього?

— Всі гарантії незалежності суддів, передбачені гл.ІІІ закону «Про статус суддів», є необхідними і важливими при здійсненні правосуддя. Проте, на жаль, закріплені політичні, матеріальні, соціально-побутові гарантії не в повній мірі спрацьовують та захищають суддів.

Так, наразі залишається недієвим механізм забезпечення суддів житлом. На жаль, суддям доводиться звертатися до суду з позовами щодо надання їм передбаченого законодавством житла. Заробітна плата на порядок нижча, ніж заробітна плата суддів із сусідніх європейських держав. Тому необхідно забезпечити належне виконання вже наявних гарантій та закріпити ряд інших, які б захищали суддів від стороннього впливу.

 

«Найбільше моє хобі — це дозвілля із сім’єю»

 

— З огляду на ті проблеми, які змушений вирішувати керівник судової установи, чи залишається в нього взагалі вільний час?

— Дійсно, вільного часу на особисте життя залишається досить мало. Проте краса та любов до карпатських гір надихає мене на організацію різноманітних близьких та далеких туристичних походів. Це чергова нагода спілкування з колегами, друзями, знайомство з гарними людьми, можливість милуватися прекрасними краєвидами. Передати це відчуття неможливо, треба бачити, відчувати…

Намагаюся також не забувати про заняття і східними єдиноборствами. Отримую задоволення від цікавих книг, музики: народної, класичної, естрадної. Правда, прикро, що не завжди знаходжу час на театр.

Проте, звичайно, най­більше моє хобі — це дозвілля з сім’єю, моїми внучатами.

— Для покращення самопочуття працівників у Радянському Союзі на підприємствах створювалися кімнати психофізичного розвантаження. А як знімали психологічне навантаження судді та як вони роблять це сьогодні?

— Я неодноразово звертався в ДСАУ з пропозицією про введення у штатний розпис суду посади психолога, але через те ж недофінансування це питання дотепер залишається не вирішеним. Але й тепер у суді створено достатньо можливостей для зняття психологічного та емоційного напруження працівників. Так, у будинку є спортзал, для жінок обладнана окрема кімната, яка уможливлює вдосконалюватися та під­тримувати свою жіночність, красу, здоровий дух через спортивні заняття. Було б лише бажання і вільний час.

— Якими будуть ваші побажання колегам та читачам «ЗіБ»?

— У наші непрості часи хотів би побажати колегам терпіння, витримки, мужності у вирішенні певних ситуацій, душевної гармонії. Звичайно, основне — це здоров’я і, як записано в Законі Божому, любов одне до одного.

А читачам шанованої мною газети «Закон і Бізнес» — читати тижневик і рекомендувати його колегам, друзям та знайомим.

 

Розмову вів Роман ЧИМНИЙ