Закон і Бізнес


Медведєва послуга

Коментуючи звинувачення Кремля, основні претенденти були змушені балансувати між патріотизмом і добросусідством


Власть и закон, №33 (917) 15.08—21.08.2009
2129

Відкликання посла мовою дипломатії означає оголошення війни, непризначення тотожне невизнанню держави. Минулого тижня Кремль вирішив додати до цього «мовчазного словника» ще одну дію — відстрочення відрядження надзвичайного і повноважного. Причому в Україні наслідки цього кроку отримали не стільки дипломатичне, скільки передвиборне забарвлення.


Відкликання посла мовою дипломатії означає оголошення війни, непризначення тотожне невизнанню держави. Минулого тижня Кремль вирішив додати до цього «мовчазного словника» ще одну дію — відстрочення відрядження надзвичайного і повноважного. Причому в Україні наслідки цього кроку отримали не стільки дипломатичне, скільки передвиборне забарвлення.

 

Ні миру, ні війни…

 

Якщо стисло визначити, що означає рішення Кремля відкласти приїзд у Київ нового посла Росії Дмитра Зурабова, матимемо формулу на кшталт настанови командарма Льва Троцького: «Ні миру, ні війни, а посла не направляти». 91 рік по тому заява Дмитра Медвєдєва, адресована україн­ському Президенту, має схожі причини та мотиви.

Цього разу в Кремлі вирішили, що домовленості про нейтралітет Білого дому в «українському питанні», а також прийдешня зміна влади на Банковій дозволяє посилити тональ­ність у спілкуванні з «брат­ським сусідом». Водночас головні меседжі звернення російського президента мимоволі налаштовують на історичні паралелі. Обгрунтовуючи звинувачення на адресу керівництва України в «антиросійському курсі», Д.Медведєв про­йшовся по всіх головних по­дразниках, що накопичилися: військове, економічне, історичне й навіть релігійне неспівробітництво.

Використовуючи річницю конфлікту на Кавказі, він насамперед нагадав про «антиросійську позицію у зв’язку з варварським нападом режиму Саакашвілі на Південну Осетію» та постачання зброї до Тбілісі. У цьому ж ряду — нарікання на «вперте продовження курсу на вступ до НАТО… всупереч думці громадян своєї країни». Тобто за формулою: «друг мого воро­га — мій ворог».

Як і в 1918 році для Москви є принципово важливим зберегти свою базу в Криму. Натомість «невпинні спроби ускладнити практичну діяльність Чорноморського флоту Росії» та постійні нагадування про наближення моменту виведення кораблів із Севастополя в Кремлі розцінюють як намагання порушити «великий договір» 1997 року.

До економічного блоку обурень увійшли наміри Києва в обхід Росії домовитися про постачання газу в Європу. «Нашого газу» — акцентував Д.Медведєв. Також він наголосив на упередженому ставленні до російських інвесторів в Україні.

Наголошуючи на спіль­ній історії, російський президент дорікнув Вікторові Ющенку «лінією на… героїзацію нацистських поплічників, нав’язування міжнародному співтовариству націоналістично забарвлених трактувань масового голоду в СРСР 1932—1933 років як «геноциду українського народу». Сюди ж Д.Медведєв приписав і «витиснення ро­сійської мови» з усіх сфер ужитку, вислання двох дипломатів, та навіть «штучно створені» несприятливі умови візиту патріарха Кирила.

 

З «ліній» намалюють хрест?

 

Для врівноваження такого «вантажу» звинувачень російський президент повідомив… про рішення поки що не направляти до Києва свого посла. Хоча рівень і тональність заяви дозволяли передбачити якщо не оголошення стану війни, то принаймні якісь економічні санкції до «неслухняного брата».

Не є таємницею, що звинувачення в порушенні домовленостей насамперед висувають ті, хто прагне заздалегідь виправдати свою відмову від раніше укладених угод. Тож від­строчка з відрядженням посла радше є демонстрацією готовності до більш рішучих дій. Очевидно в Києві мали прочитати між рядками цього звернення, підкріпленого відеозверненням, розміщеним на сайті президента РФ, узагальнення, що з «недружніх» до Москви «ліній» у Кремлі намагаються намалювати великий хрест на договорі 1997 року.

Напевне, подивившись на результати праці, в «білокам’яній» усвідомили надмірну прозорість своїх намірів. Тому, не дочекавшись реакції з Києва, помічник президента Росії Сергій Приходько пояснив, що Москва «не розриває і не заморожує дипломатичні відносини з Києвом». Тобто це не більше, ніж прояв «глибокої стурбованості» Кремля «станом і рівнем російсько-українських відносин».

 

Хибні дороговкази

 

Хоча заява була адре­сована безпосередньо В.Ющен­ку, її зміст вочевидь призначався «новому політичному керівництву України». Тобто Кремль ви­ставив чіткі дороговкази для тих кандидатів на пост №1, хто має намір звернутися по медійну, фінансову та політичну підтримку до північно-східного сусіда. А вказівки, як відомо, не обго­ворюють, а виконують.

Передвиборну складову побачили і в Європі. Віце-президент Європарламенту Марек Сивець розпізнав у зверненні Д.Медведєва «мову імперської політики», яка добре знайома полякам. «Це початок російського втручання в процес виборів в Україні», — підкреслив М.Сивець, хоча й не назвав прізвищ тих, на чиєму боці гратиме Кремль.

Проте через великодержавні замашки Кремля заява російського керманича цілком виправдала його прізвище. Адже тим українським політикам, хто оголосив про намір через півроку стати його колегою, довелося на люди визначатися зі ставленням до тону і змісту кремлівської стурбованості, звужуючи власну електоральну нішу.

Якщо від комуністів, які першими підхопили тезу про «антиросійську лінію» чинного українського керів­ництва, іншого ніхто й не очікував, то основні претенденти були змушені балансувати між патріотизмом і добросусідством. Як радить народна мудрість, «Прийшов Спас — готуй рукавиці про запас». Тож дратувати Д.Медведєва може бути собі дорожче.

Лідер опозиції Віктор Янукович погодився, що при нинішній владі відносини між Україною та Росією не налагодяться, й обережно пообіцяв у разі своєї перемоги рухатись у напрямку їх налагодження. Проте — на умовах рівноправ’я та взаємовигідності.

На цьому шляху він може зустрітися з Арсенієм Яценюком, який в інтерв’ю радіо «Эхо Москвы» не заперечував, що В.Ющенко «дав достатньо приводів, аби вважати його політику антиросійською». Але водночас зауважив, що міжнародне право не забороняє Україні продавати зброю Грузії, а також вимагати дотримання угоди про тимчасове перебування ро­сійського флоту в Криму. А саму заяву він пояснив «дуже високою температурою в наших двосторонніх відносинах».

У бютівському таборі російські звинувачення розцінили як провокацію, а мовчання свого лідера пояснили небажанням утягуватися в неї. Мовляв, зовнішня політика не є прерогативою Прем’єра. Проте, очевидно, Юлія Тимоше­нко тримала паузу, аби остан­нє слово залишилося за нею.

 

Північно-східному колезі, до запитання

 

На Банковій цілу добу готували «адекватну від­повідь», підшуковуючи дипломатичні вирази замість тих, які, напевне, зірвались у В.Ющенка відразу після почутого від північно-схід­ного колеги. На відкликання свого посла з Москви не наважилися, аби не пі­дігрівати і без того «гарячі дружні відносини».

Урешті-решт наступного дня з’явився доволі розлогий текст з-а підписом Віри Ульянченко із запереченнями на кожний із медведєвських закидів. Але він радше був не для зовнішнього, а для внутрішнього вживання.

Як голова політради «Нашої України», а не президентського Секретаріату, вона закликала всіх «виявити тверду солідарність в одстоюванні національних інтересів і недопущенні ведення з Україною будь-якого діалогу в неоімперській тональності». Особливо вдалим ходом можна вважати узагальнення щодо напрямку кремлівських стріл: «Агресивна тональ­ність звернення… по суті, стосується не Віктора Андрійовича Ющенка і його політики, а всієї нашої держави й усьо­го українського народу».

Менше ніж за годину свою помилку зрозуміли й у Кремлі. Російський МЗС спробував перефарбувати заяву Д.Медведєва з агресивного чорного кольору його одягу під час відео­звернення на заклопотані синьо-жовті тони. Та слово не горобець…

Нарешті по обіді в четвер український МЗС передав до російської амбасади президентську від­по­відь Д.Медведєву. Її зміст В.Ющенко також озвучив у зверненні до українців, пояснивши, чому він «дуже розчарований недружнім характером» листа свого колеги.

Відкинувши всі нарікання, глава нашої держави наголосив, що «Україна продовжує залишатися прихильницею широкої співпраці з Російською Федерацією на основі взаєм­ної поваги, рівноправ’я, шляхом підтримання конструктивного діалогу, в тому числі й на найвищому рів­ні». Останнім уточненням В.Ющенко дорікнув Д.Медведєву небажанням зу­стрітися за столом переговорів тет-а-тет, аби обговорити проблеми, якими так стурбовані в Кремлі. Тепер його або мають за­просити до «білокам’яної», або ні, чим підтвердити: турбувало російського президента щось інше.

Хвилі від каменя в наш став уже досягли не тільки політиків та політологів, а й кожної української кухні. Попри традиційну позицію віддаленості своєї хати, повчання ззовні ніколи не викликало в українців смирення. Тож російська карта, якщо її використовуватимуть як козир у передвиборних дебатах, виявиться не джокером, а «погонами».

 

Роман ЧИМНИЙ

 

Що ви почули в заяві президента РФ?

 

Ті, хто мають вуха, та почують, ті, хто мають  владу, та пропіаряться. На жаль, такий нині характер українсько-російських відносин. Не стала винятком і остання заява президента РФ Дмитра Медведєва на адресу українського керівництва, в якій він підсумував увесь негатив, що накопичився за останні роки в непростих взаєминах двох держав. Правда, попри різкість слів верховного головнокомандувача РФ, виглядав цей демарш, за відсутності достатніх об’єктивних доказів, не надто переконливо. Реакція ж українських політиків здивувала різноманіттям думок, проте один об’єднувальний чинник все ж таки був — майбутні президентські вибори. Кореспондентка «ЗіБ» поцікавилася в депутатів ВР, що вони почули у зверненні Д.Медведєва.

 

Леонід ГРАЧ, фракція КПУ:

— Російський президент абсолютно чітко висловив точку зору, яка, до речі, підтверджується не тільки соціологічними дослідженнями, а й багатомільйонним паломництвом під час приїзду патріарха Кирила. Це означає, що основою основ східнослов’янської єдності є православ’я. Звичайно, президент як представник інтересів Росії ви­словив стурбованість з приводу того, що Україна може перетворитися на американський плацдарм для агресивних дій проти РФ, адже Україну як і раніше тягнуть у НАТО в повній відповідності з русофобською політикою нашого Президента.

 

Михайло ЧЕЧЕТОВ, фракція ПР:

— Це крик душі та біль серця за руйнування нормальних добросу­сідських братерських відносин між двома країнами — Україною та Росією. Це крайнє занепокоєння президента РФ, викликане незрозумілими діями українського керівництва, спрямованими на руйнування багатовікової дружби. Як можна руйнувати те, що зруйнувати не можна?! Як можна посягати на святині?! Це рівносильно тому, якби син підняв руку на матір чи батька. Ви ж бачите, що жоден серйозний політик, жодна політична сила не підтримали чи не засудили позиції Д.Медведєва. Тут, як кажуть, без коментарів.

 

Андрій ПАРУБІЙ, фракція блоку «НУНС»:

— Ця заява не є аргументованою, оскільки, якщо проаналізувати кроки Росії відносно України за останній період, ми побачимо ряд недружніх, неприємних моментів. Ця заява має виключно політичний підтекст і означає, що керівництво Росії фактично бере участь в українській президентській кампанії.

 

Олена КОНОРЕВА