Закон і Бізнес


Наодинці із хабарем

Нардепи мають намір здолати корупцію одним органом


Власть и закон, №32 (916) 08.08—14.08.2009
2175


Оскільки вітчизняні правоохоронні органи в їхньому ниніш­ньому стані неспроможні ефективно боротися зі злочинністю, група нардепів вирішила створити ще одну установу, яка займатиметься виключно корупцією. Чи стане від того в країні менше хабарників, важко передбачити, але нові посади точно з’являться, можливо, і для когось із авторів проекту.


Оскільки вітчизняні правоохоронні органи в їхньому ниніш­ньому стані неспроможні ефективно боротися зі злочинністю, група нардепів вирішила створити ще одну установу, яка займатиметься виключно корупцією. Чи стане від того в країні менше хабарників, важко передбачити, але нові посади точно з’являться, можливо, і для когось із авторів проекту.

 

Бюро для бюрократів

 

Власне, автори проекту (№5031) могли і не доводити, що боротьба із корупцією в нас, як казав класик, — це не боротьба, а те, що маємо, це — не результат. Але в пояснювальній записці до документа вони все ж вирішили просвітити своїх колег і переконати в неефективності існуючого механізму протидії корупційним проявам, з посиланням на низку дослі­джень та Стратегію національної безпеки України.

Приміром, нардепи вважають, що негативне ставлення українців до правоохоронних органів свідчить про погану роботу останніх. Також, посилаючись на дані соціологів, вони роблять висновок, що головними причинами розквіту корупції є недостатній контроль за чиновниками, які «розглядають свої посади як інструмент для одержання особистої вигоди». Але замість того, аби посилити вимоги до претендентів на державну службу, унеможливити цю саму «особисту вигоду» чи власним прикладом заохочувати до сумлінної праці, законодавці ви­рішили створити спеціалізований орган, який займатиметься виключно корупційними діяннями, — Національне бюро антикорупційних розслідувань.

Обгрунтовуючи необхідність такого утворення, нардепи дорікають підрозділам правоохоронної системи в тому, що вони «дублюють один одного, зосереджують свою увагу на незначних кримінальних справах або справах про адміністративні правопорушення, а також не мають достатніх повноважень і засобів для ефективного попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних злочинів». І оскільки добре відомо, з якої частини тіла псуються представники класу щелепноротих хребетних і не тільки, то і завдання перед НБАР ставиться з-поміж раніше не підйомних: забезпечити ефективну протидію корупційним злочинам, скоєним вищими публічними посадовими особами.

 

Покладемося на досвід

 

Спеціалізований антикорупційний орган, якого наділять повноваженнями щодо проведення досудового розслідування та координації діяльності в цій сфері, за задумом, має стати «ефективною інститу­ційною основою для попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних злочинів». Принаймні якщо вірити досвіду розвинених демо­кратій. Адже в міжнародних актах, зокрема ст.36 Конвенції ООН проти корупції та ст.20 Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, також наголошується на спе­ціалізації правоохоронних органів у боротьбі проти корупції, хоча й достатньо існування окремих підроз­ділів так званої внутрішньої безпеки.

Якщо ж держава вирішить створити спецорган, європейські експерти радять насамперед дотриматися 5 основних стандартів, що забезпечать його ефективність. Тут і виникнуть перші проблеми.

Взяти хоча б «незалежність від політичного та іншого незаконного впливу». З огляду на виступи високопосадовців можна дійти висновку, що наразі немає жодного державного органу, який не зазнавав би тиску чи впливу певної політичної сили (навіть якщо перші портфелі і не включаються до додатку до коаліційних угод). То в який спосіб можна захистити нову інституцію, якщо як центральний орган виконавчої влади вона так чи інакше залежатиме від керівника Уряду?

Коли ж нове бюро зажадає фінансування (а наявність достатніх фінансових і матеріально-технічних ресурсів теж є одним зі стандартів) — має «сподобатися» членам бюджетного комітету. А там — одні політики.

Більш-менш зрозуміло з організацією підзвітності у вигляді «регулярних звітів та інформування громадськості». Тим більше що на відміну від європейців ми маємо 80-річний радянський досвід складання будь-яких реляцій і невеличку практику втаємничення небажаної статистики. Тобто — впораємося.

Натомість практично нереально набрати до НБАР майже 1300 (за проектом) професіоналів з високим рівнем підготовки. Якби вони зараз були без роботи, напевне, від них не відмовилися ні в Генеральній прокуратурі, ні у МВС чи СБУ. В переманюванні їх із відомств, у яких процвітає корупція, автори проекту також не бачать сенсу. Складно набрати їх і з вулиці, де кожен другий упевнений, що у владу йдуть по великі гроші. Навіть у проекті передбачено, що недосвідчених працівників, які пройдуть конкурс до НБАР, певний час учитимуть, але не ви­ключено, що згодом усе ж звільнять.

Навіть якщо змінити процесуальне законодавство і передбачити ще один стандарт — «достатні пов­новаження для ефективної роботи (спеціальні оперативно-розшукові та слідчі заходи, доступ до фінансової інформації тощо)», реалізовуватимуть їх люди з такими ж вадами, які притаманні всьому суспільству.

 

Оберіть на свою голову

 

Ідея вдосконалення системи правоохоронних органів за рахунок утворення спеціальних надструктур не нова. 12 років тому вже створювалось Національне бюро розслідування, але далі призначення його директора справа не зрушилася: відповідний закон парламент так і не ухвалив, грошей не дав. Насамперед через принципи підпорядкування керівника такого силового інструменту.

За проектом, директора НБАР призначатиме Кабінет Міністрів «на підставі результатів відкритого та прозорого конкурсного відбору». Аби не чіпати Конституцію, нардепи вигадали доволі складну процедуру підбору кандидатури головного «антикорупційника», який, між іншим, боротиметься з тими, хто його «народить».

Передусім має бути сформована конкурсна ко­місія, до якої автоматично увійдуть Прем’єр, міністр юстиції та Генеральний прокурор. Комітет ВР з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією має делегувати 5 своїх представників, одного направить Президент і 2 — Рада суддів. Оскільки парламентський комітет не є самостійним органом, цю п’ятірку мала б затвердити Верховна Рада, інакше вже на початковому етапі виникне питання щодо легітимності складу комісії.

До речі, якщо, наприклад, усі 5 нардепів представлятимуть коаліційну більшість у ВР, яка обрала Прем’єра, то і директор НБАР буде прихильником цієї ж по­літичної сили. Здогадайтеся з двох разів, проти кого він насамперед спрямує свій караючий меч?

Щоправда, через 5 років керівника НБАР обов’язково замінять. Якщо на той час коаліція та опозиція поміняються місцями, антикорупційний вектор обернеться на 180°.

 

Нова мітла для залежалого сміття

 

Уже на етапі визначення, хто підніме стяг боротьби з корупцією, дещо ілюзорними стають цілі, за­значені авторами проекту як переваги створення автономного антикорупційного органу. Звісно, керівник НБАР не підпорядковуватиметься очільнику МВС чи голові СБУ, як його колеги з ГУБОЗ МВС чи ГУБКОЗ СБУ. Але ж простіше замінити одного високопосадовця, який заважає працювати чесному підлеглому, ніж створювати розгалужену силову структуру.

Так само складно усвідомити, чим відрядження до НБАР полегшить життя сумлінному прокуророві. Хіба що члени профільного парламентського комітету, за проектом, будуть у курсі, кого і на яку справу відря­джають і чому відкликають. З огляду на перебіг розслі­дування у «справі Георгія Гонгадзе» можна припустити, що тоді вже Генпрокурор потрапить у залежність від позиції депутатів-по­літиків, котрим сподобається чи не сподобається, куди дивиться «око государеве».

Якщо керуватися принципом «нова мітла мете по-новому», можливо, в перший рік НБАР дійсно ви­правдає сподівання суспіль­ства, що принаймні в антикорупційному органі корупцію і на поріг не пустять. Можливо, після двох—трьох гучних викриттів із широким піар-супроводом зародяться сподівання, що нові чиновники даром грошей не витрачають. Проте і нині не бракує гучних обвинувачень і навіть арештантів рівня «колядника Зварича». Та якщо в суді перша ж справа вийде «гливкою» — суспільство остаточно переконається: корупція нездоланна!

З чим однозначно можна погодитися, так це із натяком авторів проекту, що «створення такого органу є політичним сигналом, що політичні сили та органи державної влади, які підтримали його створення, налаштовані на активну дієву боротьбу з найнебезпечнішими проявами корупції». Тобто «просигналимо» перед виборами — а там як вийде.

Тим більше що, розробляючи антикорупційний закон, недоречно включати в нього норми, які відверто порушують Конституцію. «Законопроект передбачає низку контрольних повноважень комітету ВР, до предмету відання якого належать питання боротьби з корупцією», — не приховують його автори. Але ж аналогічні функції цього ж ко­мітету — погодження орга­нізаційної структури, відповідних положень про його підрозділи та кадрових питань, що були закріплені в законі «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», вже два місяці як ви­знані неконституційними (рішення КС від 27.05.2009 №12-рп/2009). Хіба логічно наступати на ті самі граблі двічі?

 

Один з гідрою не воїн

 

Ці та інші прогалини породжують сумніви, що автори на 100% вірять в ефективність свого дітища, яке боротиметься і поборе «корупційну гідру». Принаймні прогнозований обсяг робіт дає підстави для такого порівняння. Адже, за підрахунками нардепів, у кожній області наразі працює близько 2600 потенційних «клієнтів» НБАР.

При цьому згідно зі змінами, що пропонуються до Кримінально-процесуального кодексу, йдеться лише про посадовців І—ІІ ка­тегорій та вище, депутатів і мантієносців усіх судів ­(уключаючи Конституційний), прокурорів та їхніх помічників, а також увесь офіцерський склад Збройних сил і СБУ. Також бюро розбиратиметься з тими, хто нашкодив державі на понад 480 тис. грн. (утричі більше, ніж розмір хабара в особливо великому розмірі) або мав нахабство пропонувати «винагороду» службовцю іноземної держави чи міжнародної орга­нізації.

Отже, поле для діяльності — кінця краю не видно. До того ж, як і лернійська гідра, українське чиновництво має здатність до відтворення в геометричній прогресії, зокрема за рахунок створення різно­манітних контрольних підрозділів. То, може, краще скористатися давнім досвідом — міфічного Геракла: припалювати місця, з яких злітала чергова голова чудовиська. Тобто не створювати нові вразливі до корупції посади, а навпаки — ліквідовувати ті, що вражені цією хворобою.

 

Роман ЧИМНИЙ