Микола Голомша: «Використовувати прокуратуру як знаряддя розправи неприпустимо»

Интервью, №10 (790) 10.03—16.03.2007

2555

Прокуратура як державний інститут з’явилася на наших просторах майже триста років тому за указом Петра I. Цілі відразу мала політичні, але вельми добрі: як «око государеве» дотримувалася виконання царських указів і велінь. Зараз, як і раніше, прокуратура покликана контролювати дотримання законності, представляти обвинувачення в кримінальних справах. Для чого й наділена широкими повноваженнями і високим статусом.

Приклади невдач у діяльності прокуратури, хай і не всі, але на виду. Проте багато українців, чиї права потоптані, покладають на неї свої надії. Часто останні. Чи завжди ці надії виправдовуються? Про це наша розмова із заступником Генерального прокурора Миколою ГОЛОМШЕЮ.

«Сприйняття свободи в Україні може привести до отаманства й анархії»

— Миколо Ярославовичу, за визначенням, Генпрокуратура — найвищий орган нагляду за дотриманням законності. Тоді як пояснити вислови одного екс-керівника правоохоронної системи, що в Україні встановилася система абсолютного правового нігілізму, а прокуратуру дедалі частіше втягують у політичні ігри й намагаються зробити заручницею чиїхось політичних амбіцій?
— На жаль, сьогодні наша країна переживає період протистоянь, претензій, а іноді й просто комічних заяв, які прилюдно висловлюють деякі посадовці. Свого часу нація продемонструвала, що в неї народна, національна й державна свідомість і вона має всі атрибути демократичної держави. Але демократія і сприйняття людьми свободи ву нас ще не відповідають тому рівню, яким він повинен бути в істинно демократичній державі. В Україні сприйняття свободи поки індивідуалістичне. А це може привести до отаманства й анархії.
Вважаю, що керівництво країни повинне перш за все визначитися, чого воно хоче і чого прагне держава Україна. Безумовно, надавати гласності якісь проблеми або конфлікти потрібно. Але якщо в країни благородна мета, то говорити про некерованість і все це виносити на суд людей не зовсім правильно. Потрібно визначити ідеологічні цінності й більш чітко показати людям перспективи розвитку нашої держави, модель розвитку держави як правової. Коли це відбудеться, я переконаний: усі прагнутимуть удосконалювати наше суспільство і житимуть тільки за законами. Поки що, на жаль, для врегулювання будь-яких конфліктів деякі політики прагнуть застосовувати не закон, а владу, прокуратуру й інші правоохоронні органи використовувати як інструмент для розправи над неугодними людьми або для досягнення певного балансу.
Можна говорити і про те, що окремі народні обранці в розріз із висловом Ярослава Мудрого «Спершу закон, а потім благодать» одержують для себе особисто певні блага, а потім прагнуть їх узаконити. І тоді ми спостерігаємо усобиці в законодавчому органі: народні депутати ініціюють унесення змін до законів, одним органам розширюють повноваження, іншим (неугодним) їх звужують.
Порядок установиться тільки тоді, коли держава, а отже, всі її громадяни визнають верховенство закону: коли в судах ухвалюватимуться рішення не з погляду якогось посадовця, а по справедливості. Ми повинні мати саме таку правоохоронну систему і саме таку прокуратуру. У нас усе це поки що недосконале.

Законом корупцію не обійняти

— На початку «помаранчевої революції» була інформація про тиск на вас із боку керівництва ГПУ. Тоді, попри загрозу звільнення, ви не переступили закон. Як часто працівники Генпрокуратури й особисто ви зазнаєте тиску з боку представників найвищої державної влади?
— Я за природою своєю просто не здатний іти на поводі в будь-кого. Тим більше, якщо це йде врозріз із законом. Але не треба забувати про те, що будь-який спір завжди вирішується на користь однієї сторони, а друга залишиться незадоволеною. І вона може говорити про тиск, який нібито чинився на суд чи прокуратуру. Але це не тиск, а різні, деколи діаметрально протилежні точки зору на те, що відбувається. Їх можна порівняти з матеріалами в різних ЗМІ, коли читачам подаються різні точки зору на одну й ту саму подію.
На жаль, є посадовці в правоохоронних органах, які говорять про те, що бояться виносити справедливі рішення через певний тиск. Однак ніхто, особливо влада чи політики, не повинні вказувати нам, які ухвалювати рішення. Наприклад, аби результати прокурорського реагування виявилися співзвучними заявам певної політичної сили. Треба пам’ятати, що за всі незаконні рішення рано чи пізно доведеться відповідати. Тиску на правоохоронну систему не буде тільки тоді, коли на це, як прийнято зараз говорити, буде політична воля керівників держави, коли всі декларації виконуватимуться, коли ми більше поважатимемо одне одного, не зважаючи на особи, а боятися будемо нікчемної гордості, вельможності, фальші, коли ми зневажатимемо брехливість, догоджання, окозамилювання та грубість, коли ми розумітимемо, що таке повага до самого себе.
— Те, що наша країна тотально корумпована, ні в кого не викликає сумнівів. Але чи покарана в Україні хоч одна людина за свою, визнану судом корупційну діяльність? Що, на ваш погляд, заважає органам нагляду перейти від слів до справи і спробувати викоренити зло, почавши з покарання конкретних корупціонерів?
— Французький філософ Шарль Монтеск’є сказав: «З досвіду століть відомо, що будь-яка людина, котра має владу, схильна нею зловживати. І йде вона в цьому напрямі доти, доки не досягне певної мети». Тобто корупція як соціальне явище вже давно присутня в усіх політичних та економічних системах світу, і жодна держава не виробила до неї імунітету.
Для української корупції є об’єктивні й суб’єктивні причини. Наприклад, громадянин оформляє в чиновників якийсь проект. Хто з цим зіткнувся, знає, що без «конвертів» це зробити проблематично. Але чому люди повинні давати гроші бюрократам за виконання ними своїх прямих обов’язків? Про те, що хтось вимагає хабар, заявляють дуже рідко. А про це треба сурмити, щоб припинити здирство і запобігти корупції.
Уряд же повинен потурбуватися про те, щоб усі громадяни мали гідну зарплату і нормальні умови життя. Тоді ні в кого не виникне бажання зловживати владою або скоювати правопорушення. Чомусь ми постійно замовчуємо такий чинник, як низькі зарплати. Якщо ми боротимемося тільки з наслідками, а не з причиною, боротьба ця буде вічною та марною. О.Довженко у своїх записах зазначав: «Багатство — сила, бідність — слабкість». Ми виховували слабкість, і вона повернулася до нас своїм страшним боком.
Президент уніс на розгляд Верховної Ради кілька законопроектів, у яких ідеться про посилення відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних дій і правопорушень. Це дуже важливий законопроект, який підніме планку вимог до всіх юридичних осіб до європейського рівня, зобов’яже вести легальні та нормативно врегульовані форми бізнесу й іншої діяльності. Крім того, враховуючи вимоги ст.20 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, ст.6 конвенції ООН «Проти корупції», Україна зобов’язана створити спеціальний орган для протидії корупції. Тому розроблений законопроект «Про державну (національну) службу розслідувань України», покликаний закріпити статус такого органу. Один з варіантів розроблений Генпрокуратурою, і влітку 2006 р. направлений Президенту для внесення на розгляд Верховної Ради.
Що стосується покарань громадян, обвинувачених у корупційних діяннях, то вони є. Так, минулого року з обвинувальним вироком у суд направлено 1495 таких справ, що на 13,3% більше, ніж у 2005 р. Зокрема, притягнуті до відповідальності колишні працівники Кримської регіональної митниці й митного поста Феодосії за отримання хабара в розмірі $1,5 млн; Генпрокуратура передала в суд кримінальні справи за звинуваченням у хабарництві: начальника управління капітального будівництва Міністерства оборони, голови Дрогобицького міськсуду Львівської області, голови Коломийського міськсуду Івано-Франківської області. Останній засуджений до 3 років позбавлення волі. Прикладів можна наводити багато.
Крім того, значна кількість справ у рамках боротьби з корупцією порушується за матеріалами спецпідрозділів МВС і СБУ. Ці справи (про зловживання службовим становищем, шахрайство, особливо з бюджетними коштами) відкриваються за матеріалами, що надходять з органів фінансового контролю, зокрема з Рахункової палати. Тільки органами прокуратури в минулому році направлено в суд майже 1685 протоколів про корупційні дії конкретних керівників.
За їхніми результатами притягнено до відповідальності майже 1449 осіб, серед яких троє — держслужбовці II категорії (це високі посади), 41 депутат місцевого рівня, 17 посадовців облдержадміністрацій, 292 працівники правоохоронних органів. Тільки за минулий рік правоохоронними органами України направлено в суд 5862 протоколи про корупційні діяння. За наслідками розгляду до адмінвідповідальності притягнуто 4155 чоловік, з них половина — держслужбовці, 1029 — посадовці органів місцевого самоврядування, 787 — працівники правоохоронних органів.
Як бачите, злочини, пов’язані з корупцією, співробітниками правоохоронної системи розкриваються, посадовці (навіть найвищого рівня) — караються. Причому третина від загальної кількості корупційних злочинів, скоєних високими посадовцями, виявлена саме органами прокуратури. Недосконалість нашого законодавства призводить до того, що встановлена законом адміністративна відповідальність не адекватна процесам, які відбуваються сьогодні в нашій країні, і не охоплює нових форм корупційних діянь. Виходить, що встановлена законом матеріальна відповідальність не завжди може зупинити правопорушника, оскільки його вигода перевищує розмір штрафу деколи в сотні разів.

Захищати громадян не вистачає повноважень

— Чи можете ви заперечити думку багатьох громадян про те, що, оскільки в країні погані закони, а в працівників правоохоронної системи низькі зарплати, можна «купити» будь-яке рішення суду?
— Бувають випадки, коли серед правоохоронців дехто не хоче сумлінно виконувати свою роботу. Коли це виявляється, горе-співробітників зразу ж притягують до відповідальності. Але більшість правоохоронців, особливо середня ланка органів прокуратури, міліції, Служби безпеки й інших органів, — це порядні люди, які чітко розуміють свої завдання та сумлінно їх виконують.
— Ви курируєте роботу, що стосується звернень наших співгромадян до ГПУ. З якими проблемами і як часто люди звертаються у ваше відомство? Який відсоток задоволених скарг?
— Колись захищати права і свободи громадян мали можливість кілька гілок влади та інституцій. Тепер такої можливості багато хто позбавлений, і люди борються за свої права переважно самостійно. За давньою звичкою шукають захисту в нас. А ми, маючи мізерні повноваження, які в нас залишилися, часто не можемо вирішити їхні проблеми. У таких випадках рекомендуємо звертатися до суду.
Проте тільки за минулий рік прокурорами всіх рівнів прийняті рішення за більш ніж 382 тис. звернень громадян, з яких третина — скарги з питань слідства і дізнання, тобто про зловживання владою працівниками правоохоронних органів. У 2004 р. таких скарг було 114,5 тис., у 2003 р. — 104 тис., у 2002 р. — 94,8 тис. З усієї кількості скарг розглянуто по суті 8,8 тис. Більшість стосується недотримання кримінально-процесуального законодавства під час досудового слідства й дізнання, які проводилися органами МВС (7443). Далі йдуть розглянуті скарги на порушення, допущені органами прокуратури (820), потім — податковою інспекцією (129) і СБУ (21).
У зверненнях до Генпрокуратури найчастіше люди вимагають прокурорського реагування на необ’єктивні розгляди справ про крадіжки майна, отримання тілесних ушкоджень і про факти ДТП. Стало вже закономірністю, що близько половини громадян, які зверталися зі скаргами до Генпрокуратури, обов’язково звертатимуться до нас повторно в тому випадку, якщо питання було вирішено не на їхню користь. Адже людині, яка не знає законів, може здаватися, що її продовжують обманювати навіть після того, як буде завершено розгляд її звернення.

У зверненнях депутатів іноді немає логіки

— Як часто до Генпрокуратури звертаються народні депутати?
— Минулого року до Генпрокуратури надійшло 8,7 тис. депутатських запитів, звернень народних депутатів, велика частина яких стосується дізнання і досудового слідства, представництва інтересів громадян і держави в судах. На практиці з розглядом таких запитів виникають деякі труднощі.
Якщо ведеться слідство, органи прокуратури не мають права давати розгорнуту інформацію з готовими висновками й оцінками, оскільки таємниця слідства — категорична вимога ст.62 Конституції про презумпцію невинуватості. Неприпустимим є втручання прокуратури в судову діяльність у будь-якій не передбаченій законом формі.
Проте продовжують надходити звернення до Генпрокурора з пропозиціями або вимогами, що стосуються порушення або припинення конкретних кримінальних справ, зміни запобіжного заходу, скасування рішень про арешт майна та рахунків фізичних і юридичних осіб, повернення вилучених бухгалтерських документів і майна, надання інформації про хід слідства, знову-таки, в конкретних кримінальних справах, розстановки прокурорсько-слідчих кадрів, тобто відбувається незаконне втручання в професійну діяльність органів прокуратури.
Не поодинокі факти, коли громадяни просять Генпрокурора ініціювати притягнення до відповідальності суддів, які винесли рішення, що вступили в законну силу. Це суперечить ст.97 закону «Про судоустрій України».
Нерідко надходять звернення з вимогами проведення прокурорських перевірок у центральних і місцевих органах виконавчої влади, проте немає посилань на конкретні факти порушення законів, ставляться питання, що не належать до компетенції органів прокуратури.
Незважаючи на це, Генпрокуратура плідно співпрацює з Верховною Радою, оскільки розуміє бажання народних депутатів надати допомогу людям, виконати обов’язки перед своїми виборцями.
Органи прокуратури постійно приділяють увагу всебічному й об’єктивному розгляду звернень і запитів народних депутатів.

Розмову вела
Людмила БАШКІРОВА