Митрополит Володимир: «Я молюся, щоб ми єдиними вустами і єдиним серцем славили Господа»

Митрополит Київської Русі — яке глибоке значення у цих словах! Перш за все тому, що наша земля споконвіку неймовірно багата духовною спадщиною, самобутньою культурою і славетною історією.
Цій людині Богом призначено було народитися у віруючій родині селянина-рибалки, з молоком матері увібрати любов до свого живописного Поділля, до української землі та народу. Ізмалечку йому окреслено і шлях служіння Богу. Зайшовши одного разу в семирічному віці у вівтар, він так і залишився там назавжди.

Будучи вірним сином України, він і сьогодні співпереживає зі своїм народом, співчуває і радіє разом із ним, від його імені підносить до Престолу Господнього молитви, очолюючи багатомільйонну паству, яку довірив його архіпастирському опікуванню для охорони й примноження Бог.
У переддень великого християнського свята, Хрещення Господнього, наш кореспондент зустрівся з талановитим педагогом, умілим адміністратором, видатним ученим-богословом, найвідомішою та найавторитетнішою постаттю сучасного православного світу — первоієрархом святої Української православної церкви блаженнійшим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України.

«Нічого не просити і ні від чого не відмовлятися»

— Ваше блаженство, розкажіть, у якому віці у вас з’явилося бажання і потреба присвятити своє життя служінню Богові. Звідки виникло таке прагнення у простого радянського хлопця із села?
— Справді, народився і виріс я у простій селянській віруючій родині. Батьки прищепили з дитинства любов до Бога, Церкви, учили молитися. Це багато в чому сприяло формуванню мого вибору. Моє дитинство минало в той час, коли церква і священнослужителі зазнавали репресій і арештів, що й сталося з нашим приходським священиком. Його заарештували прямо в храмі під час служби. Я тоді прислужував у вівтарі. Ідучи, священик поблагословив мене дочитати канон преподобного Андрія Критського. Це було під час Великого посту. Я сприйняв це благословення як особливий знак Божий присвятити своє життя служінню Богові та церкві.
— Як до вашого рішення поставилися близькі, однолітки й односельці?
— Зважаючи на негативне ставлення влади до релігії та церкви були певні побоювання, що й мене може спіткати доля багатьох священнослужителів того часу. Проте величезну роль у твердості мого вибору відіграла мама. Вона була твердою та суворою у вірі й цьому вчила нас, своїх дітей. За це її поважала навіть атеїстично налаштована інтелігенція нашого села. Вони дуже добре розуміли, що жодних компромісів у справах віри у мами немає і бути не може. Я не був піонером і не вступав до комсомолу, Господь оберігав мене.
— Як же вам удалося досягти таких висот у церковній ієрархії в умовах антирелігійної пропаганди радянського суспільства? Напевно, вам доводилося лавірувати…
— Перш за все це було результатом твердості мого рішення. Я успішно закінчив Одеську духовну семінарію і Ленінградську духовну академію. Потім був направлений для проходження служіння у близьку для мене Одесу і за благословенням мого духовного наставника, високопреосвященнійшого митрополита одеського Бориса (Віка) був пострижений у чернецтво, виконував різні церковні послухи. У житті кожної людини все чиниться за Промислом Божим. Сам Господь веде нас туди, де найнеобхідніші церкві наші знання, здібності й досвід. У своїй діяльності в умовах антирелігійної пропаганди я керувався інтересами церкви і народу Божого, хоча в той час це було непросто.
Не про славу мріють віруючі люди, не про кар’єру. Вони знають і відчувають усім своїм серцем, що Господь завжди допомагає тому, хто потребує цієї допомоги, хто її прагне як джерела натхнення, нових сил і нової благодаті.
— Чи є у вас правило, яке стало девізом усього життя?
— У моєму житті завжди домінує золоте правило: «Нічого не просити і ні від чого не відмовлятися». Це дає мені змогу вільно, через призму віри в Бога бачити те, що я хочу бачити, і, докладаючи всіх зусиль, скромними своїми досягненнями зціляти свої душу та серце і служити тій справі, до якої, вірю, покликав мене Господь. У моєму житті не було і немає нічого іншого, окрім моєї православної церкви та моєї Батьківщини. Їм я служу і служитиму до останнього подиху.
— Радянський Союз чверть століття очолювала людина, яка мала незакінчену богословську освіту (три роки православної семінарії). Як могло статися, що в основу державної політики нею було закладено абсолютно безбожні, а часто й аморальні принципи?
— Головна причина цього — у нещирості зробленого вибору. На мою думку, Й.Сталін зовсім не готувався стати священнослужителем. У період революційних переворотів його цілком поглинула кон’юктурна і революційна боротьба за владу. Отримані богословські знання не стали фундаментом його переконань і керівництвом у житті. Священне Письмо каже про таких людей, що вони були з нами, але не були нашими.

«Кінець світу неминучий»

— В одному з виступів папа римський Бенедикт XVI сказав, що «характер суспільної моралі в сучасній Європі абсолютно і радикально суперечить не тільки християнським цінностям, але й моральним та релігійним традиціям усього людства». Чи поділяєте ви, ваше блаженство, думку понтифіка?
— Справді, сьогодні спостерігаються кризові явища в духовному житті сучасної Європи. В конституцію об’єднаної Європи не схотіли внести положення про її християнські корені. Парламенти багатьох європейських країн прийняли законодавчі акти про легалізацію одностатевих шлюбів, рекламуються розбещеність і насильство, відбувається розмивання та переосмислення етичних цінностей і пріоритетів, скоротилося значною мірою відвідування католицьких і протестантських храмів. Усе це свідчить про кризу духовності в сучасній Європі, тому я поділяю занепокоєння через ці процеси глави римо-католицької церкви.
— Як ви оцінюєте стан суспільної моралі в Україні, яка, як відомо, є невід’ємною частиною Європи?
— У нас також чимало проблем із мораллю та духовністю. Деякі наші політики, роблячи заяви про європейський вибір України, прагнуть привнести і той негатив, про який ми казали вище. Не треба забувати про багаті духовні традиції нашого народу, про те духовне багатство, яке формувалося під впливом євангельських духовно-етичних цінностей. Ми маємо пам’ятати, хто ми, звідки та яке наше призначення. Сьогодні спостерігаються проблеми морального плану в стосунках між різними політичними партіями, окремими політиками і між людьми. Одне із завдань церкви — оздоровлення духовно-етичного клімату в нашому суспільстві. Але для цього їй необхідно надати статус юридичної особи, запровадити в систему світської освіти викладання християнської етики, забезпечити доступ до засобів масової інформації тощо. Без цього церкві важко виконувати свою місію в сучасному українському суспільстві.
— Чи були в українській історії та в історії людської цивілізації взагалі періоди, коли в основу свого буття люди ставили Бога, а не людину, вічне, а не другорядне? Чи це неможливо одвічно, оскільки князем цього світу є сатана?
— Такі періоди були в нашій вітчизняній історії. Пригадаймо хоча б хрещення Київської Русі святим рівноапостольним князем Володимиром у 988 році, а потім і наступні події. Завдяки запровадженню християнства було сформовано могутню християнську державу, почали розвиватися освіта й різні форми мистецтва, підвищився рівень життя давніх русичів. Якщо ми не поставимо в основу свого буття Бога, то не зможемо досягти ні духовних, ні матеріальних благ.
— Яка, на вашу думку, головна загроза існуванню сучасної людської цивілізації?
— Головною загрозою існуванню людської цивілізації я назвав би падіння моральності, споживацьке та безвідповідальне ставлення до творіння.
— Згідно з доповіддю Всесвітнього фонду дикої природи крах екосистеми Землі станеться вже до 2050 року. Таку думку екологів побічно підтверджують рядки з одкровення Івана Богослова про сім ангелів, які один за одним мають подавати знаки про наближення апокаліпсису. Чи справді він неминучий? Адже в історії людства його вже чекали понад 200 разів...
— Кінець світу неминучий. Про це каже Священне Письмо, свідчення про це є і в інших релігіях. Від нас тільки приховано час його настання. Господь у Євангелії каже, що про той день і годину не знають навіть ангели. Для віруючих людей треба не вираховувати цей час, а прагнути бути готовим до зустрічі з Богом і відповідно влаштовувати своє життя. Для добрих і праведних людей це буде радісна зустріч, а для грішників — засудження на вічні муки.
Господь не приходить нині судити людей тільки тому, що чекає їхнього навернення, дає їм час, щоб виправитися, перестати грішити й звернутися до Бога. Він не хоче засудити багатьох на вічні муки, але чекає їхнього навернення, щоб узяти на небо.
— Чи є спосіб уникнути апокаліпсису?
— Те, що написано у Священному Письмі, має рано чи пізно справдитися. Людина не в змозі запобігти цим подіям.

«Тим, хто поститься, допомагає сам Бог»

— Процес духовного піднесення в останні роки названо «другим хрещенням». Дедалі більше українців приходять до Бога, православна паства розростається, але багато співвітчизників усе ще віддають перевагу пустим і непотрібним книжкам, непристойним фільмам, азартним іграм тощо. Як же встояти людині перед спокусами сучасного життя?
— Це можна робити тільки через виховання дітей у сім’ї і в церкві на основі християнських цінностей. Цьому значною мірою сприяло б запровадження в загальноосвітніх школах викладання Закону Божого.
Щоб не погрішити, щоб не ухилятися від виконання заповідей Божих, нам треба молитися Господові. Молитва — це провідник благодаті Святого Духу.
— Але хіба молитва — це єдине, що потрібно від нас?
— Ні, це головне, але ще не все. Щоб наші пристрасті нас не бентежили і не відводили з шляху благочестя, окрім молитви, потрібен іще піст.
— Які його мета і значення?
— Головна мета — ослаблення панування нашої плоті над духом. Піст слугує засобом духовного очищення. Слід звернути увагу на головну його особливість. Піст — це не дієта, а аскетичний подвиг самообмеження заради Христа. Істинний піст — це не тільки утримання від скоромної їжі, але й відмова від пристрастей і гріхів. Значення посту не в зовнішньому, а в тому, що ховається під цим зовнішнім, не в тілі, а в душі. Церква закликає своїх чад утримуватися не тільки від певного виду їжі, але й від поганих звичок, схильностей. Тілесний піст тільки допомагає людині боротися зі своїми вадами. Якщо ми зможемо у період посту саме так улаштувати своє життя, то одержимо велику духовну користь.
— Чи можна обійтися без посту? Адже дотримуватися його сучасній працюючій людині дуже складно. Дайте мудру пораду.
— Піст необхідний людині і з духовного, і з фізіологічного боку. Під час посту відпочиває організм людини. Те, що іноді дехто каже про труднощі дотримання посту, — це тільки самовиправдання своїх лінощів. Атож, піст потребує від людини певних зусиль, праці над собою. Та варто хоча б один раз по-справжньому попоститися, і ці самовиправдання лінощів зникнуть самі по собі. У цьому вже багато хто переконався. Тим, хто дотримується посту, допомагає Сам Господь, Він дарує людині сили, мужність, терпіння, зміцнює її волю.
Церква послаблює піст для тих, хто не може його дотримуватися. Але безпідставна відмова від посту завжди засуджувалася церквою. Ісус Христос заповідав нам поститися і сам дав приклад, постившись 40 днів.
— Що таке гріх у сучасному розумінні? Чи змінилося щось від часів Ісуса Христа й апостолів?
— Розуміння гріха в християнській церкві залишилося незмінним від часів самого Господа нашого Ісуса Христа, святих апостолів. Гріх є беззаконня. Так визначає його апостол Іван Богослов. Це порушення і руйнування одвічного та незмінного Закону Божого, непослух і противлення Його святій волі. Гріх позбавляє людину благодаті, убиває душу й тіло, призводить до невідання Бога. Тому необхідно всіляко уникати гріха і прагнути вести благочестиве добродійне життя за заповідями Божими.
Часто людину доводять до гріха злі люди, яким не потрібне життя на землі за правдою Божою і порятунок у вічності на небі, які не мають християнської любові до ближнього і живуть за своїми забаганками та хіттю.

«Кожна людина має нести свій хрест»

— Одержати страх Господній, виробити в собі праведність, смиренномудрість, терпимість, стриманість у прояві почуттів непросто. Для цього потрібні роки роботи над собою. Що ви порадили б кожній людині, яка вирішить почати жити правильно, тобто за заповідями нашого Творця? Із чого почати?
— Для цього необхідно усвідомити свої вади, мати рішучість полишити гріховне життя. У цьому нам допоможе Слово Боже. У ньому, як у дзеркалі, ми зможемо побачити себе збоку, зазирнути в потаємні куточки своєї душі. Смиренність та впокорення волі Божій допоможуть нам стати на шлях виправлення й духовного оновлення. Це потребуватиме від нас певних зусиль і праці. Та якщо у нас будуть рішучість і бажання одержати позитивний результат від цих трудів, то Господь прийде нам на допомогу. Він зміцнить наші духовні сили й допоможе досягти висот християнського добродійного життя.
Життя дано нам для того, щоб ми розумно проводили його з Божою милістю, щоб, коли прийде час віддати життя Творцеві, ми могли втішатися тим, що світ було чимось збагачено нашим перебуванням у ньому.
Кожна людина в цьому світі має нести свій хрест страждань і скорботи. Господь, який у цьому світі дбає про кожну людину, яка вірує в Нього, завжди поряд, Він усе бачить і завжди готовий нам допомогти.
— Нещодавно ви повернулися з Москви, де разом із міським головою Києва Леонідом Черновецьким зустрічалися з Алексієм II, святійшим Патріархом Московським і всієї Русі. Повідайте, про що була бесіда.
— Це був візит ввічливості мера нашої столиці Леоніда Черновецького до предстоятеля Російської православної церкви. Бесіда відбулася в дуже відкритій, теплій обстановці. Головною її темою було питання викладання християнської етики в системі світської освіти. Було підкреслено потребу запровадження такого предмета в плані духовного-етичного виховання дітей і молоді. За ініціативою Леоніда Михайловича у більш ніж ста київських школах вже запроваджено вивчення цього предмета як експеримент. Це добрий почин, що заслуговує на всіляку підтримку та схвалення. Крім того, порушувалися питання виділення в Києві земельних ділянок для будівництва храмів, налагодження добрих відносин Київської міської адміністрації з православною церквою. Мер поділився з Патріархом своїми планами на майбутнє.
— Восени разом зі столичним головою Леонідом Черновецьким ви були присутні на уроці християнської етики в одній із міських шкіл. Які ваші враження від побаченого?
— Це прекрасний захід, гідний наслідування і в інших містах та селах України. У школярів він викликав великий інтерес. Репліки проти, які лунають на адресу цього проекту, поодинокі й не мають масового характеру. У більшості випадків батьки хочуть, щоб їхні діти якомога більше дізналися про Бога, про добро і зло, а потім правильно влаштували своє життя. Відвідини уроку християнської етики справили на мене добре враження і зайвий раз переконали в корисності цього предмета. Сподіваємося, міністерство освіти зробить усе необхідне, щоб він вивчався в усіх загальноосвітніх школах країни.

«Щонайбільше мене засмучує роз’єднання православних»

— Людей цікавить не тільки їжа духовна. Владико, можна вас запитати про ваші смаки? Що ви полюбляєте, наприклад, зі звичайної їжі?
— Люблю українські страви. Певна річ, вік диктує свої умови — щось можна, чогось не можна, чогось менше, а чогось більше. А взагалі щодо їжі я невибагливий.
— Розкажіть про свій розпорядок дня.
— Мій день починається о шостій годині ранку. Після підйому чиню молитовне правило або служу літургію. Багато часу йде на прийом відвідувачів, розбирання пошти. Часто відвідую з візитами єпархії та окремі приходи Української православної церкви. Мій день розписано по хвилинах до самісінького вечора. Близько двадцять третьої години після вечірніх молитов відходжу до сну.
— Хто займається облаштуванням вашої оселі, не ви ж ходите до магазинів по покупки?
— Усі питання, пов’язані з обслуговуванням митрополичої резиденції та забезпеченням її життєдіяльності, покладено на економку архієрейського дому та її помічників. Штат у нас невеличкий, але люди працюють сумлінно й старанно.
— А які книжки, крім духовних, читаєте, які телепередачі дивитеся?
— На жаль, для читання книг залишається геть обмаль часу, його практично немає. Щоб бути в курсі всіх подій, щодня переглядаю пресу й теленовини. Доводиться відповідати на велику кількість запитань, із якими звертаються люди, або письмово, або через інтернет.
— В останньому інтерв’ю нашій газеті найважливішою подією 2005-го ви назвали повернення до Києва частини мощей святого рівноапостольного великого князя Володимира. Що в 2006 році найбільше вплинуло на духовне життя наших співвітчизників?
— Я гадаю, що найбільш знаковою подією для нашого народу торік було прибуття з Єрусалима частини древа Животворящого Хреста Господнього і правиці святого Івана Предтечі з Чорногорії. Це святині загальнохристиянського значення, і їхнє перебування на нашій землі свідчить про особливе благовоління Боже до нашого народу. Важливою подією було і святкування в стінах Києво-Печерської лаври 1700-річчя мученицького подвигу святої великомучениці Варвари. Її ім’я тісно пов’язане з історією нашої церкви та історією країни. Віримо, що її святі молитви допомогли і допомагатимуть усім нам у наших земних мандрах.
— Що вас сьогодні найбільше засмучує?
— Те, що православні люди в Україні роз’єднані. Я молюся і роблю все можливе, щоб наш єдинокровний і єдиновірний народ був у єдності, щоб ми єдиними вустами і єдиним серцем славили Господа. Я молюся щодня, щоб Усевишній дав усім нашим державним мужам совість чисту, розум світлий, серце терпляче для служіння своєму народу, який того гідний і на те заслуговує.
— Ваше Блаженство, що Ви побажали б читачам нашої газети в новому році?
— Перш за все хотів би всіх привітати зі святом Святого Богоявлення і Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Нехай 2007 рік за милістю Божою буде для нас роком творчої праці та духовного оновлення. Щиро зичу всім братам і сестрам невичерпної духовної радості, терпіння, любові до Бога та ближнього, вірності церкві і твердого стояння за православ’я.
Божого благословення вам!

Розмову вів
Сергій ТИМОЩУК