«Треба проявити мужність, сказати правду»

Після тбіліського розстрілу захисників Йосипа Сталіна новим культом стала десталінізація

50 років тому, в 1956 році, розвінчання культу особи Й.Сталіна привело до несподіваного результату: партпрацівники почали боротьбу з культами своїх безпосередніх начальників. Історію недовгої апаратної відлиги відновив оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ.

«Не оголяти перед ними наших виразок»

Суперечки про те, що саме сказати делегатам XX з’їзду партії, тривали в лютому 1956 року мало не до дня виголошення знаменитої доповіді «Про культ особи і його наслідки». Старий апаратний вовк В’ячеслав Молотов чудово розумів, куди все хилиться. Було очевидно, що Микита Хрущов намагається використати розпочату Георгієм Маленковим і Лаврентієм Берією ще за життя «батька всіх народів» десталінізацію з власною метою. І що слідом за покійним Й.Сталіним він жадає скинути з політичних висот його поки що сущих соратників.
На одному з останніх передз’їздівських засідань президії ЦК КПРС В.Молотов доводив, що про Й.Сталіна потрібно сказати і щось добре: наприклад, він продовжував ленінську національну політику, створив партію, провів індустріалізацію країни, нарешті, керував нею тридцять років. Але М.Хрущов наполягав на своєму: «Треба проявити мужність, сказати правду». Після чого на В.Молотова дружно ополчилися як молоді члени президії, так і її ветерани. У всіх чітко спрацював сформований у роки культу рефлекс підтакування першій людині в партії.
Результатом культу особи було й те, що правильність і необхідність десталінізації схвалили широкі керівні верстви партії. Апаратних працівників усіх рівнів з 1930-х років привчили, що єдино правильна відповідь на будь-які питання міститься в листах ЦК або передовицях «Правды». А всіх, хто думав інакше, розстрілювали або садили.
Нічим не відрізнялося від колишніх часів і розгортання боротьби зі сталінським культом. При Й.Сталіну політичні кампанії починалися з доступних обмеженому колу рішень політбюро. А кампанія проти Й.Сталіна — із таємної доповіді на закритому засіданні з’їзду. М.Хрущов спеціально попередив делегатів: «Ми повинні з усією серйозністю поставитись до питання про культ особи. Це питання ми не можемо винести за межі партії, а тим більше в друк. Саме тому ми доповідаємо його на закритому засіданні з’їзду. Треба знати міру, не живити ворогів, не оголяти перед ними наших виразок».
Як і раніше, в незгідних почали стріляти. Сталося це на початку березня 1956 року, через лічені дні після закриття XX з’їзду. «Культ особи Сталіна в Грузії, — доповідав у Москву перший секретар грузинського ЦК Василь Мжаванадзе, — поєднувався з національним почуттям... Протягом десятків років уся ідеологічна й виховна робота партійних, комсомольських організацій була спрямована на всемірне звеличення ролі Сталіна. Складалася думка про те, що грузинський народ має особливі заслуги перед людством, і все це пов’язувалося з ім’ям Сталіна...
З 4 по 7 березня включно в містах республіки, особливо в м.Тбілісі, відбувалися масові зборища і маніфестації. З 4 до 6 березня вони мали порівняно спокійний характер. Біля монумента Сталіну в м.Тбілісі учасники заходу виставили почесну варту, читали вірші, виголошували промови про Комуністичну партію, про Леніна, про Сталіна. Разом з тим були окремі випадки провокаційних виступів...
8 березня до 10 тисяч чоловік двічі підступали до будівель ЦК і Радміну. Це була в основному учнівська і студентська молодь, яку ворожі елементи і провокатори довели до фанатичного стану. Учасники зібрання різко засуджували виступи на XX з’їзді КПРС деяких членів президії ЦК КПРС. Вони вимагали від ЦК КП Грузії організованого проведення міського мітингу, публікації статті та портретів Сталіна у пресі, оголошення 9 березня неробочим днем, припинення ознайомлення комуністів із закритим листом (доповіддю першого секретаря ЦК КПРС товариша М.С.Хрущова «Про культ особи і його наслідки») та повернення його в ЦК КПРС».
Розв’язка настала 9 березня. В.Мжаванадзе писав: «Учасники зборищ біля монумента склали тексти телеграм до молоді всіх республік Радянського Союзу із закликом підтримати їхні виступи. Було вирішено захопити радіопередавальну станцію, телеграф, пошту, а також редакцію газети «Комуунист». Із цим наміром частина натовпу — до 5 тис. чоловік — попрямувала до Будинку зв’язку.
Незважаючи на неодноразові попередження з боку працівників міліції та солдатів, вони продовжували чинити насильство: кидали каміння, розмахували палицями, розбили вікна 1-го, 2-го й частини 3-го поверхів, увірвалися у вестибюль, напали на охорону й поранили кількох солдатів. Після цього солдати були змушені застосувати зброю. При цьому було вбито 13 чоловік, поранено 63. З-поміж поранених згодом померло 8, 22 було надано першу медичну допомогу, і вони були відправлені додому. Інші були госпіталізовані».
Інформацію про тбіліський розстріл безупинно передавали всі західні радіоголоси. І партапарат в усій країні зрозумів, що десталінізація — це всерйоз.

«Багато начальників розмовляють з підлеглими за допомогою мату»

У країні почали відбуватися абсолютно неможливі в сталінську епоху речі. Студенти МДУ відкрито дискутували про можливість повернення партії на марксистський шлях і пропонували лекторам із ЦК способи поліпшення соціалізму. До Москви запросили письменника і художника Давида Бурлюка, який не сприйняв соцреалізм і давним-давно емігрував. Літературні журнали друкували «ідейно надщерблені» з погляду колишніх часів романи і повісті. І все це відбувалося з відома і схвалення ЦК. Точніше, окремих його працівників, котрі проводили нову лінію партії в життя.
У самому центральному комітеті та міністерствах відбувалися не менш цікаві події. Один за одним рядові співробітники апарату прозрівали і виявляли, що в рядах їхнього власного керівництва є особи, які створили навкруги себе культ. За давньою радянською традицією вони тут же поспішали поділитися відкриттям з найвищими керівниками країни. Природно, не підписуючи своїх заяв.
«ЦК КПРС недавно прийняв постанову про подолання культу особи і його наслідків. Це надзвичайно важливе і правильне рішення Центрального комітету. Культ особи в нас дуже далеко зайшов, — писав один з анонімників. — Використовуючи високе становище, багато відповідальних працівників, особливо працівники міністерств, надзвичайно грубі в поводженні зі своїми підлеглими, та й не тільки з підлеглими, а навіть з особами, які звертаються до них із тих чи інших питань. Наприклад, заступник голови Ради міністрів СРСР тов. Тевосян виключно грубо поводиться зі всіма, хто до нього звертається. Від нього не почуєш жодного пристойного слова, одні образи. Тов. Малишев (ще один із заступників голови Радміну. — Прим. ред.) на засіданнях комітету з нової техніки не дає нормально виступати, кричить і ображає аж до рядових працівників.
Такий стиль керівництва передається в апарати міністерств. Міністри грубі в поводженні з начальниками главків, а ті передають цю грубість співробітникам. Грубість і образи знищують гідність людини. Це не партійний і не радянський стиль роботи. З таким стилем керівництва треба вести непримиренну боротьбу. Нам, рядовим працівникам, із цим боротися дуже важко, оскільки ніхто з нас поки не зважився виступити проти свого начальника, оскільки його не зрозуміють і ніхто нас не підтримає, а навпаки, підберуть момент, щоб якось поквитатися з промовцем.
Тому цю боротьбу потрібно почати згори, тобто дати зрозуміти чванливим керівникам, що, крім них, є люди, з якими потрібно поводитися по-людськи, а не по-хамськи, як це роблять багато керівників, зокрема начальники й головні інженери головних управлінь міністерств. Багато начальників главків розмовляють з підлеглими за допомогою мату... Ось коли це питання буде поставлено на високому рівні, тоді вони зрозуміють і, я думаю, у своїй роботі не допускатимуть методів і форм поводження з підлеглими, що порочать радянських керівників».
А співробітник відділу оборонної промисловості, котрий не побажав себе назвати, повідомляв секретареві ЦК КПРС Михайлу Суслову про кругову поруку керівників: «Зараз, коли після XX з’їзду КПРС у всій нашій країні відновлюються ленінські принципи керівництва, ленінські норми партійного життя, мабуть, найвідсталішою з цього погляду ділянкою є апарат ЦК КПРС. Проявляється це і в критиці, і в самокритиці, якої в нас майже не буває, і в реагуванні на скарги та листи трудящих. Але особливо це проявляється в тому, що працівники відділів (особливо керівні), спрацювавшись і, так би мовити, порозумівшись із керівними працівниками міністерств і відомств, які вони покликані контролювати й опікати, не хочуть викривати інколи й серйозних, великих недоліків у їхній роботі. У результаті сигнали про неблагополуччя в тому чи іншому міністерстві або відомстві залишаються тривалий час без уваги...
У відділі оборонної промисловості, де я працюю, було немало випадків, коли керівництво відділу, не бажаючи, мабуть, псувати відносини з керівниками міністерств, залишало без уваги дуже серйозні сигнали про неблагополуччя і прагнуло зам’яти, всіляко загладити гостре питання. Не відбиратиму у вас час на виклад усіх цих випадків, оскільки сподіваюся, що всі вони будуть розкриті при відповідному обстеженні роботи відділу... Основною причиною великих недоліків у роботі апарату ЦК КПРС є, на мою думку, повна його безконтрольність. За багато років я не пам’ятаю такого випадку, щоб роботу, скажімо, нашого відділу хто-небудь серйозно контролював».
Скарг на відділ оборонної промисловості та його фактичного керівника Івана Сербіна було особливо багато: «Я хочу вас проінформувати про ряд неправильних дій заст. зав. відділу т.Сербіна. Я більше 5 років знаю по роботі цього не цілком культурного і знаючого керівника відділу... Сербін протягом усього часу старається всіх зганьбити, вважає дурнями, не знаючими людьми, при виклику до себе працівників апарату грубить, називає образливими словами, принижує. Мабуть, він тільки себе поважає і більше нікого... Мені здається, що такому вискочці слід дати по заслугах і прибрати з апарату ЦК, оскільки такий безкультурний і безграмотний працівник не може працювати в апараті ЦК».
Ось тільки реакції на ці сигнали не було майже ніякої. Тевосян, один з небагатьох, хто дав пояснення з приводу анонімок, написав: «Відносно мене — наклеп». А І.Сербін ще четверть століття очолював відділ оборонної промисловості ЦК. Не задоволені результатами розслідувань, апаратні співробітники перейшли в наступ на своє керівництво.

«Безперервно дзвонять відповідальним працівникам»

Перш за все партпрацівники змінили тактику. Тепер про недоліки в країні та роботі окремих відомств керівництву партії та уряду повідомляли за допомогою оглядів листів трудящих. Якщо раніше листи нерідко йшли на розгляд тому, хто в них критикувався, то з весни 1956 року сектор листів ЦК почав складати огляди з найгостріших тем: про розгул злочинності та бандитизму, поголовне пияцтво і немислиме при владі трудящих безробіття.
Радянське керівництво завжди дуже хворобливо реагувало на широкомасштабне невдоволення народу. Тож життя міністрів і завідувачів відділів ЦК помітно ускладнилося. Але це було тільки початком. Після активізації прийому скаржників у довідковій загального відділу ЦК кількість звернень трудящих до партії зросла в рази.
Крім того, борці з «малими культами» стали користуватися забутими на Старій площі виборними інститутами. На профспілкових і партійних зборах апарату ЦК, де раніше скарги звучали лише у виняткових випадках, на повен голос почали вимагати рівних із керівництвом благ.
У постанові парткому, направленій секретарю ЦК Леоніду Брежнєву, говорилося: «На партійних, профспілкових конференціях, зборах у відділах наводилися численні факти серйозних недоліків, що допускаються в побутовому обслуговуванні співробітників апарату ЦК КПРС з боку деяких комуністів—працівників господарського відділу, транспортної частини, їдальні, буфетів і лікувального сектору управління справами.
Комуністи управління справами і господарського відділу тт.Крюков, Пєтухів, Бакулін не вживали належних заходів для поліпшення якості житлового будівництва, невимогливо ставилися до будівельних організацій, облицювальні роботи в ряді випадків виконувалися неякісно. Не вирішено питання про організацію ремонту квартир на прохання квартиронаймачів за їхній рахунок. Часто при заселенні квартир працівникам пропонувалася невідповідна житлоплоща (дві кімнати в різних кінцях коридору загальної квартири, високі поверхи для серцево хворих і т.ін.), не враховувалися їхні справедливі прохання, що викликало законні скарги.
Дотепер маємо численні факти низької якості пошиття одягу та взуття і невчасного виконання замовлень у майстернях.
Керівники транспортної частини тт.Скобелєв і Шин не завжди уважно ставляться до обслуговування співробітників апарату ЦК КПРС. Наприклад, 6 червня ц.р. велика кількість співробітників змушена була чекати транспорту для роз’їзду по дачних селищах. Автобуси часто подавалися брудними, що псувало одяг пасажирів, були факти неправильного ставлення до прохань співробітників про надання їм у необхідних випадках автомашин».
Від побутових скарг на партзборах перейшли до критики творців міні-культів і порядків у ЦК в цілому. Відповідальні працівники найнижчого рангу — інструктори — обурювалися, що їм не дають ознайомлюватися із закритими листами ЦК, які потім зачитують на заводських партзборах. Частина співробітників обурювалася, що їх не допускають до ознайомлення зі зведеннями ТАРС. Комуністи з видань ЦК КПРС виступали проти того, що їм дозволяється лише виконувати вказівки керівництва, а будь-яка ініціатива знищується в зародку. Співробітники відділів ЦК скаржилися на потік нікчемних паперів, на які вони були змушені писати відповіді.
Вони чомусь не розуміли, що вал документів не в останню чергу організований їхнім керівництвом для придушення зайвої активності апаратників. А також з метою мати мотив звільнити особливо завзятих. До того ж скарги керівництву партії та уряду міністри й завідувачі відділів ЦК направляли для розгляду тим співробітникам, хто в цих проблемах і був винуватий. Апарату довелося перейти в оборону. Огляди листів трудящих почали з’являтися все рідше і рідше. Потім настала черга приймальні.
«Вважаємо за необхідне інформувати вас про вкрай ненормальні факти в довідковій загального відділу ЦК КПРС, — писали Л.Брежнєву його помічники. — Довідкову протягом кількох місяців і майже щодня відвідує ціла група одних і тих самих осіб. Серед них Сельянов — інженер, Биков — інженер, Сушкова — кол. працівниця заводу «Уралмаш», Мозкова — співробітниця будинку відпочинку м.Анапа, Сивоволова — кол. робітниця шахти в Каменській області, Колокольчиков — кол. майор, Ємельянов, Мигова, Харитонов і деякі інші. Ці люди з тих чи інших причин вже протягом 2—4 років ніде не працюють. Кожний з них написав десятки листів у ЦК КПРС і стільки ж — у різні центральні організації. Останні створювали в їхніх справах комісії, посилали на місця людей і т.ін. Усі пропозиції та поради ці люди відкидають і пред’являють, як правило, незаконні та необгрунтовані вимоги.
Ця група, мабуть, зіпсованих, відвиклих від корисної праці, а також психічно хворих людей поводить себе в довідковій ЦК КПРС украй негідно й зухвало. Вони безперервно дзвонять по телефонах відповідальних працівників ЦК КПРС, супроводжуючи свої розмови грубими образами, вуличною лайкою, різкими, часом антирадянського штибу висловами. Тут же в довідковій вони групуються і регулярно посилають колективні листі на ім’я секретарів ЦК КПРС, вимагаючи особистого прийому... Вважали б за доцільне припинити надалі розгляд заяв указаних та їм подібних осіб і доручити загальному відділу ЦК КПРС навести в довідковій необхідний лад».
Для того щоб відлига в апаратах партії та уряду остаточно зійшла нанівець, тепер не вистачало тільки сигналу згори. І він пішов у листопаді 1956 року, коли угорський варіант боротьби з наслідками культу особи оголосили контрреволюцією і радянські війська придушили опір повсталих у Будапешті.
Практично одночасно почалося закручування гайок в ідеології. «Вульгарні, безідейні й аполітичні» твори стали вилучати з літературних журналів, а учасниками «ідейно шкідливих дискусій» у вузах впритул зацікавився КДБ. Правда, окремі вогнища фрондерства ще кілька років зберігалися і в ЦК. Але їх існування лише підкреслювало, що апаратна відлига була дуже коротким і тому не найпомітнішим епізодом у бюрократичній історії країни.

Євген ЖИРНОВ,
«Коммерсант-Власть»