Закон і Бізнес


З пістолетом наголо

Вбивства світових лідерів: від C.Альєнде до А.Садата


История, №23 (751) 10.06—16.06.2006
4504

1970-і й початок 1980-х років можна назвати піком терору, особливо в країнах азійської частини світу. В цей період заявили про себе такі радикальні організації, як палестинський «Чорний вересень», іспанська ЕТА, ірландська ІРА. Але тією чи іншою мірою за кулісами вбивств і замахів явно або таємно аналітиками простежувалася «рука Москви або Білого дому».
За 10 років — з 1971 до 1981 року — було вбито (з урахуванням прем’єра Йорданії, про якого йшлося в минулому числі «ЗіБ») 15 лідерів держав. І це не враховуючи замахів, які не увінчалися успіхом. Тільки в 1981 році світ потрясли вісті відразу про 5 убивств голів держав.


1970-і й початок 1980-х років можна назвати піком терору, особливо в країнах азійської частини світу. В цей період заявили про себе такі радикальні організації, як палестинський «Чорний вересень», іспанська ЕТА, ірландська ІРА. Але тією чи іншою мірою за кулісами вбивств і замахів явно або таємно аналітиками простежувалася «рука Москви або Білого дому».
За 10 років — з 1971 до 1981 року — було вбито (з урахуванням прем’єра Йорданії, про якого йшлося в минулому числі «ЗіБ») 15 лідерів держав. І це не враховуючи замахів, які не увінчалися успіхом. Тільки в 1981 році світ потрясли вісті відразу про 5 убивств голів держав.

Життя — за довіру народу

11 вересня 1973 року в результаті воєнного перевороту загинув президент Чилі Сальвадор-Ісабеліно дель Саградо Коразон де Хезус Альєнде Госсенс.
Обраний 5 вересня 1970 року як кандидат від блоку «Народна єдність», до якого увійшли Демократична, Соціалістична і Комуністична партії, С.Альєнде став першим марксистом на континенті, котрий прийшов до влади законним шляхом. Його перемогу на виборах радянська преса назвала «революційним ударом по імперіалізму в Латинській Америці».
Уряд С.Альєнде націоналізував мідні рудники й інші природні ресурси, чим викликав гнів підприємців і близьких до них військових. У березні 1973 року пропрезидентська коаліція втратила підтримку Конгресу, опозиційна більшість на чолі з Християнсько-демократичною партією блокувала економічні реформи С.Альєнде.
Уранці 11 вересня 1973 року командування чилійського флоту почало заколот. Переворот, першою стадією якого стали захоплення телецентру і бомбардування незалежних радіостанцій, очолив начальник генштабу Аугусто Піночет. Він запропонував Альєнде з сім’єю та найближчими сподвижниками покинути Чилі на літаку, але президент відмовився.
Об 11.00 мотопіхота почала штурм президентського палацу La Moneda. Альєнде і його прихильників захищали близько 70 солдатів і офіцерів. З обложеного палацу президент по радіо звернувся до співгромадян. В останній промові під звуки стрільби С.Альєнде закликав цивільних осіб не виходити на вулиці й не «приносити себе в жертву» заради захисту його життя. «Мені залишається сказати трудящим одне: я не піду у відставку. На цьому перехресті історії я готовий заплатити життям за довіру народу», — заявив С.Альєнде, після чого радіо замовкло.
Коли в бій на боці путчистів вступили танки й авіація і нападники зайняли перший поверх, Альєнде наказав соратникам припинити опір і застрелився з автомата із золотою інкрустацією, подарованого Фіделем Кастро. Путчисти розстріляли вже мертвого С.Альєнде, в якому під час розтину виявилося 13 куль.
Про смерть лідера Чилі було оголошено через добу після штурму. Понад 17 років, поки не припинив існування режим Піночета, у світі дотримувалися двох різних версій загибелі Альєнде. В СРСР, а також серед близьких Альєнде вважалося, що президента вбили путчисти. 5 березня 1991 року уряд Чилі обнародував підсумки дев’ятимісячної роботи комісії правди та примирення, яка дійшла однозначного висновку про самогубство Альєнде.

Остання меса прем’єра

20 грудня 1973 року під час вибуху в Мадриді загинув прем’єр-міністр Іспанії адмірал Луїс Карреро Бланко.
Бомбу було закладено на місці паркування автомобіля 70-річного прем’єра, який вважався наступником 80-річного диктатора (каудильйо) Іспанії генералісимуса Франсиска Франка Баамонде. Вибуховий пристрій під броньованим лімузином Бланко був таким потужним, що автомобіль перелетів через храм Св. Франциска, куди прем’єр прибув на месу, і впав на дах двоповерхового будинку. Вбивць не знайшли.
Відповідальність за вибух узяла на себе сепаратистська організація басків ETA (Euskadi ta Askatasuna — «Країна Басків і свобода»). Під час правління Франка в Іспанії, з 1939 року,
політичні виступи сепаратистів каралися смертним вироком, доступ басків до держслужби був ускладненим, баскська мова заборонена навіть у приватному спілкуванні.
Вбивство Бланко стало однією з найуспішніших акцій ЕТА. Каудильйо, якому довелося особисто очолити уряд, помер через два роки після загибелі Бланка, не залишивши наступника. У листопаді 1975 року главою держави проголосили короля Іспанії Хуана-Карлоса.
Ще через два роки уряд затвердив статут Герніки, згідно з яким в Іспанії утворили баскську автономію, визнали рівноправність баскської та іспанської мов, право басків на власні парламент і уряд.

Принц-убивця

25 березня 1975 року був застрелений король Саудівської Аравії Фейсал бін Абдельазіз аль Сауд.
Вбивцею став його племінник і тезко, 31-річний принц Фейсал бін Мусад. На прийомі на честь делегації з Кувейту принц раптово вихопив пістолет, тричі вистрілив у обличчя 72-річного короля і був схоплений охороною.
Вбивця заявив, що виконував волю Аллаха, і був визнаний суддями душевнохворим. Це не перешкодило властям публічно обезголовити бін Мусада в Ер-Ріяді в червні 1975 року.
Невдалий переворот 15 серпня 1975 року був убитий перший президент Бангладеш, лідер бенгальського національного руху шейх Муджибур Рахман.
Він прийшов до влади в 1971 році в ході війни за незалежність Бангладеш від Пакистану. Всупереч інтересам вищого військового керівництва, Рахман почав формувати паралельні структури відданих особисто йому «військ безпеки».
Група офіцерів, орієнтованих на повернення Бангладеш під юрисдикцію Пакистану, спробувала вчинити держпереворот, убивши Рахмана, його дружину і п’ятьох дітей. Заколот було придушено, але наступники Рахмана не проводили розслідування обставин загибелі першого президента.

Марксист в Африці

18 березня 1977 року в резиденції в Браззавілі був розстріляний президент Конго, голова Конголезької партії праці (КПП) Маріен Нгуабі.
Він прийшов до влади в 1968 році в результаті перевороту, поваливши режим Альфонса Массамби-Деби. Нгуабі, котрий проголосив Конго «народною республікою» і «першою марксистсько-ленінською державою в Африці», відомий активними контактами з Китаєм і підписанням договору про економічну допомогу з СРСР.
Убивство 38-річного президента вчинили четверо бойовиків під керівництвом капітана армії Конго Барталам’ю Кікадіді. Трьох бойовиків застрелили охоронці, Б.Кікадіді вдалося втекти. Офіційне радіо назвало нападників «групою імперіалістичних самовбивць».
Військовий комітет КПП провів масштабне розслідування загибелі Нгуабі. Десятки чоловік були репресовані. За вироком трибуналу був страчений екс-президент Массамба-Деба, якого власті визнали одним із лідерів змовників, незважаючи на брак прямих доказів.

 Саурська революція

27 квітня 1978 року був убитий президент Афганістану Сардар Мухаммед Дауд-хан.
Він загинув через п’ять років після того, як проголосив Афганістан республікою, позбавивши влади короля, двоюрідного брата, Мухаммеда Захір-шаха. До кінця правління Дауда в країні активізувалися підтримувані СРСР діячі забороненої Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА), яким вдалося знайти прихильників у армії.
Повстання спровокували по¬ліцейські операції проти лі¬дерів НДПА, що почалися 24 квітня: за даними радянської розвідки, на них наполіг посол США в Афганістані. За звинуваченням у порушенні конституції арештовані лідери НДПА Нур Мухаммед Таракі, Хафізулла Амін, Бабрак Кармаль та інші. Проте перед арештом Х.Амін за допомогою свого сина встиг передати вірним НДПА військовим частинам заготовлений ще в березні наказ про початок пов¬стання.
До Кабула стягли урядові війська, але на боці бунтівників були танкові підрозділи. До 26 квітня армія почала переходити під керівництво оперативно створеної військово-революційної ради на чолі з Абдулом Кадиром. До ранку 27 квітня група бунтівників при підтримці танків і авіації зламала опір гвардії, що захищала президентський палац Арк.
Під час штурму й ракетно-бомбового удару по палацу Дауд і його сім’я були вбиті. У другій половині дня 27 квітня арештовані лідери НДПА були звільнені. Керівники військово-революційної ради зачитали по радіо звернення до народу про перемогу Квітневої (Саурської) революції та передали владу в країні новому органу управління Афганістаном — Револю¬ційній раді на чолі з Таракі.

Сварка за обідом

26 жовтня 1979 року був застрелений президент Південної Кореї Пак Чжон Хі.
Прийшовши до влади в 1961 році як лідер військової хунти, він потім тричі переобирався на першу посаду в країні, вносячи для цього поправки в конституцію й установивши диктаторський режим.
Убивцею 62-річного президента став його давній друг, шеф ЦРУ Кореї Кім Є Чжу. За версією офіційних ЗМІ, під час обіду в себе в резиденції Кім затіяв суперечку з шефом служби безпеки президента і в запалі застрелив його. Коли ж Пак спробував втрутитися, Кім двічі вистрілив і в нього. За неофіційною версією, під впливом алкоголю корейські лідери посварилися через двох дівчат, які супроводжували обід співом і танцями.
Соратники вбитого арештували Кіма, який заявив, що застрелив диктатора як патріот, оскільки Пак став загрозою демократії. Власті не встановили ознак змови і визнали, що Кім діяв як імпульсний одинак. У травні 1980 року вбивцю стратили.

 «Грім» на «настійне прохання»

27 грудня 1979 року був убитий голова Революційної ради Демократичної Республіки Афганістан (РР ДРА), генсек ЦК НДПА Хафізулла Амін.
За три місяці до загибелі Х.Амін усунув з посади свого попередника Таракі, а 8 жовтня наказав його вбити. Керівництво СРСР визнало Х.Аміна узурпатором. Співробітники КДБ в його службі безпеки доповідали в Москву, що Х.Амін «без охорони і на порушення дипломатичного етикету» регулярно відвідує резидентуру ЦРУ в посольстві США.
В одному з донесень говорилося про «згоду Х.Аміна дозволити розміщення в прикордонних з СРСР провінціях Афганістану американських засобів технічної розвідки замість частково скорочуваних установок у Пакистані й Туреччині».
12 грудня генсек ЦК КПРС Леонід Брежнєв, голова КДБ Юрій Андропов, глава Міноборони Дмитро Устинов і глава МЗС Андрій Громико ухвалили рішення про введення радянських військ у ДРА. Це було зроблено з порушенням Конституції СРСР, таємно від Президії Верховної ради СРСР, ЦК КПРС і членів політбюро.
Військову акцію мотивували необхідністю захисту «соціалістичних ідеалів квітневої революції 1978 року», численними проханнями попереднього керівництва ДРА про пряму військову допомогу й вимогами убезпечити південні рубежі СРСР від США, що втратили стратегічні позиції в Ірані після ісламської революції, що відбулася там у лютому 1979 року.
20—22 грудня 1979 року на настійне прохання радянських радників Х.Амін разом із сім’єю переїхав з резиденції в центрі Кабула в менш укріплений палац Тадж-бек на західній околиці столиці. Незабаром до Афганістану прибули спецгрупи КДБ СРСР «Зеніт» і «Грім», що входили до складу підрозділу «А» («Альфа»). Напередодні штурму Х.Амін і члени його сім’ї були отруєні гранатовим соком, в який агенти КДБ додали отруту, але генсека НДПА врятували радянські ж лікарі, котрі не знали про приготування Москви.
До 18.00 27 грудня підрозділи КДБ оточили Тадж-бек і разом з батальйоном зі складу 40-ї армії почали його штурм. Зовні палац охороняли мотопіхотні й танкові батальйони армії ДРА, що налічували 2,5 тис. чол. Атакуючі на бетеерах прорвалися до палацу, перебили пости охорони й під безперервним вогнем з вікон увірвалися в Тадж-бек. Х.Амін, який намагався втекти, загинув від вибуху гранати. Під час штурму також загинули два його сини і прикомандирований до генсека НДПА радянський військлікар. За оцінками істориків, з боку атакуючих загинули до 25 і були поранені до 225 солдатів і офіцерів.
У ніч з 27 на 28 грудня був сформований новий склад РР ДРА й уряд країни. Посад голови РР ДРА і глави уряду зайняв новий генсек ЦК НДПА Б.Кармаль. Наступного дня ЗМІ СРСР і ДРА оголосили, що режим Х.Аміна повалений «патріотичною і здоровою більшістю НДПА, Революційної ради та збройних сил ДРА», а Х.Амін розстріляний «за вироком революційного суду».
За операцію з повалення Х.Аміна близько 400 співробітників КДБ СРСР нагороджені орденами й медалями. У липні 2004 року куратор операції, який займав тоді посаду голови першого головного управління КДБ (зовнішня розвідка) Володимир Крючков заявив: «Усе було зроблено правильно. Більш того, я вражений далекоглядністю тодішніх керівників. А.Громико, Д.Устинов заглядали далеко вперед».

 Змова охорони

12 квітня 1980 року зарубали президента Ліберії Вільяма-Річарда Толберта.
Його правління історики характеризують як «олігархію американо-ліберійці» (нащадків рабів, котрі втекли зі США до Ліберії). Толберт втратив суспільну підтримку після того, як у квітні 1979 року наказав відкрити вогонь по демонстрантах, котрі протестували проти різкого зростання цін на рис. Проте це не перешкодило йому з липня 1979 року до самої кончини очолювати Організацію Африканської Єдності.
Через рік після розстрілу демонстрантів Толберт став жертвою перевороту, організованого 17 членами його особистої охорони під керівництвом 19-річного сержанта Семюеля Доу, який належав до племені кран. Уночі путчисти ввірвалися в покої Толберта і завдали 67-річному президенту 13 шабельних ударів. Історик зі США Еліот Берг так характеризував путч: «Ніколи ще група людей настільки молодих, настільки малоосвічених, такого низького посадового становища, така недосвідчена в управлінні державою не захоплювала політичну владу так абсолютно».
С.Доу, який спочатку очолив «раду народного порятунку», а потім що став президентом Ліберії, фізично знищив багатьох соратників Толберта і встановив етнічну диктатуру племені кран, давши поліції право арештовувати будь-кого за «нездорові висловлювання про політику уряду».

«Помилка» пілота

24 травня 1981 року в авіакатастрофі загинув президент Еквадору Хайме Рольдос Агілера.
Літак ВВС, у якому перебував 40-річний Рольдос і п’ять його супутників, на кілька десятків кілометрів відхилився від маршруту і врізався в гору. Катастрофа сталася поблизу перуанського кордону. Власті Еквадору пояснили це помилкою пілотів.
Проте у 2004 році близький до міжнародних економічних організацій бізнесмен Джон Перкінс випустив автобіографію «Зізнання економічного кілера». В ній стверджується, що Рольдос загинув у результаті операції спецслужб США, оскільки став конфліктувати з великими промисловцями США через нафтові ресурси Еквадору.

Заколот скривдженого сподвижника

30 травня 1981 року був убитий президент і глава уряду Бангладеш Зія Зіаур Рахман.
Після проголошення в 1971 році суверенітету Бангладеш він був одним з організаторів національної армії. Вигравши президентські вибори 21 квітня 1978 року й очоливши Націоналістичну партію Бангладеш, Рахман понизив на посаді свого давнього сподвижника генерала Мансура, перевівши його з головної військової адміністрації на командування округом.
29 травня 1981 року Рахман відправився з візитом в місто Читтагонг, що входить у цей округ. У ніч на 30 травня Мансур підняв війська на заколот: резиденцію, в якій зупинився Рахман, було узято штурмом. Президент і вісім чоловік із його оточення були застрелені. Але армійське командування не підтримало Мансура, який у боях з вірними уряду військами зазнав поразки й був убитий.

 Магнітофон з вибухівкою

31 липня 1981 року в авіакатастрофі загинув фактичний керівник Панами, головком збройних сил Омар Ефраїн Торріхос Еррера.
Торріхос, котрий прийшов до влади в 1968 році шляхом перевороту, завоював популярність тим, що в 1977 році уклав договір з президентом США Джиммі Картером про повернення Панамського каналу
з-під контролю адміністрації США.
Після того як літак з 52-річним Торріхосом і п’ятьма його супутниками зазнав аварії в гірському районі провінції Кокле, власті Панами дійшли висновку, що причиною аварії стала помилка пілотів в умовах поганої видимості. Але відразу після загибелі Торріхоса в районі катастрофи був помічений військовий літак США, і згодом брат Торріхоса Мозес заявив, що панамський лідер загинув у результаті операції ЦРУ. З ним погодився знайомий з Торріхосом американський бізнесмен Джон Перкінс, який стверджував, що «в літаку був магнітофон з вибухівкою».
Спостерігачі відзначали, що Торріхос загинув через шість місяців після обрання президентом США Рональда Рейгана, який різко негативно ставився до зовнішньої політики Дж.Картера, і вбачали схожість в обставинах загибелі Торріхоса і президента Еквадору Рольдоса. Але керівництво Панами і США назвали ці доводи політичними спекуляціями.

«Убити фараона»

6 жовтня 1981 року, під час військового параду в Каїрі, був убитий президент Єгипту Мухаммед Анвар аль Садат.
Заходи безпеки на параді були надзвичайно суворими: поліція наперед блокувала всі підходи до площі, навіть запрошені на трибуну почесні гості піддалися огляду. Але через три години після початку параду одна з машин раптово відділилася від колони вантажівок зі 130-міліметровими гарматами і звернула до трибуни, де перебували Садат, високе керівництво Єгипту й почесні гості.
З кабіни вистрибнув старший лейтенант 333-ї артилерійської бригади Халед Ісламбулі та метнув у трибуну гранату, потім відкрив вогонь з великокаліберного кулемета. Дві інші гранати кинули спільники Ісламбулі з кузова вантажівки. Ще один змовник, снайпер Хусейн Аббас Алі відкрив стрільбу по трибуні з автомата. Почалася паніка, Садат піднявся з крісла і промовив: «Не може бути!» Ставши нерухомо, Садат виявився мішенню для снайпера: кулі пробили шию і груди, зачепивши легеневу артерію. Президент Єгипту був убитий через 20 секунд після початку атаки.
Терористи, переконавшись, що він не дихає, намагалися втекти. Крім Садата, було вбито кількох високих військових, єпископа Коптської православної церкви, фотографа президента і його камердинера. Отримали поранення віце-президент Єгипту Хосні Мубарак і кілька дипломатів іноземних держав, з-поміж них і військові радники США.
Троє виконавців теракту були схоплені на місці, ще один — через троє діб. Також арештували інженера Мухаммеда Абдель Салям Фаррага, котрий розробив план убивства Садата. Слідство з’ясувало, що змовники належали до організації «Аль-джихад аль-джадид» («Нова священна війна»), яку очолював Фарраг. Угруповання ставило за мету здійснення ісламської революції, першим актом якої була операція з ліквідації Садата під назвою «Вбити фараона».
15 квітня 1982 року Фарраг і двоє цивільних змовників були повішені, а колишні військові Ісламбулі та Аббас Алі розстріляні. Але слідство не встановило, як, оминувши ретельний контроль, бойовики пронесли зброю та гранати у вантажівку і чому за кілька секунд до теракту охоронці Садата покинули пости навкруги трибуни. За однією з версій, за терактом стояли американські, за іншою — єгипетські спецслужби.
З дня смерті Садата Єгипет беззмінно очолює його колишній віце-президент Хосні Мубарак.

Укладач довідника
Дмитро ПОЛОНСЬКИЙ, «Коммерсант-Власть»