Закон і Бізнес


Суд за батька не відповідає


Правосудие, №5 (733) 04.02—10.02.2006
1978

У Дагестані завершився унікальний судовий процес — розглядалася справа про самосуд, скоєний у селищі Башликент. Винною у вбивстві визнано одну людину. Вирок — півтора року умовно.


У Дагестані завершився унікальний судовий процес — розглядалася справа про самосуд, скоєний у селищі Башликент. Винною у вбивстві визнано одну людину. Вирок — півтора року умовно.

«У вас таких прав немає!»

27 серпня в кумицькому селищі Башликент Каякентського району, за 60 км від Махачкали, пропали двоюрідні сестри — восьмирічні Айханум Казбекова й Мадіна Ахмедгаджієва. На пошуки дівчаток вирушили їхні родичі, до яких приєдналося майже все чоловіче населення чотиритисячного села. На слід зниклих їх вивела продавщиця сільського магазину. Вона сказала, що бачила, як дівчаток ласкаво кликав до себе Агарза Омаров. Правда, вона не помітила, підійшли вони до Омарова чи ні.

Жителі села кинулися до будинку Омарових. Агарза, який зустрів їх на ганку, сказав, що ніяких дівчаток не бачив, і в будинок нікого не пустив: «У вас таких прав немає! Спочатку доведіть!»

Вриватися до будинку люди не стали.

Пошуки в селі та на його околицях тривали всю ніч. Рано-вранці в саду за річкою, навпроти будинку Омарових, батько однієї зі зниклих дівчаток знайшов поховання. Розкопавши землю руками, він знайшов мішки зі знівеченими тілами дітей. У натовпі, який зібрався, хтось пригадав про Агарзу.

«З дитячих років вирізнявся поганим характером»

До 39-річного Агарзи Омарова в селі завжди ставилися насторожено.

«Агарза ще з дитячих років вирізнявся поганим характером, — розповідає житель села Марат Абдулаєв. — Якось він улаштував пожежу на даху сільської школи, потім його не раз ловили на крадіжці сусідських голубів».

У 16 років Омаров був засуджений за гомосексуалізм — злочин за Кримінальним кодексом СРСР. Другий строк Агарза отримав у Красноярську за те саме. А повернувшись додому, він почав з того, що обікрав рідну тітку...

Спочатку схоплений родичами дівчаток Омаров заперечував свою вину, але після перших ударів зізнався в злочині, сказавши, що його лихий попутав, і почав слізно просити пощади. Але обурених родичів та односельців, які приєдналися до них, зупинити було вже неможливо. Нічого не змогли зробити й міліціонери.

«У якомусь розумінні нас підвело те, що ми паралельно ще проводили слідчі дії, — виправдовувалися потім співробітники Каякентського РВВС. — Виявляється, в цей час злочинця вже було схоплено й починався самосуд. Наші співробітники прибули на місце цього самосуду тільки тоді, коли злочинця вже вбили, облили бензином і підпалили».

Убивством Агарзи розправа не завершилася. Коли сестри Омарова стали звинувачувати односельців у жорстокості, їхній будинок і дві їхні машини теж облили бензином і підпалили. Того ж дня сільський схід вигнав сім’ю Омарових із Башликента. Заборонили їм і поховати на сільському кладовищі тіло Агарзи.

«Мені було
все однаково,
що там пишуть»

Розгляд справи в суді Каякентського району почався перед самими новорічними святами. Заступник районного прокурора Руслан Казилов зачитав обвинувальний висновок: «Близько 7 години родичі зниклих дівчаток оточили будинок Агарзи Омарова й вивели його. Мурат Казбеков, батько Айханум, посадив Омарова в машину ВАЗ-2108 і вивіз його на берег дамби на околиці села. Там після зізнання Омарова в убивстві Казбеков, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, викликаного аморальними, знущальними, насильницькими діями Омарова, завдав йому декількох ударів по голові каменем, який лежав на землі, після чого облив його бензином і підпалив. Від одержаних травм останній помер на місці».

На суді свідки захисту детально розповідали про пошуки дівчаток і дуже лаконічно — про те, що сталося опісля. Всі вони стверджували, що в натовпі неможливо було роздивитися, що конкретно трапилося. На запитання Магомедшакіра Агаєва, адвоката підсудного, чи відходили Казбеков з Омаровим убік, чи бачив свідок, хто вбив Омарова, чи був Казбеков у натовпі людей поряд із палаючим тілом, усі відповідали негативно.

«Неможливо було побачити, хто вбив, — пояснював свідок Гусейн Чамсаєв. — Дуже багато людей приїжджали, від’їжджали. Я був не в такому стані, щоб запам’ятовувати. Всю ніч ми шукали, втомилися. В голові тільки одна думка була: дівчаток убили як собак, закинули в мішок і закопали. Я, може, й тепер не все кажу, не все пам’ятаю».

На попередньому розслідуванні свідки давали зовсім інші показання, і за клопотанням обвинувача ці протоколи оголосили. Під час допитів у слідчого ті самі свідки говорили, що Казбеков відійшов з Омаровим на 100—150 м, щоб поговорити. Потім пролунав крик, люди, котрі стояли осторонь, обернулися й побачили полум’я. Навколо палаючого тіла бігав Казбеков і кричав: «Це він зробив!»

Свідки запевнили суд, що правду кажуть тільки тепер — на засіданні, а раніше їм було не до слідства. «Коли свідчення брали, сказали, що це формальність, щоб справу закрити, — пояснив свідок Сулейман-паша Гаджіахмедов. — Мене з похорону забрали й запитували. Мені було однаково, що там пишуть. Я ніколи й уявити не міг, що Мурат виявиться не потерпілим, а підсудним».

Останній свідок — голова сільської адміністрації Гусейн Агаєв — розповів, що тієї ночі кілька разів дзвонив у район, викликав міліцію: «Працівники міліції, три-чотири чоловіка, ще вночі заходили до будинку Агарзи, опитували, а потім поїхали. І я, й інші люди запитували в них, чому не забрали Агарзу. Вони відповіли, що для цього немає підстав».

«Не пам’ятаю,
не знаю, не можу сказати»

Коли допитували підсудного, суддя запропонував йому опустити подробиці, пов’язані з убивством дівчаток.

Мурат Казбеков говорив тихо й уривчасто: «Коли я приніс дочку додому, ніяк не міг зняти мотузок з її шиї. Хотів розв’язати, але вузла не було. Я нічого не розумів. Потім я ножем розрізав мотузок і мішок. Потім нічого не пам’ятаю». На всі запитання він відповідав коротко: «Не пам’ятаю, не знаю, не можу сказати».

На дебатах держобвинувач не став вимагати суворого покарання для підсудного, запропонувавши призначити йому півтора року умовно. Адвокат же заявив, що через недоведеність вини Казбекова потрібно виправдати: «Жоден свідок не сказав, що бачив, як сталося вбивство — ні в суді, ні навіть на попередньому розслідуванні». Крім того, захисник вказав на те, що камінь, яким був убитий Омаров, не оглянули й не залучили до матеріалів справи, таким чином, знаряддя вбивства не є речовим доказом.

Визнавши, що Мурат Казбеков скоїв убивство в стані афекту, суд призначив йому один рік і шість місяців позбавлення волі умовно з випробувальним строком один рік. Незважаючи на те, що обвинувачений залишився на волі, захисник заявив, що оскаржить вирок і доб’ється виправдання Мурата Казбекова. У Башликенті вважають, що судити людину, яка покарала вбивцю дочки, не можна.

Юлія РИБІНА,
«Коммерсант-Власть»