ГЕРОЙ ТИЖНЯ

Володимир ШАПОВАЛ: «Доцільність не може підміняти законність»

Він пішов, але фактично залишився. Хіба що кабінет має інший, але — в будинку того ж Конституційного Суду. Ще один — на Банковій. Суддя, котрий чи не щодо кожного рішення мав позицію, яка відрізнялася від думки більшості його колег, мусив її викладати лише в окремих думках до рішень, які хтось читав, а хтось не звертав уваги. Тепер як суддя КС у відставці він має можливість відстоювати свою позицію публічно.
Кореспондент «ЗіБ» побував у гостях у представника Президента у КС, заслуженого юриста України Володимира Шаповала.

Він пішов, але фактично залишився. Хіба що кабінет має інший, але — в будинку того ж Конституційного Суду. Ще один — на Банковій. Суддя, котрий чи не щодо кожного рішення мав позицію, яка відрізнялася від думки більшості його колег, мусив її викладати лише в окремих думках до рішень, які хтось читав, а хтось не звертав уваги. Тепер як суддя КС у відставці він має можливість відстоювати свою позицію публічно.

Кореспондент «ЗіБ» побував у гостях у представника Президента у КС, заслуженого юриста України Володимира Шаповала.

«Питання КС не тільки політизоване, а й набуло дещо збочених форм»

— Володимире Миколайовичу, посада представника Президента у КС — це ваш політичний вибір чи бажання залишитися причетним до конституційної юрисдикції?

— Це насамперед мій професійний вибір. Хоча, відверто кажучи, для мене очевидно: якщо б пост Президента обіймала інша особа, то навряд чи я погодився б на таке призначення. Я — суддя у відставці й отримую відповідне матеріальне забезпечення. Тому моя нинішня посада — це аж ніяк не спосіб задоволення якихось меркантильних інтересів, а професійний вибір, пов’язаний із певними політичними оцінками і внутрішніми переконаннями.

— Чимало рішень КС, насамперед останніх, піддавалися жорсткій критиці. Як ви вважаєте, може, новий склад КС буде кращим і не повторить ваших помилок?

— Так, іноді в пресі трапляють висловлювання, спрямовані на компрометацію того складу КС, до якого я належав. Я неводнораз говорив, що ідеальними ми не були, і це виявляється в тому, що наші рішення були не ідеальні, а деякі були кричуще негативними з точки зору соціальної оцінки. Проте в попередній склад потрапили, як на мене, відомі юристи, вчені, хоча б з ознаками того, що це були «старі» професори, які не вирішували питання своєї докторської дисертації за рік-два. Вони мали і, сподіваюсь, мають певну повагу в суспільстві.

Водночас у мене немає переконання, що наступний склад може бути кращим. На мою думку, в нас достатньо кваліфікованих юристів, зокрема й обтяжених званням і авторитетом у професійному середовищі, які могли б бути призначені на ці посади. Але, на жаль, у мене склалося враження, що переривається відповідна традиція стосовно формування складу КС.

— Як ви взагалі оцінюєте ситуацію, в якій доведеться розпочати роботу новому складу КС?

— Відповім так: я б не хотів бути на місті суддів КС, які почнуть діяти після складання присяги. Ми починали восени 1996 року в інших умовах. Тому, можливо, тривалий час нам вдавалося зберігати авторитет, доки не були прийняті всім відомі рішення. Перші ж справи, які розглядатиме новий склад КС, уже надміру політизовані. Як наслідок, їхні рішення, які б вони не були за змістом, будуть сприйняті лише частиною політиків, а частиною — атаковані. Потрапивши під такий пресинг, не кожна людина витримає.

Тяганина з формуванням складу КС, складанням присяги, вся ця штовханина свідчать про справжні наміри її учасників. Бо слова декларуються одні, а дії чиняться інші. Бо подумки кожен із учасників цієї штовханини сподівається, що КС буде «його».

— Ваш прогноз: КС запрацює до виборів чи ні?

— Я хотів би уникнути прогнозів. Домовимося так, що мій прогноз є не позицією представника Президента, а словами людини, яка спостерігає за тим, що відбувається і, можливо, дещо більше обізнана у процесах, пов’язаних з Конституційним Судом.

КС може запрацювати за однієї умови: якщо буде політична домовленість. Якщо такої домовленості між основними учасниками нинішньої передвиборної баталії не вдасться досягти, то, очевидно, умов для відновлення діяльності КС не буде створено. Бо, на жаль, питання формування Конституційного Суду вже перейшло в суто політичну площину. Щоправда, я не стверджую, що це не нормально. Інша річ, що це питання не тільки політизоване, а й набуло дещо збочених форм.

Приміром, в Угорщині порядок заміщення посад у Конституційному суді такий. Парламенту кандидатури суддів пропонує спеціальна комісія, створена на основі пропорційного представництва партій, представлених у парламенті. Нормально? Нормально. І ніхто не каже, що КС Угорщини стає політичним знаряддям. Натомість у нас чомусь використовують «принцип страуса»: заривши голову в пісок, кажуть, що наш КС — поза політикою. Ні, він був і буде в політиці. Бо переважна більшість рішень, які він ухвалював і буде ухвалювати, на всі 100% пов’язані з політикою.

Я б узагалі назвав конституційне право політичним правом. Усі відносини, що регулюються конституційним правом, це відносини функціонування державного механізму на політичному рівні. Не на адміністративному, бо йдеться не про жеки чи місцеві державні адміністрації, а про найвищі органи держави. А це завжди політика.

«Аби запустити лавину беззаконня, достатньо двох-трьох невеличких кроків»

— З огляду на те, що сталося, чи можна переглянути модель формування КС, аби унеможливити вплив політичного протистояння на функціонування КС?

— Це не тільки можна, а й необхідно зробити. Взагалі, звертаючись до проблеми, яка в усіх на вустах, — конституційної реформи, зауважу, що реформа має бути присвячена не тільки питанням перерозподілу влади між Кабінетом Міністрів, Президентом, Верховною Радою, організації виконавчої влади і можливості впливу на ці процеси з боку Президента. Натомість чомусь ніхто серйозно не займався організацією судової влади, питаннями забезпечення, зокрема й засобами судочинства, прав і свобод людини і громадянина. Ніхто не переймався Конституційним Судом як ефективним механізмом захисту прав людини.

Зокрема, скільки можна говорити про так звану конституційну скаргу? Начебто ніхто не заперечує, що інститут конституційної скарги є ефективним механізмом захисту прав людини. Але побалакаємо — і все, начебто і проблеми немає.

Думаю, також має бути реформований і Конституційний Суд. Можливо, не потрібні якісь кардинальні зміни, а можливо, потрібні. Можливо, 18 суддів для такої держави, як Україна, це забагато. Адже більшим за складом є тільки суд Російської Федерації — 19 суддів, тоді як у ФРН — 15, в Іспанії — 12. Якщо дійсно займатися реформуванням Конституції, то така реформа повинна торкатися і КС.

Вочевидь слід також переглянути процедуру його формування. Є різні способи, різні моделі. Головне — не вбачати в моделях формування КС злого умислу з боку якихось політичних сил. Думаю, до цього процесу обов’язково мають бути причетні Президент і Верховна Рада, і багато питань буде знято.

В Австрії, де 1925 року був створений і почав функціонувати перший Конституційний суд, порядок формування дуже цікавий. На посади суддів призначає президент, але при цьому він керується пропозиціями різних органів. Причому він може лише вибирати з-поміж тих кандидатур, які йому запропоновані. Адже чим ширше коло вищих органів держави, вищих посадових осіб, які залучаються до цього процесу, тим краще.

Крім того, наших політиків треба змушувати співпрацювати. Нездатність, небажання, невміння співпрацювати, йти на поступки і призводить до взаємної недовіри, що спричинює параліч окремих сегментів державного механізму. Коли ж є постійна вимога співпраці, вони будуть змушені вчитися співпрацювати.

— Як один із виходів із ситуації була пропозиція Миколи Катеринчука привести суддів до присяги публічно, в прямому ефірі… Чи може виправдати таке відхилення від закону суспільна необхідність існування КС?

— Я з повагою ставлюсь до Миколи Катеринчука і свого часу мав честь бути його викладачем. Утім, вважаю, що це — хибний шлях. У законі чітко говориться, що судді КС протягом місяця з моменту їхнього призначення складають присягу на засіданні Верховної Ради у присутності Президента, Прем’єр-міністра і Голови Верховного Суду. Якщо якась із умов буде порушена, то виникне питання: а чи була дотримана процедура? Ні, не була. Друге питання: чи є тоді судді, призначенні за процедурою, яка не відповідає закону, легітимні? Мабуть, ні. Далі легко передбачити, як за такої моделі діятимуть політичні сили: якщо рішення КС їх не влаштовуватиме, ставитиметься питання про його прийняття з порушенням закону.

Доцільність не може підміняти законність, якщо, звісно, ми ідентифікуємо себе як правову державу.

— За вашою логікою суддям, яких було призначено Президентом і з’їздом суддів, уже немає сенсу складати присягу, бо давно сплив місячний строк, який закон відводить для цього?

— Дійсно, така проблема є. Можливо, для політиків це дрібничка, але, вибачте, все починається з дрібничок. Для того аби запустити лавину беззаконня, достатньо двох-трьох невеличких кроків, а далі кожен чинитиме за принципом: чому комусь можна, а мені — зась?

За жодних обставин «полегшений» підхід до застосування закону не слугуватиме підвищенню рівня масової правосвідомості і правосвідомості тих, хто цей закон застосовує.

— Тобто ви вважаєте, що необхідно повернутися до процедури призначення суддів КС?

— Я вважаю, що мають бути дотримані вимоги закону, а в який спосіб — це вже треба думати.

— Проте в листопаді 2004 року з’їзд суддів відмовився перезатвердити раніше призначеного суддю КС Андрія Стрижака. Бо нескладання присяги сталося не з їхньої чи його особисто вини.

— Так, винним у порушенні цього закону аж ніяк не виглядає з’їзд суддів. Але шукати винних — це невдячна справа. Сказати, що Верховна Рада винна, і тому нехай вони ламають голову, як забезпечити прийняття присяги, — це не вихід.

«У нас узагалі непоодинокі випадки гвалтування права політикою»

— Сьогодні хіба що лінивий не тлумачить Конституцію, а КС нема, і невідомо, коли буде. Висловлюються навіть думки, що це було заздалегідь продуманою правовою пасткою п’ятої колони. Чи, може, депутатам просто сподобалося працювати без КС. Як ви вважаєте?

— Я не відкидаю такого… Не відкидаю, що серед народних депутатів є окремі «конструктори» або «технологи», здатні на такі схеми. Але все ж дотримуюсь думки, що причини ускладнення ситуації набагато простіші. Дуже часто наші політики діють ситуативно й оцінюють ситуацію на даний, конкретний момент. Сумніваюсь, що прораховуються наслідки. Скоріше, спрацьовує кілька синдромів, притаманних нашій політиці.

Перший синдром — синдром помсти: ти зі мною так вчинив, і я тобі у відповідь зроблю так само. А КС — це лише засіб помсти.

Другий синдром — синдром зиску: сьогодні в нас замало голосів, але політологи пророкують після виборів більше місць у парламенті. То навіщо нам зараз брати участь у формуванні КС, якщо після виборів ми проведемо до нього більше «своїх» суддів?!

До речі, зараз майже всі збагнули, що КС, над яким, за визначенням одного відомого народного депутата, — тільки Бог, може чимало. Зокрема, він може скасувати парламентські рішення. І це не такий витратний інструмент, як ВР. Якщо в парламенті слід проводити тонку роботу, домовлятися з фракціями, то в КС — лише 18 персоналій. І значна частина політиків вважає, що суддів КС можна переконати, в різний спосіб.

— А чи дійсно можна переконати?

— Можливо, в політиків є певні підстави так думати.

Третій синдром — синдром зверхності: мовляв, ми, Верховна Рада, приймаємо рішення, а тут, вибачте за порівняння, якийсь хвіст під ногами плутається.

Між іншим, недавно я був на одному захисті дисертації, і авторитетний вчений підійшов до мене і сказав: «Я не розумію: колективний орган — Верховна Рада — приймає закони, спирається на роботу комітетів, фахових державних установ, інститутів, а якісь 18 розумників можуть це рішення скасувати?» І він по-своєму правий. Бо деякі повноваження КС, наприклад офіційне тлумачення законів, сумнівні.

— Здається, тлумачення законів традиційно належить до повноважень конституційних судів?

— Немає такої традиції. Офіційне тлумачення законів, крім України, здійснюють конституційні суди, якщо не помиляюсь, в Азербайджані, Узбекистані та в деяких інших пострадянських країнах. Це не є поширеною практикою.

— Перше неприведення до присяги ми мали ще на початку 2005 року, коли двом суддям не дозволили скласти присягу, бо вони не подобались тій більшості, що оформилася на той час у Верховній Раді. Чи має право парламент узагалі давати оцінку тим суддям КС, до призначення яких вони за Конституцією не мають жодного стосунку?

— Крім названих, є ціла низка інших синдромів, які формують загальну картину навколо КС.

Наприклад, наскільки мені відомо, окремих з призначених суддів КС органічно не сприймають деякі політичні сили через їхню попередню діяльність. Як політикам заборонити виходити з особистого ставлення? Політичні міркування завжди грунтуються на суб’єктивній політичній оцінці конкретних подій, фактів, персоналій. І політики вдаються до різних способів, щоб завадити призначенню деяких суддів.

Але це вже загальна проблема — проблема законності. Поки ми не станемо законниками — не тільки ми з вами, а й ті, хто приймає закони, — усі названі мною проблеми будуть існувати. Бо це проблема не політичної, а насамперед правової свідомості. Прикро, що в нас узагалі непоодинокі випадки гвалтування права політикою.

«Наш Конституційний Суд — по вуха в політиці»

— Однією з причин блокування роботи КС називають побоювання політиків можливості скасування політреформи. Теоретично: чи зможе КС дати оцінку вже новим нормам Основного Закону з огляду на їхню відповідність положенням початкової редакції Конституції?

— Теоретично — так. Я не хотів би детально аргументувати це, а просто поміркуймо разом над такою цікавою обставиною. Зміни до Конституції були внесені законом від 8.12.2004 №2222. Читаємо ст.150 Конституції: КС вирішує питання відповідності Конституції (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради. Чи поширюється термін «закон» на закон №2222?

Свого часу було спірне, на мою думку, рішення КС, яким визнавалося, що Президент має право вето на закони про внесення змін до Конституції. Отже, за логікою, якщо Президент має право вето на закон про внесення змін до Конституції, це лише підтверджує, що цей закон може аналізуватися КС на предмет його відповідності Конституції. Тим більше, що він набув чинності, бо законопроекти КС перевіряє в порядку ст.159. Отже, є всі підстави для звернення до КС щодо дотримання процедури його прийняття.

— Там питання здебільшого не стільки щодо процедури, а щодо змісту. Адже Верховна Рада не мала права змінювати норми, що вже розглядалися, але не знайшли підтримки…

— Тобто порушено процедуру. Саме до процедури й претензії. Як прокоментував свого часу КС, якщо Суд здійснює експертизу конституційної поправки і тільки на основі цієї експертизи може ухвалюватися закон про внесення змін до Конституції, то будь-яка зміна в законопроекті вимагає повторного звернення до КС, щоб той, своєю чергою, ще раз дав висновок. Скільки разів змінюється законопроект — стільки і звернень до КС.

У даному разі законопроект після отримання висновку КС був змінений. Логічно було б звернутися до КС, але сказали: панове, голосуйте, і — проголосували. А відповідне тлумачення Суду було проігнороване.

— Порушена процедура відносно закону в цілому чи статей, до яких внесли зміни?

— Думаю, треба говорити про закон у цілому. Адже й оцінка КС дається всьому законопроекту в цілому. Найбільш парадоксальним є те, що таку, формальну, позицію зайняв КС, зауваживши, що мінімальні зміни, внесені в попередній проект, дають підстави говорити, що це є новий законопроект. Якщо ж мінімальна зміна створює нову якість, то у грудні 2004 року Верховна Рада розглядала зовсім інший законопроект, а не той, який аналізувався Судом раніше, але потім не пройшов через ВР. Адже в нього було внесено чимало змін уже після одержання висновку з КС.

— За таких обставин і новий парламент не буде зацікавлений, аби КС запрацював.

— Як вихід є один хороший спосіб, що має право на існування, який можна сприймати як напівжарт або серйозно. Можна змінити Конституцію в тій частині, яка передбачає повноваження КС. Я свідомо акцентую увагу, що це не зовсім жарт. Україна є унікальною з точки зору змісту конституційної юрисдикції, бо тільки в Україні передбачені відповідні повноваження Конституційного Суду.

Наприклад, у Молдові КС розглядає поправки до Конституції, але парламент може сприйняти їхні рекомендації, а може ухвалити своє, відмінне рішення. В Азербайджані, де поправки до Конституції обов’язково виносяться на референдум, КС дає їм свою експертизу. Позиція КС зазначається в бюлетені для голосування окремо від референдного питання, аби громадяни могли свідомо проголосувати за поправку, що пропонується.

Ми пішли своїм шляхом, вказавши, що думка КС із приводу змін до Основного Закону є імперативом. Це означає, що наш Конституційний Суд по вуха в політиці. Адже конституційні зміни — то є чиста політика. Я свого часу на цьому наголошував і відстоював думку, що ми повинні протлумачити свої повноваження звужено. На жаль, тоді гору взяли гарячі голови в КС, мовляв, чим більше повноважень, тим ми могутніші. Але ж якщо КС — у політиці, то буде більше спокуси його використати.

«Якщо Конституції не дотримуватися, вона буде виглядати не європейською»

— Недавно Сергій Головатий наголосив, що Україні потрібна європейська модель державного управління. Ви є фахівцем у цій галузі. На ваш погляд: які вади нашої Конституції віддаляють нас від Європи?

— Я взагалі хотів би уникнути коментарів слів Сергія Головатого. Я вважаю, що всі ці гасла про будь-які європейські моделі були й залишаються гаслами.

Кожна країна має свою модель конституції з певними особливостями. На мій погляд, слід виходити із суспільно-політичної ситуації, яка існує в країні, дивитися на перспективу і цим керуватися. У нас же питання підміняється ситуативними потребами, бажанням тих, хто наділений владою, змінювати Конституцію. Будь-яка модель може виглядати європейською. Якщо Конституції не дотримуватися, вона буде виглядати не європейською.

Хто може сказати: в якій країні існує «європейська модель» конституції? Франція — це одне, ФРН — друге, Британія — третє. До речі, ми набагато більше схожі на Францію, ніж, скажімо, Франція — на ФРН. Або ми більше схожі на ФРН, ніж ФРН схожа, наприклад, на Велику Британію. Але що характерно: в усіх цих країнах головну роль відіграють політичні партії. Німці кажуть про свою державу: «партійна держава», «партійне правління». Тобто парламент — то лише оболонка, а все відбувається на рівні політичних партій.

— Можливо, в нас не вистачає якоїсь відповідальності, щоб наша Конституція стала європейською?

— Головне, чого в нас не вистачає, так це традицій. Будь-яка норма Конституції — це хребет, кістяк, який повинен обростати певними м’язами: політичними традиціями, політичною культурою.

Уявіть: як би в нас сприйняли таку традицію, як у Великій Британії, де багато ключових, з нашого погляду, норм ніде не записані? Скажімо, ніде не зафіксовано, що монарх, нині — королева, призначає прем’єр-міністром тільки лідера партії, що має більшість у палаті громад. Річ у тім, що вона не може нікого іншого призначити. Бо, якщо призначити лідера партії меншості, може, й буде нормальний уряд, але він не спиратиметься на парламентську більшість і будь-які його ініціативи не будуть реалізовані: не буде прийнятий бюджет, не будуть прийматися закони, тобто настане параліч державного механізму.

Існує багато проблем, які потрібно вирішувати на основі здорового глузду, який закладено в нормах Конституції. Вони не можуть бути іншими, вони базуються на здоровому глузді. Право грунтується не тільки на справедливості, а й на здоровому глузді. Якщо шукати щось інше, тоді це якраз і є неєвропейськість.

— Отже, новим витком політичної кризи стане кандидатура Прем’єра. Президент не вносить до парламенту кандидатуру, яку пропонує коаліція, ВР іншого не висуває, проходить 60 днів — і розпускається парламент… Оскільки КС немає, до кого звертатись?

— Дійсно, в цій ситуації може і таке статися. Адже можна будь-яку ситуацію довести до абсурду.

— А ви кажете: в нас немає традицій. На мій погляд, у нас дуже міцні традиції.

— Традиції неповаги до Конституції? Знаєте, я не хотів би критикувати попереднього Президента. Але можу сказати, що в нас, на жаль, за відповідних часів не склалося традиції здорового глузду в практичному конституціоналізмі.

Якщо говорити відверто, Конституція (в редакції, яка діяла до 1 січня цього року) була абсолютно «європейською». Зайвим, з точки зору практики багатьох країн на захід від нас, було хіба що повноваження Президента звільняти на власний розсуд Прем’єр-міністра та інших членів Кабміну. Ні в Польщі, ні в Румунії, ні у Франції цього не передбачено, і уряд іде у відставку тільки тоді, коли йому висловить недовіру нижня палата парламенту.

Але ж яке було конституційне формулювання? Президент призначає Прем’єр-міністра, якого затверджує Верховна Рада. Ключова позиція — хто затверджує. Висловлюється думка, що немає парламенту, а є 250 народних депутатів. Я цієї тези не поділяю. Фактично парламент — це відповідна більшість, бо рішення приймаються більшістю. Наявність більшості і меншості — це свідчення демократії. Парламенту потрібна більшість, інша річ, що треба її створити.

Створити її можна по-різному. Є старий, «перевірений» спосіб: пальці у двері, закривати-відкривати, або щось інше, як жартували у свій час деякі журналісти. А є інший шлях, коли політичні сили в парламенті, якщо вони існують реально, домовляються між собою. За умов парламентаризму, партійної держави, партійного правління необхідне існування реальних політичних партій.

Тут я хотів би перейти в режим того, хто ставить запитання, і запитати риторично: а чи є в нас така ситуація?

— Політичні партії є, але вони — не стабільні.

— От бачите, це — не моя відповідь. Для того аби мати реальні політичні партії, які існують на рівні політичної традиції, потрібен час. Як кажуть в Англії, знадобилося 100 років, аби створилися консервативна і лейбористська партії, і 300 років, щоб виріс трав’яний газон.

А у нас, якщо оглянути коротку політичну історію, під кожні вибори — зовсім інші номінанти. Я скептик з точки зору наявності в нас функціональної партійної системи й ефективності за наших умов пропорційної виборчої системи.

— Мажоритарна була би більш ефективна?

— Я вважаю, що за пропорційної системи, в тому вигляді, в якому вона є в нас, особливо — єдиний загальнодержавний виборчий округ, де партії висувають 450 кандидатів та існують так звані закриті списки, виборець практично усувається від конкретики виборів. Він голосує навіть не за партію, а за персоналії, які очолюють список. А далі йде «причеп». Тому реальні вибори не відбуваються, а в закритому списку вже визначене кожному його місце. І за обличчями деяких політиків, які розташувалися поближче до початку «свого» списку, видно, що вони — уже народні депутати.

— А яка модель, на вашу думку, була би більш демократичною?

— Виборчі технології — це питання доцільності. Я запропоную модель, яка існує в переважній більшості країн світу, де прийнята пропорційна виборча система.

Територія держави розбивається на 20, 30, 40 округів. У місті Києві обираються, скажімо, 30 депутатів. Кожна партія висуває 30 кандидатів чи менше, але списки — відкриті, прізвища — за алфавітом.

Виборець прийшов і каже: я голосую за партію Х, знайшов партію Х, читає прізвища в її списку, розташовані за алфавітом, і каже собі: А — чудова людина, реальний політик, поставлю його першим, Г… ну, Г поставлю останнім. Це у світі називається виборами з преференціями.

Кажуть, що це ускладнює вибори. Ні, навпаки, це продемонстрований головою ЦВК бюлетень у 80 см ускладнює вибір. Коли ж ви голосуєте за вказаних умов, ви голосуєте і за партію, і за конкретних людей у списку.

«Репутація формується все життя, а гине через один необачний вчинок»

— У команді Президента є багато юристів, які дають йому певні поради, а останнім часом — і через ЗМІ. Яка ваша роль у цьому процесі? Чи радився з вами глава держави з питання стосовно проведення референдуму щодо політреформи чи введення прямого президентського правління?

— Я не хочу заглиблюватися в кухню роботи Секретаріату, бо це було б некоректно. Моя роль — це представник Президента в Конституційному Суді. Я можу лише підтвердити, що ці питання так чи інакше обговорюються.

— А якщо виникне ситуація, коли ваша позиція не буде збігатися з позицією Президента?

— Я відстоюватиму в КС позицію Президента. Якщо позиція Президента, сформульована в конституційному поданні, не збігається з моєю позицією юриста з достатньо великим досвідом і я вважатиму, що ця позиція суперечить моєму світогляду чи професійним поглядам, то є дуже простий спосіб — відставка. Наприклад, відстоювати позицію про «третій строк» я б ніколи не взявся, бо участь у такому процесі була б самокомпрометацією.

Я перебуваю на посаді, але ж залишаюсь людиною, яка претендує на те, щоб її називали фахівцем з конституційного права. Є дуже хороша думка: репутація формується все життя, а гине через один необачний вчинок.

— Недавно Президент кілька разів наголосив на необхідності глибокої, як він каже, судової реформи. Чи потрібна нам нова реформа, якщо суди ще не оговталися від попередньої?

— Необхідність такої реформи визнається не тільки Президентом, а й самими суддями. Але, на мій погляд, є одна тема, яка залишається поза увагою, — статус і склад Вищої ради юстиції. Оскільки під час проведення конституційної реформи не обійтися без внесення змін до Основного Закону, слід уже зараз замислитися над необхідністю вирішення питань організації та діяльності ВРЮ.

Сьогодні у Вищій раді юстиції судді — в меншості. ВРЮ подібна, вибачте, до ноєва ковчега, де, пам’ятаєте, всіх по парі.

— У ВРЮ, якщо точніше, — по трійці.

— По трійці, так. І це постійно провокує якісь скандали та проблеми. Я переконаний, що у складі Вищої ради юстиції мають бути майже всі судді. Можливо — судді у відставці, це нормально, але — судді. Можливий і такий варіант: половину чи третину, як у випадку з КС, ВР формує Президент, але — виключно із суддів у відставці. Частину обирає парламент і з’їзд суддів, але знову-таки — з-поміж суддів чи суддів у відставці.

— Чому саме з-поміж суддів у відставці?

— Тому що в людини, яка обіймає посаду судді, і так роботи вистачає. Варіанти можливі різні, але я вважаю, що це — важливе питання, і потрібно вже зараз його обговорювати. Тому що склад Вищої ради юстиції виглядає проблемним.

— До речі, в попередньому числі «ЗіБ» уміщено інтерв’ю з екс-головою ВРЮ Миколою Шелестом, який привертає увагу ще до однієї проблеми: ніхто з членів Ради не хоче працювати в ній на постійній основі.

— Тим більше! Це ще один аргумент на користь призначення до ВРЮ суддів, які пішли у відставку.

— Але чому в Конституційний Суд люди ідуть, а до Вищої ради — ні?

— У мене є така думка: хай ці люди працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі, але призначаються не за таким собі пострадянським «відрядженням». Бо в КС, наприклад, були спочатку полковники, а дехто потім, будучи суддею, ставав і генерал-полковником. «Відряджені в КС» — це схоже на анекдот, але, на жаль, це наші реалії.

Можливо, варто зберегти за суддями, призначеними до ВРЮ, статус суддів або надавати призначеним такий статус. Якщо вони матимуть статус суддів, то питання зніметься саме собою.

— Ваші побажання суддям КС, які зараз очікують свого призначення, і взагалі юристам.

— Я б уникнув побажань суддям КС, а просто побажав би своїм колегам — юристам, щоб наша професія набула значення місіонерської. Сьогодні в наші розмові постійно виникала теза, що потрібен високий рівень правової свідомості. Зверніть увагу, що з-поміж народних депутатів майже кожен четвертий чи п’ятий за освітою юрист. Це приємно, це означає, що професія юриста популярна, модна.

Але я хотів би, щоб це був не просто диплом на стіні в рамці, а щоб наша професія сприяла становленню реальної правової свідомості в широкому, суспільному сенсі. Щоб авторитет владних рішень грунтувався на їхній законності за своєю суттю. Щоб юрист був не тільки іноді потрібен на побутовому рівні, а й був потрібен постійно тим, хто приймає владні рішення.

— Вдячний вам за інтерв’ю і побажаю, щоб вас, як фахівця, політика ніколи не гвалтувала і не давала підстав для відставки.

Розмову вів
Роман ЧИМНИЙ