Закон і Бізнес


Василь МАЛЯРЕНКО: «В Україні частіше апелюють до волі начальника, а не до волі закону»


Правосудие, №46 (722) 12.11—18.11.2005
2573

Більше ніж п’ятсот делегатів від судів усіх інстанцій, спеціалізацій і юрисдикцій зібралося в Жовтневому палаці на VІІ з’їзд суддів, аби висловити свої зауваження, побажання та обговорити шляхи вдосконалення української судової системи. Після виступів стало зрозуміло: в країні проблема реформування судоустрою не просто перезріла, а стала майже кризовою.


Пропонуємо вам тези окремих виступів, які були виголошені на суддівському з’їзді.

Правосуддя
без фундаменту

Я впевнений, що наш з’їзд стане важливим кроком на шляху становлення незалежної, сильної та впливової судової влади в державі, він дасть змогу осмислити пройдений шлях і намітити подальші кроки реформування судової системи. Участь у нашому з’їзді найвищих посадових осіб держави свідчить про зрослу роль суду в житті суспільства й увагу до нього, і це вселяє оптимізм.

Західний світ давно збагнув, що основою держави, її фундаментом є правосуддя. Без фундаменту, як відомо, не збудуєш нічого путнього. Підкорення всіх закону, правилам поведінки і є тим фундаментом, на якому будується держава, і тією ідеєю, яка зумовлює єднання суспільства в загальному та індивідуальному планах. І тому в розумних суспільствах правосуддю приділяється особлива увага, йому віддаються найкращі приміщення, суди комплектуються з найдостойніших людей, їм платять пристойні гроші, які стримують від спокус, суди забезпечуються всім необхідним, суддів захищають від будь-якого впливу. В успішних країнах дбають про суд та правосуддя, бо знають, що це благо для людей і держави. Незалежність суду, верховенство права і законів у них — це норма, і це дає їм упевненість у житті, сподівання на захищеність та справедливість. На жаль, Україна поки що не завжди розраховує на закон, в Україні все ще частіше апелюють до волі начальника, а не до волі закону. Зміни цих підходів поки що повільні, хоч за 14 років розбудови України багато було зроблено для становлення судової влади, роль і місце суду в Україні, незважаючи на цілий ряд пороків, у тому числі й тих, які проявилися під час виборів Президента держави, поки що належним чином не оцінюються.

У злиднях,
але незалежні?

Головною проблемою залишається незалежність суду, його сили і влади. У суспільстві й перш за все у владних структурах поки що не визріло розуміння того, що незалежність потрібна зовсім не суддям, вона є найважливішою передумовою верховенства права, основною гарантією справедливого судочинства, фундаментальною засадою організації державної влади в демократичній державі.

Проблема незалежності суду в України обговорюється в усіх міжнародних структурах, без неї неможливо повноцінно ввійти в НАТО, в ЄС та інші структури, куди Україна прагне. Незалежність суду складається з багатьох складових і передусім з умов, у яких він працює.

Звичайно, за кілька років значна частина судів, особливо апеляційних, покращила умови роботи. Але подивіться на умови, в яких здійснюється правосуддя в Києві, столиці держави, і ви збагнете всю їхню залежність у всій державі.

Вже 2 роки Дарницький районний суд м.Києва мучиться сам і мучить людей без опалення, але десятки звернень у найвищі інстанції держави становища не змінюють. У Києві будується безліч чудових будинків, але Вищий адміністративний суд уже рік тулиться на старих стільцях у трьох приміщеннях, розташованих у різних кінцях міста. Аналогічне становище Київського апеляційного господарського суду.

У районі станції метро «Лівобережна» вже 18 років стоїть недобудоване приміщення, яке могло б задовольнити потреби половини судів Києва. Всі 18 років Верховний Суд каже: «Віддайте! Ми добудуємо і розмістимо суд». Але ні. Добрі хазяї кажуть: «Хай розвалиться й згниє, але судам не віддамо, хай помучаться, щоб знали, як бути незалежними».

А що казати про периферію? Охтирський міськрайонний суд Сумської області розташований у приватному будинку 1905 року забудови, на 10 суддів є всього 2 зали судових засідань і жодної нарадчої кімнати. Судді не мають окремих кабінетів, 34 працівники суду займають 3 кабінети, що не узгоджуються ні із санітарно-гігієнічними нормами, ні з нормативами охорони праці, немає кімнат для прокурора, адвоката, свідків, немає кімнати для конвойного підрозділу, що стало однією з причин утечі двох обвинувачуваних. Спробуй тут бути незалежним, а таких охтирок в Україні кілька сотень.

«Більшість справ розглядаються
в «прохідних дворах»

9 років тому в Конституції записали, що всі судові процеси мають фіксуватися технічними засобами. Це великою мірою зняло би проблему зловживань і корупції в судах, але виявилося, що це зробити неможливо, оскільки приміщення судів для цього не пристосовані.

Ніхто не хоче збагнути, що суди — це єдина структура в державі, куди щорічно приходить майже 12 —15 млн громадян. Але до того, що цим мільйонам громадян в судах немає де притулитися, сісти, скласти документ чи ознайомитися зі справою, нікому діла немає. Саме за цим фактом судять про доступність правосуддя в Україні.

У Конституції нашої держави передбачено, що суд є однією із трьох гілок влади, при цьому не першою, але і не другою чи третьою, а рівною, однією з трьох. Абсолютна більшість судів не те що не має автомобілів, картин, килимових доріжок, що є звичайним для виконавчої влади, вони не мають елементарного: пристойних меблів, паперу, канцелярського приладдя. Більшість справ розглядається не в залах судового засідання, а в кабінетах суддів, оскільки більше немає де, тобто кабінет судді перетворений майже на прохідний двір.

Навіть у Верховному Суді у кабінетах площею 18 м2 працює по 8 — 9 осіб, особливо працівники прокуратури, причому на бетонній підлозі. У той же час намагання покращити умови шляхом відбудови занедбаного державою Кловського палацу постійно блокується органами влади.

Економлять лише на судах...

Ми надзвичайно вдячні за підвищення зарплати суддям, яке відбудеться з 1 січня 2006 року. Це один із небагатьох кроків у напрямі посилення судової влади, але без висококваліфікованого і високоморального секретаріату, помічника, радника, суддя не може працювати ефективно і якісно. Ми вимушені постійно боротися за кожну копійку в державному бюджеті.

Звичайно, бюджетні асигнування для судів збільшились, але вони збільшуються тільки в інших структурах. При цьому радянські підходи продовжують зберігатись. Наприклад, план бюджету на 2006 рік у Державної податкової адміністрації більший від бюджету судової системи в 3 рази, Служби безпеки і прокуратури — вдвічі. Декілька років Верховний Суд через Конституційний Суд намагається довести, що ігнорування визначених Конституцією і законом гарантій незалежності суддів є неприпустимим. Законом про судоустрій передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів, є неприпустимим зменшення грошового забезпечення судді та скорочення видатків на утримання судів у поточному фінансовому році. Здавалося б, в Україні побудовано надійний механізм захисту принципу незалежності суддів, однак щороку відповідні посадовці не звертають уваги на визначені засади. Ось і зараз, незважаючи на Конституцію, закони і ряд рішень КСУ, в проекті закону про бюджет на 2006 рік знову закладаються норми про обмеження заробітної плати суддям, а не іншим працівникам. Ось такі поки що пріоритети в нашій державі.

Через навантаження страждає якість судових рішень

Разом з тим ніхто не хоче бачити, що на судову систему все більше перекладається функцій, які раніше виконували структури виконавчої влади. До компетенції судів за останні роки віднесено вирішення питань про давання санкцій на взяття під варту, обшуки, зняття інформації з каналів зв’язку, розкриття банківської таємниці, давання дозволів на проведення перевірок і ревізій, розгляд справ, пов’язаних із підтриманням порядку на дорогах, розгляд десятків тисяч справ, пов’язаних із виборчим процесом і багато іншої роботи, якою раніше суди не займалися. В результаті навантаження на суди перших інстанцій зросло порівняно з 1990 р. у 4 рази. Причому темпи збільшення кількості справ у судах зростають.

Якщо в 2001 році 3 млн. справ суди розглянули за рік, то в 2005 р. понад 3 млн справ розглянули вже за І півріччя. При цьому кількість суддів залишається одна і та сама — 6,5 тис., і є 1,5 тис. вакансій. Якщо в 1990 році на одного суддю першої інстанції надходило в середньому в місяць 44 справи, то зараз — 120, а в окремих судах — більше ніж 200 справ. При такому навантаженні суддя не має можливості думати, не має часу на вивчення справи і закону, а це надзвичайно небезпечно.

Для того щоб збагнути становище українського судді, наведу приклад США. На 275 млн громадян у цій країні 30 тис. суддів. За рік вони в першій інстанції розглядають близько 4 млн справ, тобто американський суддя розглядає 133 справи за рік, тоді як наш — 120 за місяць. Як бачимо, співвідношення кількості суддів до кількості населення у США і в Україні майже однакове, але кількість справ, які розглядають в Америці, на третину менше, ніж в Україні. Чому так? А тому що там дещо прагматичніший підхід до права людини на судовий захист. Там суди розглядають лише серйозні цивільні та кримінальні справи, там велика кількість процедур, особливо у дрібних справах, якими займаються не судді.

Американські судді, які бувають у Верховному Суді, дивуються і сміються, коли дізнаються, що в Україні всі проблеми, які виникають при порушенні правил дорожнього руху, навіть коли пішохід перейде вулицю не там, де слід, розглядаються в судах. Вони питають: невже справа, в якій людину оштрафували на 3 грн., дійсно може бути предметом розгляду ВСУ? Але ми відповідаємо, що таких справ ми вимушені розглядати сотнями за рік, вони здивовано дивляться великими очима один на одного, бо звикли до того, що ВСУ — то суд для виняткових, а не буденних справ.

На жаль, в Україні гіпертрофоване уявлення про те, що всі права та свободи людини і громадянина мають захищатися лише в суді. На нашу думку, в суді мають розглядатися лише спірні, серйозні питання, оскільки, якщо діяти так, як ми діємо зараз, то для успішного правосуддя необхідно суддів у 10 разів більше, ніж є сьогодні. А це, як ви самі розумієте, повний абсурд.

Гори безперспективних скарг

В Україні хибне уявлення про те, що в касаційному порядку справа може розглядатися лише у ВСУ. Воно призвело до того, що у ВСУ побудовано вавилонську вежу зі справ. За 9 місяців на розгляд ВСУ надійшло 78 тис. справ. Зараз черги на розгляд чекають майже 50 тис. справ. У нас шафами зі справами забиті всі коридори, ліфт і різні технічні площі. Скоро ми вимушені будемо ставити шафи в туалетах. Про які розумні строки розгляду судових справ тут можна говорити?

Тисячі скарг ідуть на зволікання з розглядом справ. Думаю, що вже не за горами той час, коли Україну Європейський суд почне за такі «розумні» строки штрафувати на сотні тисяч євро. І тоді державні кошти, які можна було б використати на розвиток судової системи, підуть позивачам і відповідачам. Не можна збагнути, чому в нас вважається, що в касаційному порядку мають перевірятися всі без винятку справи, розглянуті місцевими апеляційними судами, адже ніхто не закидає недемократичності тим країнам, котрі до касаційного провадження допускають тільки певне, чітко визначене законом коло справ. Дрібні справи, справи з невеликою ціною позову, кримінальні справи, в яких призначене символічне покарання, а тим більше справи про дрібні адміністративні правопорушення в багатьох країнах світу в принципі не можуть потрапити до найвищого суду. Наші ж закони практично не передбачають процесуальних фільтрів допуску справ до касаційного провадження, внаслідок чого до ВСУ пересилаються десятки тисяч справ, які не мають будь-якої процесуальної перспективи. Крім того, витрачаються колосальні кошти на пересилання цих справ.

Звичайно, ми вживаємо всіх можливих організаційних заходів для прискорення розгляду справ, але через себе не перестрибнеш. Майже ігноруючи всі інші функції ВСУ, ми концентруємо увагу лише на розгляді справ. Суддя ВСУ щомісяця розглядає майже 70 справ. Це надзвичайно багато. Страждає якість прийнятих рішень, не виконується функція суду щодо підвищення якості правосуддя в судах вищого рівня, але навіть за такого підходу кількість нерозглянутих справ зростає. Обмеживши апеляційні суди апеляційною функцією, реформатори зробили так, що навантаження на суддю в апеляційному суді в 10 разів менше, ніж у Верховному. У військових апеляційних судах узагалі на суддю в місяць припадає 2 — 3 справи, і це за умови збереження поки що цивільної юрисдикції. Нерівномірне навантаження в різних місцевих судах, в одному воно сягає понад 200 справ на суддю, в другому — не досягає 35. У той же час перерозподіл на суддів робити не поспішаємо.

Я звертаю увагу голови Державної судової адміністрації на необхідність відновлення справедливості щодо навантаження на суддів. Ми казали і знову кажемо, що касаційний розгляд окремих справ можливий і необхідний і на обласному рівні, може, хоча б тимчасовий. Та зняття проблем у ВСУ, як це, наприклад, зроблено в Литві.

На жаль, в Україні при реформуванні судочинства переважає доктринерський, сліпий, відірваний від життя підхід, і прикладів цього багато.

Залежні, бо бідні?

Слід сказати, що останнім часом є факти, коли окремі судді зловживають своєю незалежністю, постановляють відверто замовні судові рішення. Є предметом розмов рішення полтавського судді у справі Нікопольського заводу феросплавів, і, на жаль, він не поодинокий.

Окремі судді використовують можливість постановляти замовні судові рішення у зв’язку з тим, що вони не підлягають оскарженню. Це, зокрема, стосується виборчих справ. Можна зрозуміти логіку остаточності такого рішення, постановленого в ході виборів, але неможливо її зрозуміти, коли рішення постановляється через 2 —3 роки після виборів.

Сьогодні головна перепона наведення порядку в судах — це неможливість скасувати незаконне судове рішення без наявності скарги чи подання. Є справи, в незаконних рішеннях у яких зацікавлені одночасно і прокурори, і адвокати, і судді. А при нескасованому рішенні неможливо притягнути суддю до відповідальності.

Скасування судового нагляду, можливо, добре для розвинених демократій, але для України приносить поки що шкоду. Ми не пропонуємо відновити нагляд у радянському розумінні, проте я переконаний: подолати негативні тенденції в правозастосовній діяльності судів, поставити на місце тих суддів, які стали не залежними від закону, ми зможемо лише тоді, коли ВСУ будуть надані дієві інструменти, за допомогою яких можна скасувати незаконне, неправосудне рішення за будь-яких умов.

З вулиці — в судді!

Суддя є головною фігурою у здійсненні судочинства, носієм судової влади в державі, саме йому згідно з Конституцією надано повноваження ухвалювати і проголошувати іменем держави судові рішення. Від того, наскільки суддя є професійним, здатним кваліфіковано, сумлінно і неупереджено здійснювати правосуддя, спроможним захистити права і свободи громадян та інтереси держави, які його моральні якості, залежить авторитет судової влади в суспільстві. В рамках ООН, РЄ, інших міжнародних структур розроблені різноманітні рекомендації щодо стандарту незалежності суддів. Відповідно до них суддя повинен здійснювати свої функції на основі власної оцінки фактів і відповідно до усвідомленого розуміння права, вільного від будь-якого зовнішнього впливу, спокус, тиску, погроз, втручання з будь-якого боку тощо.

Суддя повинен бути не лише вільним від зв’язків із виконавчою чи законодавчою гілками влади або впливу з їхнього боку, а й з точки зору стороннього спостерігача має видаватися вільним від цього. Здійснюючи суддівські функції, він повинен виявляти і пропагувати високі стандарти суддівської поведінки, щоб підсилювати довіру громадськості до суду, яка є головною для підтримання незалежності суддів. Унаслідок багатьох причин висококваліфіковані й високоморальні юристи поки що сюди працювати не поспішають. А сьогодні в судах майже 1,5 тис. вакансій.

Не всі судді мають спеціалізовану освітньо-професійну підготовку. Кожен п’ятий має досвід роботи ніж в місцевому суді менше ніж 3 роки. У 2002 році було започатковано діяльність Академії суддів, але вона провадить лише підвищення кваліфікації суддів, а питання професійної підготовки молодих суддів до теперішнього часу належним чином не вирішене.

Кожен із правоохоронних органів нашої держави, зокрема МВС, СБУ, ДПА, ГПУ, митниця, мають свої вузи, де спеціально для своїх структур готують спеціальні кадри. Як не парадоксально, для судової системи, яка має давати кінцеву оцінку діяльності цих правоохоронців, де у зв’язку з цим мають працювати найморальніші, найпідготовленіші фахівці, ніхто спеціально відбору не робить і спеціально не навчає. У судову систему намагаються проникнути ті, хто не знайшов собі місця у правоохоронній системі. Посада суддів вимагає кришталевої чистоти у вчинках, прозорості в діях, суддівський корпус повинен рішуче позбавлятися тих, хто випадково опинився в суддівському кріслі, хто кидає тінь на високе звання судді.

Корупція в судах — наслідок безкарності

Упродовж поточного року за порушення присяги звільнено 5 суддів, а стосовно 7 суддів — порушені й розслідуються кримінальні справи. У 2004 р. до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 129, а в першому півріччі 2005 р. — 62 суддів.

Разом із цим дисциплінарна практика в цілому не відповідає стану здійснення судочинства. Кваліфікаційні комісії, які діють на громадських засадах, розглядаючи звернення про притягнення судів до такої відповідальності за допущену тяганину чи грубе порушення чинного законодавства, часто не виявляють належної вимогливості та принциповості. Кваліфікаційні комісії не мають ефективної бази та часу для глибокого всебічного аналізу готовності кандидата для виконання повноважень судді. Скасувати необгрунтоване рішення кваліфікаційної комісії вкрай складно. Різні політичні сили хочуть мати своїх кишенькових суддів і захищають їх. Окремо треба говорити і про втручання в діяльність судів. У 2003 р. за такий злочин, як втручання в діяльність судових органів, передбачений ст.376 Кримінального кодексу, не було засуджено жодної особи. Це не свідчить про те, що в Україні відсутні випадки незаконного втручання в суддівську діяльність.

Не можна не сказати про вплив на суддів вулиці. Проводяться пікетування, походи, мітинги, демонстрації з метою підштовхнути суд до прийняття рішення, вигідного певним силам.

У нашому суспільстві багато розмов про корупцію в судах, чутки про це звичайно дуже перебільшені, окремі політичні сили кричать про корумпованість суддів, програвши конкретну справу і не знаходячи інших аргументів для виправдання своєї невдачі. Дійсно, судова система не безгрішна. Про це свідчать конкретні кримінальні справи, замовні судові рішення.

Що треба робити, аби корумпованість судів була зведена до мінімуму? По-перше, здійснювати підбір кандидатів у судді. Превалюючим повинно бути не те, чи знає кандидат усі кодекси напам’ять (це приходить з часом), а детальна перевірка його моральних і ділових якостей. Через кожні 2 — 3 роки судова практика кожного судді повинна вивчатися, розглядатися відкрито і гласно колективом суддів. Необхідно забезпечити, щоб суддя міг спілкуватися з учасниками процесу лише в судовому засіданні в процесуальній формі.

Кожний судовий процес має фіксуватися технічними засобами, кожне судове рішення повинно бути зареєстроване в спеціальному держреєстрі і опубліковане, щоб кожний громадянин мав доступ до нього. Необхідно забезпечити більш вільний доступ учасникам процесу до можливості перегляду рішення вищим судом, насамперед апеляційним. Прийняття чи неприйняття апеляційної справи не повинне залежати від волі судді, який ухвалював судове рішення.

Необхідно створити кваліфікаційні комісії в кожній області, забезпечити більш чітку і зрозумілу процедуру притягнення судді до відповідальності за порушення закону. При ВРЮ чи ВСУ повинна існувати постійно діюча інспекція з перевірки скарг на суддів.

Активно і принципово повинні працювати ті органи, які відслідковують, документують та доводять факти корумпованості судді. Для боротьби з корупцією в судах , зменшення зловживань, успішної роботи суддів потрібне стабільне, виважене законодавство, звуження можливостей прийняття суддею рішень на свій розсуд.

Аби судочинство України відповідало міжнародним стандартам, треба вжити заходів для покращення роботи органів досудового слідства, прокуратури, адвокатури. Формування судочинства потребує комплексного підходу. Судова система України потребує серйозної уваги, і ми сподіваємося на розуміння цієї проблеми і суспільством, і владними структурами.

Існує багато проблем, які унеможливлюють повну надійність судової системи. Зокрема, це неповноцінна структура суддів, недостатнє фінансування, низький рівень професіоналізму, безвідповідальність багатьох суддів, залежність суду від органів державної влади, наявність корупційних явищ, надмірна завантаженість суддів, непрозорість діяльності судів, неефективність виконання судових рішень. Усі вони потребують системного і комплексного вирішення.

Реформування має здійснюватися не хаотично і безсистемно при наявності безлічі ініціаторів, а відповідно з чіткою програмою, під егідою однієї державної комісії, яка попередньо має проводити експертизу щодо кожного законопроекту.

Я знаю, що Президент, Кабмін, Верховна Рада налаштовані на допомогу судовій системі, але багато чого залежить від нас із вами, від нашої совісті та порядності. Я закликаю вас до принципового обговорення проблем судочинства та шляхів їх розв’язання.

Підготувала
Катерина ПЛЕШКО