ГЕРОЙ ТИЖНЯ

Микола СЕЛІВОН: «Дійшли до того, що є наказ Голови Верховного Суду про запис усіх розмов суддів задля… них самих»

Порівняно з нашою зустріччю з Миколою Селівоном під час його першого інтерв’ю для нашого тижневика 7 років тому тепер Голова Конституційного Суду у відставці виглядав значно розкутішим. Як сам визнав, далася взнаки тривала напруженість останніх тижнів його повноважень. Вона спала — і він вже щиросердим сміхом реагував на вдалий жарт, та й сам дозволяв собі пожартувати з журналістами під час останньої прес-конференції, яка відбулася 20 жовтня.

Після її закінчення Микола Федосович запросив кореспондента «ЗіБ» до себе в кабінет і відповів на його запитання.

«Суд не схибив,
не відхилився від правової доктрини»

— Миколо Федосовичу, з якими почуттями ви сприйняли закінчення строків своїх повноважень як судді та Голови Конституційного Суду?

— З почуттям виконаного обов’язку перед Українським народом, Україною, її Конституцією. Разом з колегами — суддями Конституційного Суду протягом дев’ятирічного строку, на який нас було призначено, ми забезпечували визначене законом завдання Суду — гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України.

Не вдаючись до статистики, хочу наголосити, що з цим завданням, на мій погляд, ми впоралися. Творчий потенціал суддів давав змогу вирішувати на належному конституційно-правовому рівні всі питання, що були предметом розгляду.

Я завдячую долі, що у складі Суду мав нагоду працювати разом з визначними вченими-правознавцями — Миколою Козюброю, Миколою Корнієнком, Петром Мартиненком, Володимиром Шаповалом, Станіславом Яценком, іншими суддями. Доробок першого складу КС у вигляді його рішень і висновків у конкретних справах може стати, на мою думку, вагомою підмогою в роботі новопризначених суддів.

— Пригадайте, будь ласка, як відбулося ваше призначення на посаду судді КС? Чи мали ви зустріч перед тим з Леонідом Кучмою?

— Моє призначення відбулося в порядку, визначеному законом. Перед підписанням відповідного указу відбулася моя зустріч із Президентом, на якій були присутні також інші п’ятеро моїх майбутніх колег. Глава держави наголосив, що знає професійні якості кожного з нас, висловив сподівання, що зробив правильний вибір, і побажав усім нам успіхів у здійсненні конституційного правосуддя. Показавши на Конституцію, яка лежала на письмовому столі, і звертаючись до нас, Президент України сказав, що це — єдиний Бог, якому ми маємо молитися.

— Чи були моменти, коли ви відчули розчарування в тому, що погодилися обійняти посаду Голови КС?

— Ні, розчарувань не відчував. До обрання я працював суддею та заступником Голови Суду. Зміст та обсяг повноважень особи, яка очолює Конституційний Суд, знав досконало, і тому проблем із цим не було.

Звичайно, розумів складнощі в роботі, з якими стикаються керівники державних органів такого рівня. Але знехтувати довірою колег я не міг. Буду відвертим, труднощі були. В їхньому подоланні я спирався на високий професіоналізм та самовідданість у здійсненні посадових повноважень усіх без винятку суддів КС.

— Що приносило вам задоволення роботою, а що викликало негативні емоції?

— Діяльність судді КС — велика, щоденна інтелектуальна праця, сенсом якої є служіння Конституції, людині заради загального добра, справедливості. Це і приносило мені, моїм колегам задоволення роботою.

Негативні емоції в мене як людини, фахівця здебільшого викликали поверхові, неправові, упереджені підходи окремих політиків, представників засобів масової інформації до оцінки та висвітлення положень деяких рішень і висновків Конституційного Суду, скажімо, щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, законопроектів про внесення змін до Конституції тощо.

Головне, однак, полягало в усвідомленні того, що Суд не схибив, не відхилився від правової доктрини, не уникав труднощів у виборі варіантів розв’язання нагальних проблем, що поставали перед ним.

«Два прем’єри готували подання про моє звільнення»

— Від найпершого рішення КС критикували за «гру на боці старої влади». Сьогодні ви можете підтвердити чи спростувати припущення щодо тиску на Суд з боку Адміністрації Президента?

— Цікаве запитання. Але щоб відповісти на нього, слід визначитися: кого розуміти під старою владою? Стара чи нова — влада є владою легітимною. За Конституцією єдиним джерелом влади є народ, до владних повноважень якого визначення «стара» чи «нова» влада аж ніяк не підходять.

Державна влада в нашій країні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. На утвердження цього принципу Суд ухвалив не одне рішення. Органи кожної з цих гілок влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Основного Закону). Це стосується і Конституційного Суду як складової судової гілки влади. Владні повноваження на своїй території мають органи місцевого самоврядування. Строки оновлення складу органів державної влади, органів місцевого самоврядування, як правило, не збігаються. Тому поділ влади на стару і нову є умовним лише щодо окремих її гілок. Наше законодавство таких визначень не містить.

Щодо «тиску» на Конституційний Суд з боку Адміністрації Президента: можу запевнити читачів шанованої мною газети, що ця теза справді належить до категорії припущень, як це окреслено в самому запитанні, і не більше.

— Тобто ні ви, ні інші судді КС не відчували на собі тиску «збоку»?

— Відвертого тиску — ні. Хіба що інколи дзвонили і делікатно цікавилися, коли буде ухвалено рішення в тій чи іншій справі. Але такого, аби давати поради щодо вирішення питань предмета розгляду, — не було.

— Більшість суддів, умовно кажучи, «вищих щаблів» стверджують, що на них ніхто ніколи не тиснув і не тисне. Хоча останні заяви про тиск на суддів у справах приватизації деяких державних підприємств доводять, що нині суддя ще не може почувати себе справді вільним у прийнятті рішень. Якщо порівняти 18 років роботи в Кабміні і 9 років — у Конституційному Суді, де ви почувалися більш незалежно як юрист?

— Я відчував себе незалежним і в уряді, і в Конституційному Суді — внаслідок свого характеру. Різниця лише в тому, що в Кабінеті Міністрів я приймав рішення одноособово, а тут — колегіально. Це для мене було набагато складніше.

Я працював з одинадцятьма прем’єр-міністрами чи головами урядів, і в мене вистачало сміливості виступати на нарадах, на засіданнях Кабінету Міністрів, у яких брав участь, відстоювати свою позицію як юриста. Дякувати Богу, мої аргументи в більшості випадків сприймалися. І тому я почував себе незалежним.

Хоча два прем’єри вже готували подання про звільнення мене з роботи через те, що я не виконав їхніх вказівок стосовно здійснення певних дій, які, на мою думку, суперечили законодавству.

— Павло Лазаренко — один із них?

— Ні, не Павло Лазаренко. Але справа не в прізвищах. Розумієте, тепер дехто доводить, що 18 суддів у КС — це забагато. Так, можливо, слід розділити суддів на палати і вирішувати питання в палатах, а найскладніші — в повному складі. Але водночас саме те, що нас було вісімнадцять, дозволило кожному не відчувати себе наодинці зі сторонами спору. Нас вісімнадцять, і це вже певна сила. Усе інше залежить від самоусвідомлення і відчуття того, що можеш відверто висловити свою позицію.

— До речі, з яким відчуттям залишали свій урядовий кабінет?

— Зізнаюся, відчуття були непростими. З одного боку, — із вдячністю колективові, в якому пропрацював близько 18 років, за професійне становлення і трудовий гарт. А з іншого — із сумом, бо залишав колег, друзів, з якими тривалий час працював пліч-о-пліч. До речі, зв’язки з ними підтримую дотепер.

«Не може бути скасоване право через відсутність правового забезпечення його реалізації»

— Яке з прийнятих рішень ви виділили б як найдемократичніше?

— Рішення Суду не поділяються за ступенями демократичності. Усі вони грунтуються на положеннях Конституції, які, звісна річ, теж не поділяються за ступенями важливості, демократичності. До того ж суддя Конституційного Суду, як будь-який інший суддя, перебуває, як мовиться, під владою права, тому при прийнятті рішень у справах повинен керуватися принципом його верховенства. Цим і визначається демократичність усіх рішень Суду.

У контексті вашого запитання прикладом може слугувати справа про молодіжні організації. В ухваленому рішенні Суд зазначив, що право на свободу об’єднання є одним з основних політичних прав громадян, а конституційний принцип політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя є відправним у визначенні засад реалізації зазначеного права, становлення інститутів громадянського суспільства, складовою якого є різноманітні об’єднання громадян.

Прикметно й те, що Конституційний Суд уперше в цьому рішенні визнав обов’язком правової держави, зокрема, невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об’єднання, так і в діяльність самого об’єднання, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч.1 ст.36 Конституції). Тим самим, підкреслив Суд, Конституція встановила межі можливого втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об’єднання.

Оскільки демократію часто ототожнюють саме з безпосередніми формами волевиявлення народу (вибори, референдум), то є сенс назвати також одне з останніх рішень КС, зокрема у справі про здійснення влади народом. У ньому, серед іншого, Суд зазначив, що результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов’язковими. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене в будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

До речі, я вважаю помилковим твердження окремих політиків, що за відсутності нормативно-правової бази народ не може виявити свою волю з того чи іншого питання. По-перше, відповідний закон є, хоч він приймався ще 1991 року й окремі його положення не узгоджуються з чинною Конституцією. Але його процедурні, організаційні норми цілком прийнятні для проведення референдумів і нині.

Крім того, не слід забувати про один з наріжних принципів правової держави: не може бути скасоване право через відсутність правового забезпечення його реалізації.

— Про недоліки, як правило, говорять рідше і тихіше. Що не встиг зробити Конституційний Суд?

— Так, були в нашій діяльності й певні недопрацювання. Зокрема, ми не домоглися від органів державної влади та органів місцевого самоврядування додержання приписів Конституції щодо неухильного виконання рішень Конституційного Суду. Можливо, в деяких випадках мені як Голові Суду слід було діяти рішучіше і наполегливіше втілювати в життя рішення Суду. Але то не лише наша провина.

На жаль, також є приклади того, коли органи влади тривалий час залишали наші рішення без виконання. Згадаймо рішення КС про неконституційність положень ст.69 Кримінального кодексу, що унеможливлювали призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, особам, які скоїли злочини невеликої тяжкості. Проте дотепер парламент не вніс відповідних змін до цієї статті.

Слід визнати, що Суд не завжди вкладався у строки розгляду справ — 6 місяців від відкриття провадження. Однак цей недолік аж ніяк не нівелює загальних здобутків Суду за 9 років своєї діяльності.

— Зі 144 рішень, 16 висновків та 586 ухвал, які прийняв Суд у справах конституційного провадження, чи є такі, які сьогодні у вас викликають сумнів щодо їхньої правильності?

— Сумніви повинні бути завжди. Хоча мені, до речі, закидають як негативну рису саме сумнів у прийнятому з моєю участю рішенні Суду. Я не сприймаю тих людей, які стоять на позиції власної непогрішності.

Наприклад, мене досі не полишають сумніви щодо першого нашого рішення, коли ми фактично поділили народних депутатів України на дві категорії: тих, кого обрали до набуття чинності Конституцією України, і тих, хто став депутатом після 28 червня 1996 року. Сумнівним, як на мене, є рішення щодо обчислення строків повноважень тепер уже екс-президента Л.Кучми.

Сумнівним також є жовтневий 2004 року позитивний висновок КС на законопроект про внесення змін до Конституції (№4180), оскільки основні положення цього проекту були запозичені із законопроекту №4105, який у березні 2004 року розглядався Верховною Радою, і закон не був прийнятий. Тим самим не було додержано вимоги ч.1 ст.158 Конституції, що такий законопроект (№4180 в даному разі) може бути поданий до парламенту не раніше, ніж через рік після голосування стосовно законопроекту №4105. А взагалі, якщо я не помиляюсь, лише одне рішення Суду було прийняте одностайно. У решті справ — або були окремі думки, або рішення чи висновок приймалися більшістю голосів суддів від конституційного складу Суду. Так визначено законом.

— Чи припускаєте ви в такому разі можливість перегляду новим складом Суду раніше прийнятих рішень «за нововиявленими обставинами»?

— Перегляд новим складом Конституційного Суду раніше прийнятих рішень КС у разі незгоди з ними на чинній нормативно-правовій базі виключається. Відповідно до Конституції з питань, вирішення яких належить до повноважень Конституційного Суду, ухвалюються рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

— Може, парламент внесе відповідні зміни до закону про КС?

— Внесення змін до цього закону нічого не дасть. Бо в нашому законодавстві найвищу юридичну силу має Конституція, яку не в змозі подолати жодні зміни до зазначеного закону. Разом з тим ст.68 закону передбачає можливість відкриття нового провадження у справі лише при виявленні в ній нових обставин за умови, що вони не були предметом розгляду Суду, але існували на час розгляду і прийняття ним рішення або висновку в цій справі. Це стосується рідкісних випадків.

Я вважаю, що за 9 років функціонування першого складу Конституційного Суду їх не було.

«Перерва
в діяльності Конституційного Суду може сприяти конституційній кризі»

— Із чим ви пов’язуєте тривале некомплектування складу Конституційного Суду? Висловлювалися припущення, що тим самим блокується можливість перегляду політреформи.

— Це справді стало проблемою. Її розв’язання —за межами відання нашого Суду, волі чи бажання його Голови, суддів. Це питання не до нас, а до суб’єктів призначення суддів, зокрема Верховної Ради та Президента України. Та й у парламенті складно отримати однозначну відповідь щодо цього, адже голосування з призначення суддів проводилося кілька разів, але не дало бажаних результатів. Воно, як відомо, є таємним.

А щодо всіляких припущень довкола причин некомплектування Конституційного Суду, то вони, зрозуміло, не є аргументами ясності в цьому делікатному питанні.

— Майже рік Суд працював у неповному складі — 14 суддів. Чи припускаєте ви, що ні парламент, ні Президент так і не визначаться зі своїми кандидатами?

— У неповному складі дійсно складно набрати необхідні 10 голосів суддів за прийняття того чи іншого рішення. Саме через це ми залишили нашим колегам, які незабаром прийдуть у Суд, п’ять незавершених розглядом справ, у яких, якщо відверто, зайшли в глухий кут, по кілька разів повертаючись до вирішення одного і того ж питання, але — без зрушення у бік ухвалення рішення.

Однак я переконаний, що і глава держави, і парламент розуміють, що тривала перерва в діяльності Конституційного Суду може сприяти конституційній кризі. Не хочу зараз вдаватись у подробиці, бо впевнений, що і Президент, і Верховна Рада у місячний строк, як того вимагає закон, призначать суддів КС за своєю квотою. Так, глава держави запевнив мене, що до кінця жовтня призначить 3 суддів КС.

З’їзд суддів, який має заповнити найбільшу кількість вакансій — 6 суддів, буде проведений 2 — 3 листопада ц.р. і, напевне, що й на ньому проблем з призначеннями суддів не виникне. Тож не справдяться прогнози тих політиків, які припускають призупинення роботи Суду чи до Нового року, чи аж до завершення парламентських виборів.

— Чи звертався хтось із суб’єктів призначення суддів КС особисто до вас за консультаціями щодо можливих кандидатів?

— Мова не йде про консультації. І Президент, і Голова Верховної Ради, зважаючи, напевне, на мій досвід, попросили назвати декілька кандидатур, які за своїми діловими, моральними та іншими ознаками могли б бути достойними зайняти високу посаду судді Конституційного Суду. Не називатиму прізвищ, зазначу лише, що главі держави я порадив, зокрема, вирішити в установленому порядку питання щодо можливості призначення одного з кандидатів із судової системи. Тобто робота з підбору кандидатур на посади суддів Конституційного Суду ведеться, і я не бачу підстав, які б унеможливили формування дієздатного складу Суду в найближчі місяць-півтора.

— Останнім часом у парламенті політика бере гору над правом. Пригадайте, як у січні не дали прийняти присягу двом суддям КС. Чи можете ви бути впевненим, що так само не складуть присягу в місячний строк, наприклад, ті 6 суддів, яких призначить з’їзд суддів?

— Переконаний, що цього не станеться. Зокрема, зверну вашу увагу на недавню резолюцію ПАРЄ щодо України, в якій, серед іншого, наголошується на необхідності якомога скорішого комплектування Конституційного Суду.

Ми повинні усвідомити, що Україна не може існувати як правова держава без органу конституційної юрисдикції. Адже за роки своєї діяльності наш Суд довів, що він є ефективним механізмом захисту прав і свобод людини та громадянина, стабілізаційним чинником у нашій державі. Без перебільшення: Конституційний Суд у розглянутих ним справах тримав у конституційному полі повноваження органів державної влади. Пригадайте кілька актів Верховної ради Автономної Республіки Крим. Саме Конституційний Суд своїми рішеннями про їхню неконституційність утримав діяльність цього представницького органу в межах національного правового поля.

Ми знімаємо напруженість, яка виникає між органами влади, щоправда, часто спрямовуємо на себе вогонь критики з боку обох сторін, котрі до того сперечалися в Суді щодо своїх повноважень.

А взагалі для мене не зрозуміло, чому весь час висловлюються припущення щодо ігнорування вимог Конституції та законів України з боку вищих державних інституцій? Як може законодавчий орган завадити прийняттю присяги суддею чи іншою посадовою особою? Я навіть не хочу припускати думки, що комусь може бути вигідне нефункціонування Конституційного Суду. Не той тепер настрій у суспільстві.

Якщо хтось не згоден з тим чи іншим рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової або службової особи, є законодавчо визначена процедура їх оскарження — в судовому порядку. Біда в тому, що в нашій країні досі не створена незалежна й ефективна судова гілка влади. Якби вона була створена, то і суспільство, і політики, і кожен громадянин відчували б себе більш комфортно. І тут треба замислитися, в якому напрямі слід рухати судову реформу. В будь-якому випадку це є одним з першочергових питань.

«Я не «служив» нікому, крім Конституції
та закону»

— У чому ви вбачаєте причини нестворення в Україні ефективної судової системи? Справа в суддях, у суспільстві?

— Ні, проблема не в якомусь одному елементі цієї системи. Ця проблема є комплексною.

Передусім людину, її правову свідомість, правову культуру формують об’єктивні обставини. А що ми маємо тепер? Дійшли до того (це страшно подумати!), що є наказ Голови Верховного Суду про запис усіх розмов суддів задля… захисту самих суддів. Тобто, порушуючи таємницю телефонних розмов, намагаються захистити суддю від зовнішнього впливу. В демократичній, правовій державі такого не повинно бути ніколи! Мій ідеал судді — це той, хто не піддається будь-якому впливу, крім, зрозуміло, обставин справи.

Знадобиться не один день і не один рік, доки в суспільстві буде сформована повага до суду, доки буде сформовано самого суддю як незалежного, який не піддаватиметься ніякому тиску, телефонним дзвінкам чи спокусі отримати якісь матеріальні блага. Цей шлях починається з відповідного матеріального забезпечення судді. І не тільки коли він перебуває на посаді, а й після виходу у відставку. Суддя має спокійно і непохитно проводити в судочинстві лінію Конституції та закону.

Особливо це стосується Конституційного Суду, оскільки наша компетенція поширюється на акти Президента, Верховної Ради, Кабміну, тобто, як мовиться, на найвищі органи державної влади. І тут судді потрібна неабияка мужність, непохитність на шляху встановлення істини.

— Що б ви побажали тим суддям, які залишилися в КС або мають прийти найближчим часом?

— Я бажаю їм наполегливості, толерантності, постійного вдосконалення фахового рівня, виваженого, неупередженого виконання повноважень на ниві здійснення конституційного правосуддя. Також сподіваюся, що вони спроможуться добитися того, аби всі рішення Суду виконувалися неухильно. Якщо більш лаконічно — чесно служити Українському народу, Конституції нашої держави.

— Чим ви плануєте зайнятися після відставки?

— Передусім треба певний час відпочити. За час роботи я не зміг використати повною мірою належну мені відпустку. Буду продовжувати науково-педагогічну діяльність, яка мені до вподоби. Більше уваги приділятиму своїй родині. Спілкуватимуся з природою.

— Порівняно з нашою першою зустріччю 7 років тому, тепер ви справляєте враження цілком незалежної людини. Де себе може реалізувати така людина?

— Дякую за таке запитання. Розумієте, я зустрічав небагато людей (може, їх значно більше, дай Боже), які не служили комусь, не належали до певної «команди». У Кабміні я пропрацював з одинадцятьма прем’єрами, третього Президента України приводив до присяги, але не «служив» нікому. Я служив Конституції та закону — і в уряді, і в Суді.

Сподіваюсь принаймні реалізувати певним чином набутий досвід і політичні навички (деякі пропозиції вже надходили). Незалежно від того, що я все-таки незалежний.

— На жаль, нині складається практика, що чим менше людина юридично обізнана, тим швидше вона просувається у службовій кар’єрі.

— Як кажуть, маємо те, що маємо. Я не хотів би цього коментувати (Сміється).

«Об’єктивна критика необхідна, аби не піддатися зірковій хворобі»

— Чи задоволені ви тим, як висвітлювали діяльність КС журналісти?

— Інтерес ЗМІ до діяльності Конституційного Суду є природним, оскільки його рішення мають не лише суто правове, а й серйозне суспільне значення. Як наслідок, діяльність Суду висвітлювалася не завжди об’єктивно. Окремим журналістам (не називатиму прізвищ) не вистачало глибини осмислення особливостей конституційної юрисдикції, нормативно-правової бази організації та діяльності Суду, процедури розгляду ним справ, ухвалення рішень і висновків та їхнього правового значення. Об’єктивність інколи ставала заручницею заангажованості авторів окремих публікацій, засновників видань тощо.

А в цілому ставлення журналістів до діяльності нашого Суду було доброзичливим. І коли бачиш у ЗМІ підтримку наших рішень (повірте, це — важливо, бо часто вони давалися дуже непросто), це додає нових сил, бо розумієш, що перебуваєш на правильному шляху. Хочу висловити вдячність і за об’єктивну критику, бо це також необхідно, аби не піддатися зірковій хворобі».

— Вважаю, що наше видання всі 9 років об’єктивно критикувало рішення КС. Зокрема, неодноразово ми наголошували, що Суд не бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини під час тлумачення норм Конституції, аналогічних із нормами Конвенції із захисту прав людини та основних свобод. Дехто твердить, що своїми рішеннями КС фактично «підштовхнув» до того, що тепер Україна сплачує компенсації за невиконання судових рішень, за дію мораторію на примусову реалізацію майна боржників — державних підприємств. І якщо КС визнав таке втручання у права кредиторів конституційним, то Євросуд наголосив, що цей закон не відповідає конвенційним нормам. Чому, на вашу думку, так сталося?

— Насамперед заперечу: Конституційний Суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, і цьому є підтвердження в багатьох рішеннях нашого Суду. Я не можу погодитися з позицією міністра юстиції Сергія Головатого, який стверджує, що Євросуд є найвищою судовою інстанцією для України та її Конституційного Суду зокрема. Це не зовсім так.

Те, що Євросуд ухвалює рішення проти України, не вина Конституційного Суду. Ці рішення ухвалюються, як правило, з питань, що стосуються справ судів загальної юрисдикції, або вже після відповідного рішення нашого Суду.

Візьмемо, наприклад, низку рішень, в яких Євросуд вказав Україні на недосконалість системи судочинства. Так склалося, що в нас для певних категорій справ вибудована чотириступенева судова піраміда: місцевий суд, апеляція, касація, повторна касація. Це нерідко ускладнює становище громадянина чи юридичної особи, які роками повинні оббивати пороги судів. І коли доходить спір до Верховного Суду, він скасовує всі рішення і повертає справу на новий розгляд по суті. І рішення Євросуду з цього приводу доводять, що в нашій країні дотепер не створено ефективної судової системи.

Недавно в Києві відбулася міжнародна конференція, присвячена взаємодії Євросуду з національним конституційним судочинством. Під час виступів з’ясувалося, що Євросуд поступово відходить від практики «штампування» своїх рішень на підставі раніше ухвалених ним прецедентів. Ця проблема обговорювалася і на інших представницьких міжнародних форумах, зокрема, за участю голів конституційних судів європейських держав, які неоднозначно ставляться до таких формальних підходів. Тому нині стоїть питання не про вплив рішень Євросуду на національну судову практику, а про взаємодію цієї європейської інституції з національним судочинством. Адже не можна беззастережно скидати з рахунків й історичні, й суспільні обставини, що супроводжували ухвалення того чи іншого рішення національними судами.

— І наостанок — ваше побажання читачам «ЗіБ».

— Читачам тижневика «Закон і Бізнес» бажаю утвердження в переконанні, що їхні права і свободи належно захищаються Конституційним Судом при вирішенні питань, віднесених до його відання.

— Зі свого боку від імені читачів хочу привітати вас із днем народження, який ви відзначатимете 30 жовтня, і побажати реалізувати свій досвід на новій посаді.

Розмову вів
Роман Чимний