Закон і Бізнес


В начале было слово

Почему судьям, адвокатам и политикам защищать собственную репутацию гораздо труднее


Коли згадаємо картину Сандро Ботічеллі «Наклеп», стане зрозуміло, що винні не тільки ті, хто поширює неправдиву інформацію, а й ті, хто вірить почутому.

№3 (1561) 22.01—28.01.2022
НІКА РОМАНОВА
4474

Толкование слов, нежелательность извинений и готовность к резкой критике. Все это объединяет споры, в которых свобода слова граничит с попранным достоинством. То, на чьей стороне окажется суд, зависит от контекста, лингвистических способностей и профессии истца.


Буцімто «дерибан»

Спори про захист честі, гідності та ділової репутації, хоч і є в нашій країні непопулярною категорією, поступово зачіпають доволі принципові питання. У дайджесті, який підготував комітет Національної асоціації адвокатів України з цивільного права та процесу, розглядаються найцікавіші правові позиції Верховного Суду в дифамаційних спорах.

Так, справа №904/4494/18 стосується вимоги до телеканалу визнати недостовірною поширену про нього інформацію. Перша та апеляційна інстанції визнали інформацію недостовірною та зобов’язали телеканал її спростувати. Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2019 також підтримала рішення попередніх інстанцій. Доводи ж відповідача, що зазначена інформація, яку просив спростувати позивач, має характер оціночних суджень, ВП ВС уважала безпідставними, оскільки відомості стосувалися конкретних подій, конкретної особи та подавались як установлений факт. Безпідставними, з точки зору ВП, були також і доводи відповідача, що про оціночний характер означеної інформації свідчить використання слова «буцімто». Адже це слово стосувалося не всієї інформації, а лише однієї фрази.

І випадків, коли значення одного слова може стати вирішальним, у такій категорії спорів достатньо. Інша річ, що витлумачити те чи інше слово теж можна по-різному… Мабуть, саме тому в постанові від 18.03.2021 (справа №927/791/18) Касаційний господарський суд відзначив важливість використання Великого тлумачного словника сучасної української мови в дифамаційних спорах.

У ході розгляду даної справи ВС також підтвердив позицію, що в цій категорії спорів наявний обов’язок відповідача доказувати правдивість висловлювань, та обґрунтував позицію, що поширення про особу звинувачень кримінального характеру є неприпустимим.

Судова лінгвістична експертиза встановила, що основним лексичним носієм спірної інформації у справі був іменник «дерибан». Це слово було оцінене як жаргонне, утім, тлумачні словники вказували на те, що йдеться про «незаконний поділ, привласнення земель, майна, коштів тощо». Але, оскільки відповідних обвинувальних вироків щодо будь-якої участі конкретного товариства в «дерибані міського бюджету» відповідач не надав, ВС визнав поширену інформацію недостовірною.

Загартовані критикою

Касаційний цивільний суд, розглядаючи справу №373/1994/17 (постанова від 4.11.2020) указав на те, що, обираючи посаду судді, особа автоматично обмежує своє право на приватне життя, а також нагадав відому позицію Європейського суду з прав людини, що для публічної особи межі для критики є більш широкими.

У постанові від 10.06.2019 в іншій справі (№680/195/17) КЦС зазначив, що звернення відповідача до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не є поширенням недостовірної інформації, оскільки робилося для оскарження дій позивача. Також ВС наголосив: за схожих обставин ЄСПЛ сказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10.04.2003 звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію (рішення у справі «Siryk v. Ukraine»).

Позивач, маючи статус адвоката, просив суд зобов’язати спростувати як недостовірну інформацію, поширену відповідачем у скарзі до КДКА про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Позивач зазначив, що такі твердження є надуманими й висловлені з метою приниження його честі, гідності та підриву ділової репутації.

Однак ВС відмовив у задоволенні касаційної скарги, мотивуючи це таким чином. Якщо особа звертається до КДКА із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, у ній міститься та чи інша інформація, проте під час перевірки вона не знайшла свого підтвердження, ця обставина не може сама собою бути підставою для задоволення позову. Адже особа лише реалізувала право, передбачене ч.1 ст.36 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не поширила недостовірну інформацію.

Та судді й адвокати — не єдині, кому важче за інших захистити свою репутацію. КЦС у постанові від 20.05.2020 (справа №758/12586/15) зазначив, що право на недоторканність ділової репутації та честі й гідності публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри й позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Оціночні судження в таких випадках користуються захистом, оскільки є передумовою плюралізму поглядів. При цьому суд указав на те, що публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Ні вибачень, ні вилучень

У будь-якому разі образа, факт якої нехай і доведений у суді, не має зворотної сили. Так, серед іншого у своїх вимогах позивач у справі №757/8834/16-ц (постанова КЦС від 10.10.2018) просив зобов’язати відповідачів привселюдно попросити в нього вибачення. Однак ВС зробив висновок, що примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації не передбачене цивільним законодавством. Окрім того, як видно з відповідної національної судової практики, хоча й пізнішої за події, які розглядаються, установлення зобов’язання просити вибачення у справах про захист честі, гідності та ділової репутації може суперечити конституційній гарантії свободи вираження поглядів.

У постанові від 14.07.2021 у справі №757/14418/20-ц КЦС зазначив, що такий спосіб судового захисту, як вилучення певної інформації, не відповідає змісту позовних вимог і, по суті, є цензурою щодо певної особи.

Позивач звернувся до суду з позовом проти Громадської організації «Центр протидії корупції» про захист честі, гідності та ділової репутації. Позовна заява була мотивована тим, що про нього у відкритому Реєстрі національних публічних діячів України розміщено інформацію та створено досьє. Районний суд позов задовольнив, а апеляційна інстанція скасувала таке рішення. Однак ВС узагалі визнав відсутність порушення прав позивача внаслідок розміщення такої інформації в реєстрі.

Як бачимо, сподіватися на те, що кривдники вибачатимуться чи просто видалятимуть наявну інформацію про вас, не доводиться. Тож захист честі та гідності в судовий спосіб — справа тривала й часто невдячна.