Запрос на справедливость

Деяние, предусмотренное составом ст.130 КоАП, подлежит криминализации

Львиную долю вины за неоднозначное правоприменение должен взять на себя парламент. Однако нардепы склонны перекладывать ответственность на судей. А тем настолько надоело спотыкаться на несуразных нормах, что они уже прямо в текстах решений излагают предложения по законодательным изменениям.

Специфіка правовідносин

Так зробив суддя Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області Віктор Ізотов, який розглядав адміністративну справу №208/8856/21 щодо притягнення до відповідальності водія, який відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння (ч.1 ст.130 Кодексу про адміністративні правопорушення), стверджуючи, що не він був за кермом, хоча свідки доводили протилежне. Що ж саме необхідно вдосконалити в законодавстві, суддя окремо виписав у спеціальному розділі постанови.

Він зазначив, що, здійснюючи правосуддя, у подібній категорії справ сформував сталу практику тлумачення релевантного законодавства (КпАП та підзаконних актів) з позиції їх змістовного тлумачення. Адже специфіка правового регулювання даних правовідносин, відсутність під час судового розгляду сторони обвинувачення, неможливість оскарження судових рішень особою, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, застарілі та неефективні процесуальні механізми КпАП вимагають від суду розширювального тлумачення законодавства з метою встановлення об’єктивної істини у справі та справедливого регулювання суспільних відносин.

Недоліки законодавства очікувано призвели до різного розуміння та застосування закладених у КпАП правових механізмів як поліцією, так і судами першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки стороною захисту в даній справі на вирішення суду ставилися питання, «які зумовлюють різні за змістом висновки із судової практики», суддя вирішив викласти цю постанову з детальним мотивуванням кожного спірного питання та застосуванням правової доктрини, компаративного та телеологічного методів тлумачення законодавства, методів аналізу, синтезу та зіставлення доказової інформації.

Також В.Ізотов зауважив, що національні правила судочинства не передбачають перетворення кожного судового рішення на наукову статтю. Тому після відповіді на аргументи сторони захисту з метою вдосконалення законодавства він зробив правовий висновок щодо необхідності внесення змін до КпАП.

Суворість, нівельована прогалинами

«Стаття 252 КпАП встановлює на рівні закону такий критерій оцінки доказів, як правосвідомість.

Правосвідомість є іманентним явищем, формується емпіричним шляхом, зокрема з суспільної думки, висновків авторитетних правників.

Доцільним є у даній справі як грань призми правосвідомості використати тези праці президента Верховного Суду про судовий розсуд. Він вважає, що суспільство не може досягти верховенства права без певної міри розсуду суду. Право без розсуду зрештою обертається на свавілля.

Сучасне суспільство визнає судовий розсуд не лише щодо встановлення фактів, а й щодо застосування права до цих фактів. Вимога гнучкості для забезпечення індивідуалізації рішень уже припускає надання суддям права на розсуд. Тлумачення норми права завжди залишає місце для розсуду.

Суд, як соціальний інститут, має відповідати запиту суспільства на справедливість. Правовий пуризм (надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом) щодо оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм.

Змістовне, розширювальне тлумачення закону в даній справі було здійснене з дотриманням конвенційних гарантій особи, яка притягається до відповідальності. Судове провадження щодо нього було повним, всебічним, справедливим, з оцінкою всіх аргументів захисту. Висновок щодо його винуватості, на переконання суду, не залишає місця сумнівам.

Розглянуте в даній справі правопорушення у суспільній свідомості давно втратило значення дрібного адміністративного делікту. Роками тригером до посилення санкції за ст.130 КпАП були резонансні дорожньо-транспортні пригоди з постраждалими.

Однак суворість санкції не є вирішальною для забезпечення суспільної безпеки, якщо процедурні норми не забезпечують її невідворотне застосування до винуватця.

У даній справі наведено лише невеликий перелік вразливих аспектів адміністративної процедури документування цієї категорії правопорушень. Судова статистика свідчить, що значний відсоток справ за ст.130 КпАП закривається з причини неможливості встановити їх фактичні обставини. Очевидним, безспірним є факт нездатності процесуальної частини КпАП забезпечити ефективний судовий розгляд складних суспільно небезпечних правопорушень. Власне, для цього КпАП законодавцем і не призначений, абстрактність, спрощеність процедури вкупі з абсолютним характером доказової інформації, неписаним, але присутнім принципом процесуальної економії свідчить про призначення цього кодексу лише для незначних правопорушень.

Розмежування — за небезпечністю

У багатьох прогресивних правових системах світу керування транспортним засобом під дією психоактивних речовин підпадає під кримінальну юрисдикцію, яка тягне за собою і ефективну процедуру розслідування та судового розгляду.

Законодавцем ст.286¹ КК криміналізоване порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння, однак предикатне діяння залишилось в юрисдикції ст.130 КпАП. Убачається, що такий підхід є невірним.

Так, у національній доктрині критерієм розмежування правопорушень між юрисдикціями є рівень їх суспільної небезпеки.

З суб’єктивної сторони діяння, передбачені ст.130 КпАП та ст.286¹ КК, є ідентичними, особа усвідомлює своє перебування під дією психоактивної речовини та керує транспортним засобом (умисна форма вини) або помилково вважає, що дія такої речовини припинилась, хоча особа має передбачити її тривалий ефект, та керує транспортним засобом (необережна форма вини).

Наразі розмежовує ці правопорушення об’єктивна сторона, яка кваліфікується за необережним ставленням до наслідків, які спричинили потерпілому тілесні ушкодження, від ступеня яких визначаються особливо кваліфіковані склади злочину.

Однак, коли особа перебуває під дією психоактивної речовини та керує транспортним засобом, настання матеріальних суспільно небезпечних наслідків уже не залежить від її волі, увага та швидкість реакції особи вже знижена, вона не здатна належно відреагувати на особливості дорожньої обстановки.

Тобто життя та здоров’я учасників дорожнього руху залежать від випадку, трапиться на руху такої особи аварійна ситуація або складна дорожня обстановка чи ні. Чи може сучасна правова система довіряти життя та здоров’я громадян випадковим обставинам? Питання риторичне.

Позитивним конвенційним обов’язком держави є забезпечення права на життя та безпеку громадян шляхом упровадження ефективних правових процедур. Саме тому, на думку суду, діяння, передбачене наразі складом ст.130 КпАП, підлягає криміналізації законодавцем. Санкції КК та сучасна, відпрацьована, ефективна кримінально-правова процедура матимуть позитивний вплив на безпеку дорожнього руху.

На засадах змагальності

Крім того, необхідними є й локальні зміни до КпАП. Так, наукова думка людства створила такий спосіб пізнання істини, як діалектику, яка у правничій галузі знань еволюціонувала у засаду змагальності судочинства.

Крім діяння, передбаченого ст.130 КпАП, редакція матеріальної частини цього закону містить деякі склади деліктів, які потребують ретельного судового розгляду за участю сторони обвинувачення, наділеної рівними правами із захистом, зокрема правом оскарження рішення по суті справи, з якого буде формуватися однозначна практика суду вищої інстанції.

Самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими законом, забезпечить як інтерес суспільства до ефективної протидії правопорушенням, так і право особи, яка притягається до відповідальності, на захист.

Суд спілкується із суспільством через свої рішення. Судові рішення можуть і мають бути предметом суспільної дискусії. Метою цього розділу, крім остаточного викладення позиції у справі, є ініціювання дискусії в правничій спільноті щодо необхідності змін законодавства, яка є невідкладною, оскільки кожен день дії неефективної процедури забезпечення безпеки дорожнього руху коштує життя та здоров’я його учасникам».

До речі, у цій справі порушник дістав 17 тис. грн. штрафу та був позбавлений права керування транспортними засобами на рік.

***

P.S. Редакція «ЗіБ» пропонує правникам долучитися до дискусії щодо доцільності криміналізації кермування в нетверезому стані.