Медиация как альтернатива,

или Урегулирование спора с участием судьи в начале рассмотрения дела по существу

В то время, когда страны Европейского Союза популяризируют альтернативное разрешение споров, Украина также находится в тренде. Практика применения введенных в 2017 г. новелл Гражданского процессуального кодекса показала: урегулирование спора с участием судьи в начале рассмотрения дела по сути — не только альтернативный, но и эффективный способ удовлетворить запрос рядового пользователя судебных услуг.

Процесуальна можливість

Глава 4 розділу 3 ЦПК (статті 201-205) передбачає можливість врегулювання спору за участі судді – підстави, порядок призначення, а також порядки проведення та припинення, строки такої альтернативи вирішення спору. Це – лише загальні правила, що лишають багато простору для дій та можливостей щодо примирення сторін, на відміну від формалізованої, чітко визначеної законодавцем процедури судового розгляду.

Згідно з положеннями ЦПК, суддя під час врегулювання спору за його участю зобов’язується роз’яснити сторонам їхні права та обов’язки, а також порядок проведення процедури, її мету. Під час нарад - спільних та закритих - суддя, сторони та їх представники не використовують засоби фіксації, не ведуть протоколу та забезпечують конфіденційність отриманої під час примирної процедури інформації. Іншими принципами процедури врегулювання спору за участю судді є добровільність, неформальне ставлення і рівність сторін. При цьому суддя може запропонувати шлях мирного врегулювання спору, так само як і сторони.

Це багато в чому відрізняється від звичного для учасників судового процесу вирішення спору по суті, за участю судді як спеціально уповноваженого арбітра. Така стала практика ускладнює популяризацію процедури примирення сторін конфлікту за участю судді.

Медіація чи ні?

Медіація (посередництво) як альтернативне регулювання спорів передбачає залучення посередника, роль і статус якого відмінні від ролі й статусу судді, за участі якого відбувається примирення сторін.

Зокрема, законодавець не покладає на суддю обов’язку допомагати сторонам конфлікту з аналізом ситуації у спосіб, коли вони самі можуть визначити найбільш прийнятний варіант вирішення спору. Під час його врегулювання за участі судді останній виступає не посередником, а фахівцем, чия оцінка обставин справи є професійною та неупередженою, тож створює передумови для конструктивної дискусії.

Метою судді у даному випадку є відправлення правосуддя шляхом ухвалення рішення, а не задоволення інтересів і потреб учасників конфлікту. До того ж, у класичному розумінні медіації посередник не може пропонувати сторонам свій варіант розв’язання конфлікту, на відміну від судді, за участі якого відбувається примирення сторін.

Потенціал примирення 

Отже, відповідна процедура судового розгляду в стадії судового провадження має свої переваги й недоліки.

Зокрема, її бачення, запропоноване законодавцем, створює умови для зловживання сторонами своїми процесуальними правами, включно із заміною судді, в провадженні якого перебуває справа.  

Обов’язки з вирішення спору по суті та його врегулювання поза судовим розглядом, покладені законодавцем на одного й того ж суддю, здатні призвести до рольового конфлікту під час відправлення суддею правосуддя. Глобально це може негативно впливати на імідж усієї судової влади, створювати невідповідність та плутанину очікувань сторін процесу, вводити їх в оману через підміну поняття такої примирної процедури поняттям медіації у розумінні сторін.

У подальшому функції процесуального та примирного судді можуть бути поділені між суддями – для деяких європейських країн ця практика не нова, - за умови наявності відповідної політичної волі, однак наразі, відповідно до чинного українського законодавства, врегулювання спору за участю судді проводить саме суддя, в провадженні якого перебуває справа. Це також відрізняє процедуру примирення сторін за участю судді від медіації, де сторони самостійно обирають посередника.

Крім того, медіація передбачає можливу відмову посередника від її проведення за наявності особистих мотивів, на відміну від цивільного процесу, який не надає судді законних підстав для відмови від проведення примирної процедури за його участю. Заява судді про самовідвід має місце в стадії судового розгляду й не робиться поза його межами, за якими відбувається примирна процедура, що їй передує зупинення провадження у справі.

Водночас судді можуть брати участь у врегулюванні справи на початку її розгляду по суті, маючи на меті у подальшому позбутися її. При цьому, згідно з узагальненням відповідної судової практики, проведеним 2019 року, у суддів столичного регіону, наприклад, не виникає жодних питань у застосуванні ст. 204 ЦПК в разі припинення врегулювання спору за участю судді. При цьому у випадку зловживання своїми процесуальними правами однією зі сторін, судді поновлювали провадження, передаючи справи до розгляду іншими суддями, згідно з встановленим ст. 33 ЦПК порядком.

Переваги процедури 

Влітку, під час засідання Міжрегіональної групи регіональних рад з питань реформи правосуддя «Медіація у цивільних спорах» начальник правового управління Верховного Суду Михайло Шумило навів мільйонну статистику з вирішення спорів за участю судді: 1 млн справ – приблизно стільки справ на рік розглядають суди загальної юрисдикції із застосуванням примирення. У 2019/2020 рр. було постановлено відповідно 50/77 ухвал про проведення врегулювання спору за участю судді, з них 12/22 ухвал внаслідок примирення. У Верховному Суді розуміють: така статистика свідчить про потребу в удосконаленні процедури.

Не дивлячись на це, примирення за участю судді має певні переваги, як то:

- Економія часу;

- Економія коштів;

- Win-win (перемога без поразки іншого).

Не слід також забувати про відносини, які сторони конфлікту подекуди прагнуть зберегти, уникнувши при цьому порушення свого законного інтересу. У таких випадках примирення є запорукою задоволення сторонами результатом судового розгляду. Це не лише сприятиме зміцненню авторитету судової влади, але і вирішить проблему невиконання судових рішень, адже сторони охоче виконуватимуть рішення, щодо яких досягнута спільна згода.

Резюме 

У час, коли країни ЄС популяризують альтернативне вирішення спорів, Україна також у тренді. Практика застосування запроваджених з 2017 р. новел ЦПК показала: врегулювання спору за участю судді на початку розгляду справи по суті – не лише альтернативний, але й ефективний спосіб задовольнити запит пересічного користувача судових послуг.

Водночас відповідна процедура потребує удосконалення, особливо в частині можливої підміни понять та запобігання використанню сторонами примирення в цілях затягування судового процесу та зловживання своїми процесуальними правами.

 

Довідка «ЗіБ»

Калараш Андрій Андрійович
Суддя Верховного Суду, кандидат юридичних наук

Біографічні дані:

 Народився в робочій багатодітній родині 27 листопада 1970 року в м.Кілія Одеської області.

З 1978 по 1988 рік навчався у Кілійській ЗОШ № 1,Одеської області .

З листопада 1988 по грудень 1990 проходив службу у лавах збройних сил Радянського Союзу.

З лютого 1991 року зарахований на посаду міліціонера Кілійського РВ УМВС Одеської області.

З вересня 1991 по серпень 1993 року - слухач денного відділення Одеської школи міліції УМВС України, яку закінчив з відзнакою та був зарахований по закінченню на третій курс Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому державному університеті на денну форму навчання.

Інститут закінчив у серпні 1996 року за спеціальністю правознавство та присвоєно кваліфікацію спеціаліста – юриста.

Кваліфікаційні дані:

Після інституту працював на посаді слідчого Вознесенського МРВ УМВС в Миколаївській області, Начальника слідчого відділення, заступника начальника Вознесенського МРВ УМВС в Миколаївській області.

У грудні 1999 року був звільнений з УМВС України за власним бажанням.

Після роботи в УМВС отримав Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №313 від 26.02.2004р, працював одночасно адвокатом (з 2004 по 2005 рік), юристом Миколаївських МЕМ, директором філіалу охоронної фірми «Форпост».

З квітня 2005 року по листопад 2011 року працював на посаді судді Веселинівського районного суду Миколаївської області.Чотири роки займав адміністративну посаду заступника голови суду.

З листопада 2011 року по грудень 2018 року працював на посаді судді апеляційного суду Одеської області загальної юрисдикції, в палаті з розгляду цивільних справ. З грудня 2018 року по травень 2019 року працював на посаді судді Одеського апеляційного суду в палаті з розгляду цивільних справ.

З травня 2019 року по теперішній час працюю на посаді судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

З березня 2018 року по березень 2021 року був членом Ради суддів України.

Родина:

Дружина Калараш Світлана Миколаївна 1972 р.н., до червня 2019 року працювала інженером 1-ї категорії Південної енергосистеми ДП «НЕК «Укренерго», на теперішній час є фізичною особою підприємцем.

Син Калараш Роман Андрійович 1998 р.н., працює помічником адвоката у м.Одесі.

Син Калараш Кирило Андрійович 2000 р.н.,працює спеціалістом в Банківській сфері.

Батько помер у 2005 році, мати померла у 2015 році.

За час роботи постійно проходив підвищення кваліфікації в національній школі суддів України, останній раз на початку 2021 року.

До теперішнього часу виїздів за кордон не було.

Політичні погляди - нейтральні, бізнес інтереси відсутні.

Закон і Бізнес