Закон і Бізнес


Как будут синяки — приходите!


Чтобы не пропустить новости судебной практики, подписуйтесь на Телеграмм-канал "ЗиБ". Для этого кликните на изображение.

№38 (1544) 18.09—24.09.2021
7457

Обращения в правоохранительные органы свидетельствуют о наличии конфликта между сторонами, но сами по себе не подтверждают факт совершения домашнего насилия. Такое заключение сделал ВС в постановлении №761/27704/20, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 серпня 2021 року    м.Київ          №761/27704/20

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: КОРОТЕНКА Є.В. (доповідача), ЖДАНОВОЇ В.С., ЗАЙЦЕВА А.Ю. —

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1, яка подана представником — адвокатом Сердюк Ю.А., на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 19.10.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 2.03.2021, встановив:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2020 року Особа 1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису строком на шість місяців відносно Особи 2, в якій просила:

— заборонити Особі 2 наближатися на відстань 150 м до місця її проживання за Адресою 1;

— заборонити Особі 2 наближатися на відстань 150 м до місця проживання її (Особи 1) матері за Адресою 2;

— заборонити Особі 2 вести листування, телефонні переговори або контактувати з Особою 1 через інші засоби зв’язку;

— заборонити Особі 2 через третіх осіб розшукувати Особу 1, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Заява мотивована тим, що в період з січня 2019 до січня 2020 року Особа 1 та Особа 2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, мають доньку Особу 3, Інформація 1. Шлюбні відносини сторін фактично припинились у січні 2020 року. Через неприязні стосунки, насильство та погрози заявниця переїхала жити до матері — Особи 4. Щоразу при зустрічі Особа 2 намагався відібрати доньку, вчиняв насильницькі дії щодо заявниці, пошкоджував майно, нецензурно висловлювався, спричиняючи фізичний біль та тілесні ушкодження. Неодноразово свідком вказаних подій була мати заявниці — Особа 4, яка, захищаючи доньку, також отримувала тілесні ушкодження.

Пояснює, що з моменту фактичного припинення стосунків вона вимушена проживати окремо від Особи 2, однак все одно отримує від нього погрози завдання шкоди її життю та здоров’ю, її рідних та близьких. З приводу неодноразового застосування фізичного та психологічного насильства зі сторони Особи 2 вона зверталась в органи поліції.

Стверджує, що дії Особи 2 спричиняють їй як фізичні, так і психологічні страждання, що в свою чергу призводить до погіршення якості її життя, в зв’язку із чим вона звернулась до суду та просить задовольнити подану заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського райсуду від 19.10.2020 заяву Особи 1 задоволено частково.

Видано обмежувальний припис строком на 6 місяців стосовно громадянина Особи 2, 1984 року народження, що зареєстрований за Адресою 3, шляхом:

— заборони Особі 2, 1984 року народження, наближатися на відстань 150 м до місця проживання Особи 1 за Адресою 1;

— заборони Особі 2, 1984 року народження, наближатися на відстань 150 м до місця проживання матері Особи 1, Особи 4, за Адресою 2.

В решті вимог заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявницею доведено наявність конфліктної ситуації між сторонами, що полягає у фізичному та психологічному насильстві з боку Особи 2.

Не погодившись із вказаним рішенням, Особа 2 та Особа 1 в особі адвоката Баховського М.М. подали апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою КАС від 2.03.2021 рішення Шевченківського райсуду від 19.10.2020 скасовано в частині задоволення вимог заборони Особі 2 наближатися на відстань 150 м до місця проживання Особи 1 (Адреса 1) та матері Особи 1 — Особи 4 (Адреса 2) та постановлено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви Особи 1.

В іншій частині рішення Шевченківського райсуду від 19.10.2020 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Особою 1 не надано достатніх доказів на підтвердження вчинення Особою 2 домашнього насильства в розумінні закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Апеляційний суд вказав, що звернення до поліції, на які посилається заявник, свідчать лише про їх реєстрацію, а надані правоохоронними органами відповіді на них свідчать про відсутність ознак кримінального правопорушення в діях Особи 2.

Крім цього, відмовляючи в задоволенні заяви в частині заборони Особі 2 наближатися на відстань 150 м до місця проживання матері Особи 1 — Особи 4, апеляційний суд виходив з того, що сама Особа 4 не зверталася до суду з даною вимогою та не була учасником справи під час її розгляду в суді.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.06.2021 Особа 1 через свого представника — адвоката Сердюк Ю.А. — звернулась до КЦС з касаційною скаргою на Шевченківського райсуду від 19.10.2020 та постанову КАС від 2.03.2021.

У касаційній скарзі заявник просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити у повному обсязі заяву про видачу обмежувального припису.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не в повній мірі дослідили обставини справи, зокрема факти вчинення заінтересованою особою психологічного і фізичного насильства та факти внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що Особа 1 та Особа 2 в період з січня 2019 до січня 2020 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, мають спільну доньку Особу 3, Інформація 1.

З січня 2020 року відносини між сторонами погіршилися і вони стали проживати окремо.

Особа 1 з приводу застосування фізичного та психологічного насильства зі сторони Особи 2 неодноразово зверталася в органи поліції. Такі звернення мали місце 4.01.2020, 6.01.2020, 15.01.2020, 1.02.2020, 29.04.2020 та 5.05.2020, що підтверджується талонами-повідомленнями єдиного обліку №360, 940, 2149, 159, 8265, 160.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано законом «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пп.3, 14 та 17 ч.1 ст.1 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство — це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство — це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Фізичне насильство — це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника — це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п.7 ч.1 ст.1 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно з ч.3 ст.26 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У п.9 ч.1 ст.1 цього закону визначено, що оцінка ризиків — це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з п.3 ч.1 ст.3504 Цивільного процесуального кодексу у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до ч.1 ст.3506 ЦПК, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають давати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного з батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства в будь-якому його прояві.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах ВС від:

17.04.2019 у справі №363/3496/18, провадження №61-4830св19; 26.09.2019 у справі №452/317/19-ц, провадження №61-12915св19; 17.06.2020 у справі №509/2131/18, провадження №61-271св19; 23.12.2020 у справі №753/17743/19, провадження №61-23053св19; 24.02.2021 у справі №570/2528/20, провадження №61-16103св20.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, Особа 1 вказувала на те, що Особа 2 вчиняє щодо неї, її матері та спільної доньки психологічне та фізичне насильство, а також посилалась на її неодноразові звернення до органів поліції та наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст.125 Кримінального кодексу.

Відповідно до ст.76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У ч.1 ст.77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК).

Відповідно до ст.89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд дає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, ураховуючи вказані норми матеріального права, установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, давши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для видачі обмежувального припису щодо Особи 2, оскільки Особою 1 не доведено вчинення останнім домашнього насильства в розумінні закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Звернення до різних органів державної влади, зокрема правоохоронних, свідчить про наявність конфлікту між сторонами, і самі по собі не підтверджують факту вчинення домашнього насильства Особою 2, що є необхідною умовою для застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені спеціальним законом.

ВС вважає за необхідне також зазначити, що звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення домашнього насильства, не є доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст.62 Конституції).

Крім того, відмовляючи в задоволенні заяви в частині заборони Особі 2 наближатися на відстань 150 м до місця проживання матері заявниці — Особи 4, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що безпосередньо Особа 4 не зверталася до суду з даною вимогою та не була учасником справи під час її розгляду.

При таких обставинах колегія суддів ВС погоджується, що підстави для задоволення вимог Особи 1 відсутні.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, що у силу вимог ст.400 ЦПК не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

При цьому Велика палата ВС у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява від 10.02.2010, №4909/04).

ВС установив, що оскаржувані рішення місцевого суду (у нескасованій частині) та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ч.3 ст.401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення — без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у нескасованій частині), постанову суду апеляційної інстанції — без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись стст.400, 401, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1, яка подана представником — адвокатом Сердюк Ю.А., залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 19.10.2020 (у нескасованій частині), постанову Київського апеляційного суду від 2.03.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.