Недопустимая дискриминация

Рада судей Украины приняла решение о доплатах судьям, которые не осуществляют правосудия в силу обстоятельств, не зависящих от них. Текст документа печатает издание «Закон и Бизнес».

Рада суддів України

Рішення

3 вересня 2021 року м.Київ №35

Щодо доплат суддям, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них

Пунктом 11 рішення чергового XVІIІ з’їзду суддів від 11.03.2021 вирішено, зокрема, Державній судовій адміністрації, розпорядникам бюджетних коштів вжити заходів щодо нарахування та виплати доплат суддям, які з незалежних від них причин не здійснюють відправлення правосуддя, відповідно до позицій рішення Конституційного Суду від 4.12.2018 №11-р/2018, Раді суддів доручено розглянути питання врегулювання щодо нарахування та виплати доплат зазначеним суддям.

На виконання рішення чергового XVІIІ з’їзду суддів РСУ, як виконавчим органом з’їзду суддів, досліджено вказане питання та встановлено таке. 

Так, рішенням КС від 4.12.2018 за №11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційним), положення ч.10 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІП, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ зі змінами, а саме:

— ч.1 ст.55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

— ч.8 ст.56, чч.1, 2 ст.89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв’язку з обов’язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів для підтримання кваліфікації;

— ч.3 ст.82, чч.6, 7 ст.147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв’язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

КС зазначив, що юридичне регулювання, встановлене положенням ч.10. ст.133 закону №2453 у редакції закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення ч.10 ст.133 закону №2453 у редакції закону №192 для цілей застосування окремих положень закону №1402 суперечить чч.1, 2 ст.126 Конституції.

Окрім цього, вказано про відсутність відповідного законодавчого врегулювання щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою. 

Крім того, КС в мотивувальній частині рішення від 4.12.2018 №11-р/2018 встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (ч.1 ст.55); з обов’язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у НШС (ч.8 ст.56, чч.1, 2 ст.89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (ч.3 ст.82, чч.6, 7 ст.147).

Також КС, у своєму рішенні зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення ч.10 ст.133 закону №2453 у редакції закону №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Сам по собі факт, що у рішенні не наведені усі випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (наприклад виплата винагороди суддям, повноваження яких припинились, виплата винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя через не приведення їх до присяги тощо) не дає підстав вважати, що дане рішення КС не може бути застосовним до них.

Крім того, втрата чинності закону №2453 в редакції закону №192, також не може бути підставою для не застосування вказаного рішення КС, адже у ньому чітко вказано, що відповідні норми визнані неконституційними саме для цілей застосування окремих положень закону №1402.

А відтак, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення КС від 4.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

Як встановлено, в окремих областях (наприклад Вінницька та Харківська області) територіальними управліннями ДСАУ з січня 2021 року припинено виплату доплат до посадового окладу суддям, які не відправляють правосуддя з незалежних від них причин, зокрема, у зв’язку із закінченням строку повноважень, на який їх було призначено та не закінченням процедури кваліфікаційного оцінювання суддів.

Також аналогічні помилкові висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу суддям, які не відправляють правосуддя з незалежних від них причин з 1.01.2020, були здійснені органами Державної аудиторської служби під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСАУ в різних областях. 

На підставі вказаних висновків ревізій та вимог органів ДАС, деякі ТУ ДСАУ почали звертатися до суддів із листами щодо необхідності повернення раніше виплачених доплат за період з 1.01.2020. 

Однак така позиція щодо припинення виплати доплат до посадового окладу суддям, які не відправляють правосуддя з незалежних від них причин, а також вимога повернути раніше виплачені суми, суперечить чинному законодавству та згаданому рішенню КС, а тому є неприпустимими.

Відповідно до ст.92 закону «Про Конституційний Суд України» юридичну позицію КС викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. 

Отже, саме юридична позиція КС є головною при постановленні ним своїх рішень та саме вона виступає тим вектором, за яким вже приймається конкретне рішення у відповідних конституційних правовідносинах. 

Незазначення у ч.2 резолютивної частини рішення КС від 4.12.2018 №11-р/2018 певних випадків, коли судді не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, пояснюється не визначенням на законодавчому рівні вичерпного переліку таких підстав. Такий висновок є єдино можливим з огляду на те, що у мотивувальній частині неприпустимим визнано обмеження таких доплат усім суддям, що не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав без обмеження якимось вичерпним переліком. 

При цьому, висловлена КС у рішенні від 4.12.2018 №11-р/2018 позиція застосовується як до закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI так і до закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, що містить повністю ідентичні нормативні положення щодо врегулювання доплат суддям. 

Рішенням КС №11-р/2018 від 4.12.2018 у п.2 резолютивної частини було визначено: «Визнати таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним), положення ч.10 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, зі змінами». 

Вказане рішення стосується не тільки попередніх редакцій закону, а й аналогічних вимог ч.10 ст.135 нині діючого закону від 2.06.2016 №1402-VIII, які також не відповідають Конституції, а тому не підлягають застосуванню, тобто КС вирішує вказане питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакцій закону, а й прив’язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючого закону. 

Крім того, КС в рішенні від 8.06.2016 у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення КС є «обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (ч.2 ст.150 Конституції). Повторне запровадження правового регулювання, яке КС визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Основного Закону, п.7 рішення №4-рп/2016).

Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана КС неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції як норми прямої дії.

За змістом ст.151-2 Конституції, рішення та висновки, ухвалені КС, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Крім того, необхідно наголосити, що Конституцією закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.

Враховуючи викладене, РСУ приходить до висновку, що обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя, допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції та рішенню КС від 4.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

Дії ТУ ДСАУ, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами ДАС під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСАУ в різних областях та судах, свідчать про порушення рівних гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими.

Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат з 1.01.2021 свідчить про порушення принципу «юридичної визначеності» та принципу «належного урядування».

Припинення виплат доплати судді, який не здійснює повноваження з незалежних від нього причин, є порушенням вимог діючого законодавства, гарантій незалежності судді та принципу юридичної визначеності, який є невід’ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, вже була викладена в рішенні РСУ від 19.04.2019 №21.

Аналогічне роз’яснення надавалося і ДСАУ в Інформаційному листі від 14.12.2018 №11-26266/18.

Заслухавши та обговоривши інформацію члена РСУ Адамова А.С. відповідно до ч.8 ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про РСУ, затвердженого позачерговим Х з’їздом суддів 16.09.2010 (зі змінами), Рада суддів 

ВИРІШИЛА:

1. Звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом від 4.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

2. Обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі ч.10 ст.135 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ з наступними змінами допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції та рішенню КС від 4.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

3.З метою приведення вимог чинного законодавства у відповідність до рішення КС від 4.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 та усунення будь-яких суперечностей в тлумаченні згаданого рішення КС звернутись до суб’єктів законодавчої ініціативи з пропозицією визнати ч.10 ст.135 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ з наступними змінами такою, що втратила чинність.

Голова Б.МОНІЧ