Закон і Бізнес


Производное от договора


Чтобы не пропустить новости судебной практики, подписуйтесь на Телеграмм-канал "ЗиБ". Для этого кликните на изображение.

№36 (1542) 04.09—10.09.2021
7947

Если основное обязательство является недействительным вследствие недееспособности сторон, несоблюдение формы сделки и т.п., не имеет юридической силы и обеспечения. Такое заключение сделал ВС в постановлении №366/302/20, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

19 липня 2021 року    м.Київ       №366/302/20

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (суддя-доповідач), ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 20.08.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 24.11.2020,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2, ПАТ «КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки.

На обґрунтування позову вказав, що 2.11.2007 між Особою 2 та ЗАТ «КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №*, у забезпечення якого з ним укладено договір поруки від 27.11.2007.

Рішенням Іванківського райсуду від 19.05.2016 у справі №366/2252/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.09.2016, кредитний договір №* визнано недійсним.

Позивач зазначав, що оскільки порука є похідним зобов’язанням від основного договору, тому також має бути визнана недійсною.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Іванківського райсуду від 20.08.2020 позов задоволено, визнано недійним договір поруки №* від 27.10.2007, укладений між Особою 1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк», за виконання Особи 2 зобов’язань по кредитному договору №* від 2.11.2007.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв’язку з тим, що кредитний договір, який був забезпечений порукою позивача, рішенням суду визнано недійсним, грошове зобов’язання боржника в межах укладеного кредитного договору перед банком припинилося, а тому припинилася і порука, яка забезпечувала вказане зобов’язання.

Постановою КАС від 24.11.2020 рішення Іванківського райсуду від 20.08.2020 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 Цивільного кодексу є помилковими, так як основне зобов’язання не було припинено у розумінні гл.50 ЦК, а було визнано недійсним, що не є підставою для визнання поруки припиненою. Разом з тим місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, тому рішення суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції постанови апеляційного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2021 року АТ «КБ «ПриватБанк» подало до ВС касаційну скаргу на рішення Іванківського райсуду від 20.08.2020 та постанову КАС від 24.11.2020.

Підставою касаційного оскарження вказаних рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі №6-40цс13.

Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту оскаржуваного договору поруки вбачається, що сторони при його укладанні дотримались встановлених законодавством вимог щодо його оформлення, а тому матеріали справи та встановлені судами обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладенні спірного договору суперечили волевиявленню відповідача. Позивачем також не надано доказів, які б свідчили про порушення зі сторони банку в момент вчинення правочину та які б були підставою для визнання договору поруки недійсним <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.11.2007 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 2 був укладений кредитний договір №*, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит у розмірі $25000 на строк з 2.11.2007 до 2.11.2027.

У забезпечення зобов’язань за кредитним договором №* між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 3 27.10.2007 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником Особою 2 зобов’язань за кредитним договором №*.

Рішенням Іванківського райсуду від 19.05.2016, залишеним без змін ухвалою АСКО від 14.09.2016, визнано недійсним кредитний договір №* від 2.11.2007, укладений між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 2 (справа №366/2252/15-ц) <…>.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до правил стст.546, 548 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст.553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Отже, договір поруки є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Згідно зі ст.16 ЦК визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст.215 цього кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Вказане положення є базовим принципом інституту забезпечення і відоме ще з римського права як принцип акцесорності забезпечувальних зобов’язань. Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов’язань означає, що правочин щодо встановлення забезпечення буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу основне зобов’язання. А тому, якщо основне зобов’язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми правочину тощо, не має юридичної сили і забезпечення. Якщо ж основне зобов’язання може бути оспорено як таке, що укладене під впливом погрози, обману помилки, тощо, забезпечення зберігає силу лише до цього часу. Тільки-но основне зобов’язання визнано недійсним, втрачає своє значення і відповідний спосіб забезпечення.

Установивши, що кредитний договір №* від 2.11.2007, укладений між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 2, було визнано недійсним рішенням Іванківського райсуду від 19.05.2016 в справі №366/2252/15-ц, що набрало законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недійсність поруки, яка забезпечувала вказане зобов’язання (договір поруки №* від 27.10.2007, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Особою 3).

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору поруки є безпідставними з огляду на вказані норми законодавства, зокрема і ч.2 ст.548 ЦК, якою передбачена недійсність забезпечувального зобов’язання у зв’язку із недійсністю основного зобов’язання.

При цьому посилання заявника на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правому висновку, викладеного у постанові ВCE від 11.09.2013 у справі №6-40цс13, колегію суддів не приймаються до уваги, оскільки у цій постанові встановлені судами фактичні обставини є різними порівняно зі справою, яка є предметом перегляду. Так, у справі №559/321/16-ц предметом спору було визнання недійсною угоди у зв’язку з її невідповідністю положенням закону «Про захист прав споживачів», а не визнання недійсним договору поруки на підставі ч.2 ст.548 ЦК.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень (суду першої інстанції — у незміненій апеляційним судом частині) не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, ВС дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів для вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», п.58).

Відповідно до ч.3 ст.401 Цивільного процесуального кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції — у незміненій апеляційним судом частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з’ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись стст.400, 401, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 20.08.2020 в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 24.11.2020 — без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.