Закон і Бізнес


Субъективное мерило

Почему законодатель должен определить единые для всех ориентиры добропорядочности


№31 (1537) 31.07—06.08.2021
Валерия РЯДИНСКАЯ, заведующий лабораторией проблем правового и организационного обеспечения деятельности министерства Государственного НИИ МВД Украины, д.ю.н., профессор; Елена КАРПУШОВА, судья Шестого апелляционного административного суда, д.ю.н.
5491

На современном этапе в правовое поле Украины вошла категория «добропорядочность». Она стала мерилом, которому должны соответствовать государственные служащие, полицейские, судьи и др. лица. А что же такое добропорядочность?


У кожного своя доброчесність…

У низці законів невідповідність особи критерію доброчесності визначена як підстава для її звільнення, непроходження атестації, кваліфікаційного оцінювання тощо. Утім, у національному законодавстві відсутнє визначення такого поняття, як «доброчесність».

Поява в національному правовому полі цього поняття спиралася на визначення індикатора «integrity» Індексу сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index). Такий індекс застосовується Transparency International — міжнародною організацією боротьби з корупцією та дослідження рівня корупції в усьому світі.

«Іntegrity» було перекладено українською мовою як «доброчесність», хоча перекласти зазначений термін можна і як «чесність». Семантичний зміст понять «чесність» і «доброчесність» відрізняються.

Український законодавець обрав варіант «доброчесність». Однак «доброчесність» не має чіткого визначення ні як правова, ні як філософська чи морально-етична категорія.

Філософи та соціологи трактують його по-різному. Питанням доброчесності приділяли увагу ще давньогрецькі філософи Сократ, Платон, Аристотель. Активно досліджувалося це питання й Іммануїлом Кантом, Жан-Жаком Руссо, Георгом Гегелем.

На сучасному етапі науковці продовжують розвивати поняття «доброчесність». І кожен розуміє його зміст по-своєму. Хтось уважає, що це повага до законів суспільства, хтось — що це чесність і цнотливість, хтось — що це мудрість, знання, поміркованість, гідність, щедрість, щирість, справедливість тощо. При цьому, наприклад, у рабовласницькому суспільстві підхід до доброчесності зовсім інший, ніж у капіталістичному.

Якщо ж доброчесність фактично не має однозначного визначення й фактично відображає суб’єктивістський підхід особи до її розуміння, то чи можна це поняття застосовувати як правову категорію?

Фактично в українському законодавстві застосовується невизначена та неоднозначна філософська чи морально-етична категорія. А трактування її залежить від уявлень та усвідомлень тієї чи іншої особи.

Проблеми правової невизначеності

У результаті правової невизначеності виникають такі проблеми.

По-перше, розквітає галузева нормотворчість. За відсутності визначених у законах орієнтирів доброчесності відомства приймають власні нормативні акти, які встановлюють чинники (індикатори) доброчесності. Аналіз переконує, що вони можуть застосовуватися неоднозначно. Це дозволяє використовувати їх як засіб «усунення невгодних».

По-друге, до судів масово надходять позови від державних службовців, суддів, прокурорів про визнання протиправними та скасування рішень про неуспішне проходження ними атестації чи кваліфікаційного оцінювання за критерієм «невідповідність доброчесності».

Якщо законодавець застосовує поняття «доброчесність», то повинен дати його визначення. Слід установити орієнтири, які визначають доброчесну людину. І такі орієнтири повинні бути єдиними для всіх.

Це питання набуває особливої гостроти з урахуванням прийняття останніх законів про судову реформу, які передбачають оцінку на доброчесність діючих членів Вищої ради правосуддя та кандидатів на посади у Вищій кваліфікаційній комісії суддів.