Заранее виноваты

Ни судья, как должностное лицо, ни суд, как орган, осуществляющий правосудие, не могут быть ответчиками или другой стороной гражданского дела. Такое заключение сделал ВС в постановлении №526/2147/19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

7 липня 2021 року                             м.Київ                               №526/2147/19

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ПОГРІБНОГО С.О., УСИКА Г.І., (доповідач), ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 16.06.2020 та постанову Полтавського апеляційного суду від 5.10.2020,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Особа 1, Особа 2, Особа 3 звернулися до суду із позовом до Гадяцького районного суду Полтавської області, суддів Киричка С.А., Заколодяжної О.А., Тищенко Л.І. про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує презумпцію невинуватості.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що в Гадяцькому райсуді за їх участю розглядається кримінальне провадження №532/308/15-к за фактом завдання тілесних ушкоджень судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області Особі 4, який помер від отриманих ушкоджень, та за фактом убивства міського голови м.Кременчука Особи 6, які мали місце у 2014 році. Обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні був скерований до суду у 2015 році, вирок не ухвалений.

Під час судового розгляду вони категорично заявляли і заявляють про свою невинуватість та непричетність до зазначених злочинів.

Вважають, що Гадяцький райсуд в резолютивній частині ухвали від 13.08.2019, якою задоволено клопотання прокурора про проведення за участю обвинуваченого Особи 5 та його захисника Кабальського Р.О. слідчих експериментів та оглядів місцевості, поширив стосовно них недостовірну інформацію, яка порушує презумпцію невинуватості. Зокрема зазначив у висновках про вже встановлений, беззаперечний і доведений факт участі Особи 1, Особи 2 у вчиненні злочинів, що порушує їх презумпцію невинуватості. Зазначені в ухвалі обставини також стосуються і Особи 3, оскільки його особу можна ідентифікувати, — як учасника стійкої організованої групи, вина якого вже доведена, натомість, такі факти не встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Зазначене рішення проголошено 13.08.2019 у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за участю позивачів (обвинувачених), сторін, учасників провадження, журналістів та присутніх у залі суду.

Вважають, що зміст ухвали суду має наклепницький характер, принижує їх та їхні родини, зображує їх перед суспільством, як людей з низькими духовними й соціальними цінностями, та є поширенням недостовірних обвинувальних тверджень про вчинення ними злочинів, як констатації факту, що дискредитує їх в очах співгромадян.

Зміст ухвали суду створює враження їх винуватості, надає попередню оцінку фактам ще до того, як це мав зробити наділений відповідними повноваженнями суд, що є неприпустимим. Поширена у такий спосіб інформація зі сторони суду є тиском на них, як на сторону захисту у кримінальному провадженні, свідків, потерпілих, експертів, так як суд наперед у своєму судовому рішенні вже визнав їх винними та визнав встановленими обставини щодо скоєння ними злочину стосовно потерпілих Особи 4 та Особи 6.

Посилаючись на те, що Гадяцьким райсудом у складі колегії суддів порушено презумпцію невинуватості стосовно них, шляхом поширення недостовірної інформації в резолютивній частині ухвали, яка є висновком суду, просили: визнати недостовірною та такою, що порушує презумпцію невинуватості інформацію стосовно них, поширену Гадяцьким райсудом у відкритому судовому засіданні шляхом оголошення ухвали Гадяцького райсуду від 13.08.2019 <…>».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Диканського райсуду від 16.06.2020 в задоволенні позовних вимог Особи 1, Особи 2, Особи 3 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що інформація, яку позивачі просять визнати недостовірною та такою, що порушує презумпцію невинуватості, викладена в ухвалі, постановленій за наслідками розгляду клопотання прокурора про надання дозволу на проведення слідчих дій, за своїм змістом є коротким викладом обставин кримінального правопорушення. Зазначена прокурором у клопотанні інформація подана до суду не з метою доведення зазначених у ній відомостей до громадськості чи окремих громадян, а у зв’язку з розглядом клопотання прокурора про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні. При вирішенні вищевказаного клопотання Гадяцьким районним судом були розглянуті, досліджені та оцінені надані прокурором докази на його обґрунтування, а тому інформація, викладена в ухвалі від 13.08.2019, постановлена за результатами розгляду зазначеного клопотання, може бути оскаржена, чи спростована лише в порядку визначеному кримінальним процесуальним законом, так як в порядку цивільного судочинства суд не наділений повноваженнями розглядати та надавати оцінку обставинам, які були предметом перевірки (доказами) у кримінальному провадженні (справі), були досліджені та оцінені судом, оскільки зазначене призведе до повторної оцінки доказів, наданої судом у кримінальній справі, що є неприпустимим.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою ПАС від 5.10.2020 апеляційні скарги Особи 1, Особи 2, Особи 3 залишено без задоволення, рішення Диканського райсуду від 16.06.2020 залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначена в ухвалі Гадяцького райсуду від 13.08.2019 інформація, є викладом обставин кримінального правопорушення, а тому не може бути визнана недостовірною чи такою, що порушує презумпцію невинуватості в порядку цивільного судочинства, оскільки суд не наділений компетенцією перевіряти та надавати оцінку наявним у кримінальному провадженні обставинам та доказам.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Особи 3, у якій заявник просив скасувати рішення Диканського райсуду від 16.06.2020 та постанову ПАС від 5.10.2020, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилався на відсутність висновку ВС щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо порушення презумпції невинуватості при поширенні інформації.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначав, що суди попередніх інстанцій не визначилися у порядку якого судочинства підлягає розгляду зазначений спір. Висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, є взаємовиключними, оскільки зазначаючи, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд не закрив провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 Цивільного процесуального кодексу та не роз’яснив позивачам до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, натомість ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що предметом спору є оцінка обставин, які були доказами у кримінальному провадженні, що призведе до повторної їх оцінки, не урахували, що ухвала суду є процесуальним документом, а тому не є доказом у розумінні ст.84 Кримінального процесуального кодексу. Предметом позову у справі є поширення судом, як органом державної влади, недостовірної інформації, що порушує презумпцію невинуватості — наперед визнаючи винними позивачів, зазначена інформація викладена в резолютивній частині судового рішення як висновок суду, а не як клопотання прокурора, та була доведена необмеженому колу осіб, як при її проголошенні в залі судового засідання, так і при її виконанні. Суди попередніх інстанцій також не урахували, що в порядку кримінального провадження не передбачено захист прав особи від поширення недостовірної інформації, викладеної в ухвалі суду, якою порушується презумпція невинуватості.

Суди не урахували гарантоване стст.55, 124 Конституції, а також ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на ефективний захист її порушених прав органами державної влади, їх посадовими чи службових осами. Зазначеними нормами заборонено відмовляти у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у вчиненні злочину до того, як її вину було доведено відповідно до закону. При цьому навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату (рішення ЄСПЛ у справах «Мінеллі проти Швейцарії» (п.37), «Нераттіні проти Греції» (п.23), «Діду проти Румунії» (п.41).

Про порушення презумпції невинуватості при висловленні думки суду про винуватість особи у вчиненні злочину зазначено також у рішеннях ЄСПЛ у справах «Нестак проти Словаччини», «Гарицкі проти Польщи», «Бербера, Мессере і Хабадо проти Іспанії», «Грабчук проти України», «Довженко проти України», «Кребз проти Німеччини».

Зміст судового рішення не повинен відображати причетність і винність особи до вчинення злочину, коли можна зробити висновок щодо можливості ідентифікації такої особи при викладі фактичних обставин кримінального провадження, а отже й створення преюдиції винуватості особи, стосовно якої не було ухвалено обвинувального вироку, який набрав законної сили.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що особа може звернутися до суду за захистом свого права внаслідок порушення презумпції невинуватості, національні суди не вправі відмовити у такому розгляді, а повинні розглянути справу і встановити порушення або відсутність порушеного права.

Натомість, суди попередніх інстанцій не урахували практику ЄСПЛ та не розглянули справу по суті. Суд першої інстанції констатував право особи на захист від поширення недостовірної та такої, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію інформації, однак не аналізував її зміст на предмет достовірності та чи є така інформація оціночними судженнями. Зазначене свідчить про поверхневий розгляд справи, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та не надали наявним у справі доказам належної оцінки <…>.

Позиція ВC та нормативно-правове обґрунтування

Статтею 124 Конституції передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов’язано з процесуальним законодавством<...>.

Частиною 1 ст.19 ЦПК передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Позивачі обґрунтовували позовні вимоги, посилаючись на поширення в ухвалі Гадяцького райсуду від 13.08.2019 недостовірної інформації, яка порушує презумпцію невинуватості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Особи 1, Особи 2, Особи 3, суди попередніх інстанцій виходили із їх безпідставності, оскільки інформація, зазначена в ухвалі Гадяцького райсуду від 13.08.2019, є викладом обставин кримінального правопорушення, а тому не може бути визнана недостовірною чи такою, що порушує презумпцію невинуватості в порядку цивільного судочинства. Інформація, викладена в ухвалі від 13.08.2019, яка постановлена за результатами розгляду клопотання прокурора про надання дозволу на проведення слідчих дій, може бути оскаржена чи спростована лише в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки в порядку цивільного судочинства, суд не наділений повноваженнями розглядати та надавати оцінку обставинам, які були предметом перевірки (доказами) та оцінки у кримінальному провадженні, зазначене призведе до повторної оцінки доказів, наданої судом у кримінальній справі, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.1 ст.62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Конституційна норма про презумпцію невинуватості розміщена у блоці статей, які визначають статус (положення) особи у кримінальному судочинстві, тобто презумпція невинуватості — це кримінально-процесуальний термін і ця презумпція може бути спростованою.

За змістом чч.1 та 3 ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу; втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Велика палата ВС неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов’язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). (правові висновки ВП ВС, викладені у постановах від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі №462/32/17, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц).

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб’єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв’язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави (п.21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010).

Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов’язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (п.76 висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Аналізуючи зазначене, на вимоги позивачів, заявлені до Гадяцького райсуду та його суддів про спростування недостовірної інформації, яка порушує презумпцію невинуватості, не поширюється юрисдикція судів, оскільки ні суддя, як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд, як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, яка бере участь у цивільній справі. Винятком є лише випадки, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не як орган, що здійснює правосуддя.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 1.03.2017 у справі №6-3139цс16, постанові ВС від 10.01.2018 у справі №61-1091св17, а також ВП ВС у постановах від 8.05.2018 у справі №14-90цс18, від 21.11.2018 у справі №14-399 цс18, від 27.03.2019 у справі №711/2652/17.

З огляду на наведене, посилання заявника на відсутність висновку ВС щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах, є безпідставним.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову — обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Розглядаючи зазначений спір по суті, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на суб’єктний склад сторін у справі, не урахували, що ні суддя, як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд, як орган, що здійснює правосуддя, не можуть бути відповідачами у зазначеній справі.

З огляду на наведене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо необхідності закриття провадження у справі, розгляд якої не підлягає здійсненню в порядку цивільного судочинства на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК.

Посилання у касаційній скарзі на не роз’яснення позивачам у порядку якого судочинства підлягає розгляду зазначений спір є неспроможними, оскільки зазначений спір не підлягає розгляду ні за правилами адміністративного, ні за правилами кримінального судочинства. Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.255 ЦПК) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати у будь-якому іншому судочинстві (аналогічний висновок ВП ВС, викладений у постановах від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц).

Необґрунтованими у цьому контексті є аргументи заявника про порушення судами його права на судовий захист у зв’язку з відмову суду розглядати його позов, а також про неможливість оскарження в порядку кримінального провадження ухвали Гадяцького райсуду від 13.08.2019, у якій на думку позивачів зазначено недостовірну та таку, що порушує презумпцію невинуватості інформацію, з посиланням на ухвалу Харківського апеляційного суду від 28.10.2019 та ухвалу ВС від 25.11.2019, якими відмовлено у відкритті апеляційного та касаційного провадження.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 вказаної конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21.12.2010, заяви №№17160/06 та 35548/06).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність, зокрема шляхом зобов’язання спростувати недостовірну інформацію, викладену в судовому рішенні, є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленими законом особливостями відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (постанови ВП ВС від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі №462/32/17, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17).

Керуючись стст.255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 16.06.2020 та постанову Полтавського апеляційного суду від 5.10.2020 скасувати.

Провадження у справі за позовом Особи 1, Особи 2, Особи 3 до Гадяцького районного суду Полтавської області, суддів Киричка С.А., Заколодяжної О.А., Тищенко Л.І. про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує презумпцію невинуватості закрити.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.