Берегите свою переписку

Скриншот веб-сайта не является допустимым доказательством, в отличие от скриншота с «Вайбера»

Чем больше наша жизнь идет в цифру, тем больше трансформируется судебный процесс. Так, электронные доказательства уже является частью процесса, но судебная практика в настоящее время — на пути становления. Об интересных случаях правоприменения е-доказательств рассказала судья Верховного Суда.

В усьому своя форма

Інтернет змінив наше життя, відкрив нові горизонти, можливості та знання. Водночас створив нові виклики для суспільства, наприклад електронні докази. Для більшості країн — це не новина, а практика їх використання вже відлагоджена. А от в Україні цей інститут був запроваджений лише у 2017 році під час процесуальної реформи.

Законодавець не відніс електронні докази ні до речових, ні до письмових, а визначив їх як окремий засіб доказування. Водночас у Цивільному процесуальному кодексі врегульовано лише порядок подачі доказів. Імовірно, саме недостатня врегульованість цього питання на законодавчому рівні спричиняє чимало запитань на практиці.

Утім, усе-таки певні напрацювання в касаційній інстанцій вже є. Комітет з процесуального права Асоціації правників України вирішив обговорити судову практику використання електронних доказів.

Наталія Сакара з Касаційного цивільного суду розповіла, що досвід використання електронних доказів ще не досить поширений на теренах України. «В Єдиному державному реєстрі судових рішень ви не побачите великої кількості рішень судів касаційної інстанції, де б ішла мова про електронні докази», — сказала суддя. Тож для правників, які мало стикались із цим інститутом, вона розповіла про ключові питання.

Наприклад, Касаційний господарський суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 визначив, у яких формах можуть існувати електронні докази. Тож учасники справи для обґрунтування своїх вимог та заперечень мають подати до суду електронні докази в таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова, засвідчена в порядку, передбаченому законом. Тобто потрібно зафіксувати на папері, а потім засвідчити, як копію письмового доказу.

«Паперова копія е-доказу не вважається письмовим доказом. Однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подавати такий доказ. Останній у свою чергу є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін», — зазначила суддя. Таким чином, подання е-доказу в паперовій копії саме по собі не робить його недопустимим. Водночас суд не може взяти до уваги копію електронного доказу у випадку, якщо оригінал не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу.

Роздруківка листування

Н.Сакара зачепила слушне питання, а що ж можна вважати оригіналом електронного доказу. Суддя розповіла про одну цікаву справу та зроблений у ній висновок, щоправда, в окремій думці.

У справі про рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів постало питання про аудіо розмови, яка була записана на телефон та викладена в мережі. Утім, коли цей запис було надано суду, то постало питання, що насправді є оригіналом. У результат доказ не був досліджений, бо ж потрібно було надати першоджерело, тобто телефон чи інший гаджет, через який здійснювався запис. Тож, аби уникнути таких випадків, краще знаходити оригінал.

Наступне питання, яке розкрила суддя, — це роздруківка електронного листування. Щодо цього питання КГС у постанові від 11.06.2019 №904/2882/18 вказав, що роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом у розумінні положень ст.5 закону «Про електронні документи та електронний документообіг». Причина: не може роздруківка листування бути доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов’язковим реквізитом для е-документа. Така вимога ставиться через те, що без цифрового підпису ідентифікувати відправника повідомлення неможливо. До того ж існує великий ризик, що зміст документа буде втрачений через правки та виправлення.

Водночас Н.Сакара говорить, що це правило стосується всіх месенджерів. Але якщо подати листи у форматі PDF, які завірені цифровим підписом, то таке спілкування цілком може буде зараховане як електронний доказ.

Веб-сайт та скриншот

Щодо роздруківки інтернет-сторінки, то в цій площині існує своя специфіка. У постанові КЦС від 7.07.2021 у справі №587/2051/18 судді зазначили, що роздруківки інтернет-сторінок, які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Вони визнаються доказом, якщо виготовлені, видані й засвідчені власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу.

Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду. Однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи. Тому суд може провести огляд і дослідження таких документів на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним посиланням.

У цьому випадку рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а справа направлена на новий розгляд. Адже суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням статті, тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення оспорюваної інформації, що є обов’язковим під час вирішення справи про захист честі, гідності та ділової репутації.

«Тут є імперативна вказівка. Якщо ми можемо веб-сторінку чи сайт уважати доказом, то потрібно, щоб учасник надав адресу, за якою знаходиться інформація для розгляду справи. І суд має оглянути цю веб-сторінку та зафіксувати її», — зазначила вона.

А от щодо скриншотів зі смартфонів та планшетів, то тут судді більш ліберальні. У справі №753/10840/19 (постанова КЦС від 13.07.2020) особа на підтвердження заявлених вимог надала скриншоти повідомлень з телефону, роздруківки з месенджеру «Вайбер». Суди перших двох інстанцій вважали такі докази належними та допустимими. Адже вони були досліджені ними в сукупності з іншими доказами, яким була надана належна правова оцінка.

«Зазвичай ми приймаємо й визнаємо такі е-докази належними, бо мова йде про чутливі сфери життя. Наприклад, вони можуть подаватися для видачі обмежувального припису. В таких ситуаціях заявник може надавати скриншоти, особливо, коли мова йде про психічне насилля», — сказала Н.Сакара.

Суддя також розповіла приклад баталій працівника та роботодавця. Інколи для того, щоб довести, що працівник використовував робочу техніку з власною метою, надається фото монітора комп’ютера. Таким чином керівник намагається довести аморальність, бездіяльність чи зловживання підлеглого.

Н.Сакара пояснила, що ця інформація не є електронним доказом, хоча й може бути врахована судом. Звичайно ж, за умови, що працівник не поставить під сумнів правдивість цього доказу. У такому випадку роботодавець змушений буде показати оригінал, але ж як його надати та довести, що незаконні дії вчинялися саме в зазначений час?

Тож е-докази — вже невід’ємна частина судової практики, яка ще в процесі формування, а тому кожен правник є певною мірою творцем цієї історії.