Председатель АСХСУ Наталья Богацкая:

«Сегодня суды проходят очередное испытание из-за искусственно созданного дефицита судейских кадров и недостатка финансирования»

2021-й без преувеличения можно назвать годом юбилеев. 25 лет Конституции, 30 лет независимости Украины и столько же — системе хозяйственных судов. Также 20 лет назад, 11 июля, на судебной карте появилась новая сеть апелляционных судов. Впрочем, наверное, никогда ранее судебная система не работала под таким давлением, как в последние годы. Почему так произошло и какие реальные цели прикрывают ширмой очередной судебной реформы? Можно ли на негативных лозунгах построить доверие к людям в мантиях? Об этом и другом «ЗиБ» пообщался с председателем Ассоциации судей хозяйственных судов Украины, председателем Юго-западного апелляционного хозяйственного суда Натальей Богацкой.

«Відлуння безкарності за прояви втручань у правосуддя судова система відчуває на собі щодня»

— Наталіє Станіславівно, на ваш погляд, чому ось уже восьмий рік зберігається тенденція звинувачувати суддів у всіх негараздах у державі? Й інвестори до нас не йдуть, бо суди корумповані, і громадяни зневірюються у державі, бо не знаходять справедливості у судах, і кредити нам не дають, бо ми не квапимося їх реформувати..

— На жаль, складається враження що тренд «у всьому винні судді», який є незмінним гаслом кожної судової реформи, і є заданим владою вектором реформування судової системи, даниною часу. Його дотримання дозволяє цій самій владі бути затребуваною.

Популістську тезу про тотальну недовіру до судів і суддів, підтриману далекими від юриспруденції особистостями, можна зрозуміти: чим же ще можна обґрунтувати нескінченне реформування судової влади, якщо справжню його мету потрібно приховати від пересічного громадянина?!

Між тим, мета постійного реформування одних і тих же інститутів судової влади — цілком прозаїчна і не оригінальна. Вона простежується як прагнення виконавчої та законодавчої влади підпорядкувати суди і суддів, посилити контроль над ними, зробити їх керованими, гранично толерантними, такими, що відкликаються на забаганки влади.

— Тобто реформа сама по собі використовується як інструмент тиску на суди?

— Правильніше сказати: інформаційна компанія щодо дискредитації судів для обґрунтування доцільності чергового реформування як один з інструментів. Але є й інші. Адже є намагання вплинути на рішення суду через зловживання повноваженнями, факти психологічного та фізичного тиску на суддів. Наша Асоціація неодноразово висвітлювала такі факти, вони були предметом звернень до очільників органів влади щодо протиправності таких дій.

Зокрема, зверталася увага на перебирання Національною поліцією на себе функцій антикорупційних органів щодо перевірки декларацій суддів, спроби здійснити комплексну перевірку судів та чинити тиск на голів. Донедавна в тренді було маніпулювання правоохоронними органами відкриттям та самим порядком розгляду кримінальних проваджень відносно суддів за ст.375 Кримінального кодексу. І лише у червні 2020-го ця норма була визнана неконституційною.

Як засіб психологічного тиску одночасно в інформаційному полі повсюдно лунали звинувачення в «некомпетентності, корумпованості, упередженості та брехливості» та навіть заклики до фізичної розправи над суддями.

Такі публічні прояви зневаги до суддів і судів з боку депутатів, державних та громадських діячів, спровокували в історії судочинства цілий етап приниження людської гідності суддів за обрану професію: від погроз фізичною розправою до гранат у судовому засіданні, коктейлів Молотова, палаючих шин та вщент рознесених залів судових засідань. При цьому єдиний законодавчий механізм захисту суддів від втручань в їхню діяльність у вигляді кримінальної відповідальності за ст.376 КК виявився неефективним через бездіяльність правоохоронних органів.

Відлуння безкарності за прояви втручань у правосуддя судова система України відчуває на собі щодня. А «трендові» види тиску, притаманних минулим судовим реформам, також мають місце і сьогодні.

«У разі систематичного прояву публічної неповаги до суддів будь-які стратегії щодо формування довіри не будуть ефективними»

— Отже, ви вважаєте, що всі ці претензії до вітчизняної Феміди — несправедливі, так само, як і так званий рейтинг недовіри, що транслюється чи не щодня?

— Справедливо буде, коли рівень довіри громадян за результатами опитувань буде висвітлюватися одночасно щодо всіх трьох гілок влади: судової, законодавчої та виконавчої. І тільки потім можна бути робити висновки про функціональну спроможність інституцій.

У свою чергу, залежно від особливостей діяльності кожної з гілок влади, респондентами щодо довіри має бути відповідна репрезентована аудиторія з обов’язковим дослідженням джерела інформації про діяльність тих чи інших органів.

Можливо, в інших країнах люди більш обізнані із загальними процедурними питаннями та результативністю роботи державних органів. Та в нас здебільшого отримують інформацію з телевізора та соціальних мереж. При цьому і надалі зберігається тенденція у політиків, що кращий звіт про свою роботу — це критика роботи судів.

Звісно, зручніше починати свої промови з оцінки довіри і посилань на соціологічні дослідження і як правило, це дослідження Центру Разумкова.

Візьмемо, наприклад, останнє та проаналізуємо в контексті рівного балансу між трьома гілками влади. Державному апарату (чиновникам) не довіряють 78%, Верховній Раді — 76, Уряду — 75, судовій системі — 77%. Тобто всі гілки влади мають приблизно однаковий рівень довіри у громадян, у межах похибки дослідження. Натомість окремо місцевим судам не довіряють менше — 67%, Верховному Суду — 68, Вищому антикорупційному суду — 70% респондентів.

Отже, навіть попри постійну дискредитацію судів, особливо місцевих, рівень довіри до них суттєво вищий ніж до парламенту, який ці ж громадяни й обирають.

— Як на мене, цифри цих опитувань є маніпулятивними, оскільки скоріше свідчать про рівень задоволення населення своїм життям. І вони навряд чи відрізнятимуться, якщо до опитувальника додати питання про довіру, приміром, до продавців, сусідів.

— Якщо питати про довіру до узагальненого образу представників наведених вами категорій, то, може, так і буде. Адже людина не може довіряти назагал тим, кого навіть в очі не бачила. До того ж невідомо, що кожен з респондентів вкладає в поняття «судова система».

Водночас результати іншого опитування, уже серед учасників судових засідань на виході з приміщень судів (з 21 до 28 жовтня 2020 року), засвідчили, що 66,1% респондентів, у чиїх справах були винесені рішення, визнали, що вони законні та справедливі.

Отже, треба розуміти, що сприйняття результатів навіть самих об’єктивних соціологічних досліджень залежить насамперед від ракурсу подачі такої інформації і переслідуваної мети.

До речі, новостворені органи — НАБУ, НАЗК, ВАКС, ВС, як і прокуратура, поліція, які були повністю переформатовані, також мають невисокий рівень виправдовування очікувань суспільства. То чи не варто зупинитись у створенні нових органів і замислитися над необхідністю удосконалення законодавства з метою підвищення якості роботи вже існуючих?

— Напевне, замислилися і вирішили, що закордон нам допоможе з довірою до судів. Ви вірите в те, що іноземні експерти здатні зарадити цій проблемі?

— Що стосується залучення міжнародних експертів, то в контексті судових реформ це мабуть сама дискусійна тема останніх років. Щодо Вищої кваліфікаційної комісії суддів, то питання з їхнім залученням вже вирішено, на черзі — Вища рада правосуддя.

А стосовно відповіді на ваше питання, тут має бути той самий підхід: оцінка ефективності вже впроваджених аналогічних заходів, оцінка ризиків, оцінка балансу між ризиками і очікуваним результатом, висновок про доцільність. Практику ми маємо, оскільки у нас вже є органи, сформовані саме за участю міжнародників, та чи вплинуло це позитивно на рівень довіри до них!?

— То в чому, на ваш погляд, проблема з формуванням довіри до судів?

— Будь-які заходи та стратегії щодо формування в суспільстві довіри до судів та впевненості у верховенстві права не будуть виправданими й ефективними у разі систематичного прояву публічної неповаги до судів та суддів. Публічні висловлювання та судження народних депутатів, посадовців органів виконавчої влади, прокурорів щодо «очікуваного» результату судового спору, критика особистості, професійних якостей судді, в провадженні якого знаходиться справа, напряму впливають на формування негативного ставлення людей до суду. Адже законність ще навіть не прийнятого рішення вже піддається сумніву. Це лише формує зневіру суспільства у належному захисті порушених прав у судовому порядку, а отже і підриває довіру до судів в цілому.

— Тобто, аби люди довіряли суддям, їх не можна критикувати?

— Безперечно, у демократичному суспільстві судове рішення може бути піддане критиці, але не особистість судді, який його прийняв. Судді готові до підвищеної уваги з боку суспільства в силу публічності та повноважень, але вона має бути конструктивною та обґрунтованою та не виходити за допустимі межі.

Зауважу, що механізм персональної відповідальності судді чітко регламентований законом, що і забезпечує основні засади правової держави. 3 види декларацій, 19 підстав дисциплінарної відповідальності та 9 державних перевіряючих органів — хіба такого контролю замало?!

Водночас умисно чи ні не береться до уваги основне підґрунтя для недовіри — відсутність розуміння суті і порядку розгляду справ судом. Змагальність — ось основний принцип судочинства, особливо, господарського.

Саме якісна підготовка сторін до судового розгляду, обраний спосіб захисту, нормативне обґрунтування доводів, заперечень та докази мають значення при судовому розгляді.

Суд не наділений повноваженнями з власної ініціативи замість сторони збирати докази, що стосуються предмета спору. Суд лише може процесуально сприяти стороні в отриманні доказів, за умови якщо установи та організації відмовили стороні у наданні певної інформації.

Суддя не є «слідчим», він — арбітр, який оцінює правові позиції сторін та їх обґрунтування, докази на засадах належності, допустимості та достовірності в порядку регламентованому процесуальним законодавством.

Суд лише дає оцінку доказам, які подані стороною у вигляді матеріалів справи, а не словам, плакатам чи статтям у ЗМІ. У висновку КРЄС наголошено, «судді повинні говорити із суспільством через судові рішення та не повинні роз’яснювати їх у пресі або робити публічні заяви». Та на вимогу часу, суди навчилися інформаційному просторі і роз’яснювати і реагувати на випередження. Повірте, попри все, вони продовжують працювати над удосконаленням!

Навіть запеклі скептики при бажанні об’єктивно оцінити рівень відкритості та доступності судів зможуть у вільному доступі безперешкодно отримати інформацію про судові справи; сторін, предмет спору, суддів, їх майновий стан та передумов можливих конфліктів інтересів, фінансові витрати суду, тощо.

Відносно інсинуацій про суд, суддів, то тут це вже особистий вибір кожного щодо довіри до джерел такої інформації і елементарне бажання її перевірити.

«Насамперед потрібно визнати і вирішити нагальні проблеми судової системи, а потім уже братися за її вдосконалення»

— Але ж пересічний громадянин сприймає суддю саме як представника влади, який повинен вирішити спір насамперед по справедливості.

— Так, дійсно, від судді люди чекають, перш за все, справедливого рішення, а поняття справедливості у кожного — своє. Поряд із цим законність і справедливість судового рішення далеко не завжди можуть співпадати, адже національні закони в своїй основі не відтворюють справедливість, в її розумінні в уявленні пересічних громадян.

На цьому недобросовісні та недалекоглядні політики та посадовці будують свої маніпулятивні заяви та коментарі, подекуди безсоромно використовуючи загальне прагнення людини до справедливості.

— Один відомий режисер сказав, що систему створюють люди, але й система створює людей. То що насамперед сьогодні необхідно змінити під час судової реформи, аби досягти цілей, які озвучуються як очікуваний результат судової реформи?

— Короткий екскурс в минулі етапи судової реформи свідчить, що в останні роки відбулися істотні зміни в судовій системі: прийняті нові процесуальні кодекси, відбувся перехід від чотири- до триланкової судової системи, розмежовані предметна і суб’єктна юрисдикція спорів між судами різної спеціалізації, створено нову систему дисциплінарної відповідальності, змінений порядок призначення та переведення суддів і інше.

Однак на обґрунтування необхідності чергової судової реформи висуваються одні й ті ж тези: боротьба з корупцією, забезпечення доступу до правосуддя і права на справедливий суд. На даний час ці завдання оновлені тезою про необхідність поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Чи не виникає у політично нейтрального спостерігача логічне запитання: чи дійсно наявна законодавча база і створені на її основі органи в системі правосуддя, а також інші органи зі спеціальним статусом не в змозі забезпечити виконання цих завдань? Які справжні причини, які гальмують рух до справедливого суду?

Відповідей на ці питання не містить жоден законопроект, жодна концепція судової реформи.

Натомість згідно зі Стратегією розвитку системи правосуддя на 2021—2023 роки планується, наприклад, створення нових вищих спеціалізованих судів, зокрема з розгляду адміністративних справ для розгляду справ за участю центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

Тобто подальше реформування судової системи заплановано у вигляді нового розгалуження юрисдикцій, а отже — й ускладнення у доступі до правосуддя. У такому напрямку подальше реформування судової системи може мати наслідком, наприклад, виокремлення судів з розгляду сімейних, «медичних», «екологічних» спорів тощо за предметною ознакою. Також у перспективі майорить утворення судів з розгляду спорів за участю… залежно від суб’єкта, який є учасником спору (справи).

Абсурдність і помилковість такого підходу, на мій погляд, є очевидною.

Водночас дійсно серйозні проблеми, зокрема доукомплектація судів, упровадження системи електронного правосуддя, забезпечення гарантій незалежності, у тому числі через належне фінансування, кожного разу в кращому випадку відтерміновуються частковим вирішенням, або взагалі залишаються без уваги.

На словах висловлюється занепокоєння за стан судової системи, відсутність кадрів, надмірне навантаження, тривалість судового процесу і низький рівень довіри, як основні фактори незадовільного інвестиційного клімату. На ділі маємо урізання фінансування на стільки, що не вистачає ані на заробітну плату працівникам апарату, ані на елементарні речі, як то папір та поштові марки, оплата послуг за споживання енергоносіїв, тощо. Тому насамперед потрібно визнати і вирішити нагальні проблеми судової системи, а потім уже братися за її удосконалення.

— А якою, на ваш погляд, має бути судова реформа?

— Конструктивною та послідовною, забезпечувати підвищення ефективності роботи інститутів судової влади. Однак нарівні зі зміною політичної влади прослідковується відсутність конструктивної завершеності попередніх змін, натомість ініціюються нові, кардинально інші, і так кожного разу.

З останнього: ні юридична спільнота, ні пересічні громадяни так і не зрозуміли, у чому полягала сутність та доцільність реорганізації апеляційних судів шляхом їх ліквідації. Важко і мені це пояснити. Можу лише пригадати про колосальний об’єм роботи з ліквідації, створення нового юридичного органу з тими ж функціями, припинення здійснення правосуддя під час документального оформлення процедури, зайві фінансові витрати, у тому числі на нові шаблони, назви судів, печатки тощо.

Проте головне, чи отримали громадяни те, чого очікували від реформи, — спрощення доступу до правосуддя? Адже в новостворених судах розгляд усіх незакінчених судових справ здійснювався заново.

Сторони світу та порядкові номери — так наразі запам’ятовують назви господарських та адміністративних апеляційних судів. Пройшло вже 2,5 року, але ці назви так і продовжують плутати як при оплаті судового збору, так і при поданні звернень, заяв, скарг.

«Незадовільний стан фінансування відчуваємо вже другий рік поспіль»

— Не секрет, що до 2019 року ми не чули про брак коштів на здійснення правосуддя. Натомість нещодавно вже й Господарський суд м.Києва повідомив про припинення відправлення кореспонденції. Чи бачите ви світло в кінці цієї фінансової темряви?

— Якщо відверто, то, по суті, сьогодні суди проходять чергове випробування через штучно створений дефіцит суддівських кадрів та відсутність фінансування. Незадовільний стан фінансування відчуваємо вже другий рік поспіль. У 2020 році обсяги фінансування задовольняли потреби лише на 50—60%. Коли у жовтні був опублікований проект бюджету на 2021 рік, стало зрозуміло, що вирішення цього питання у цьому році не варто очікувати.

Новий бюджетний рік розпочато з кредиторськими заборгованостями судів та дефіцитом елементарних товарів, необхідних для організації здійснення правосуддя, як-то поштові марки, конверти, папір тощо. Обсяг видатків для місцевих та апеляційних судів не тільки не збільшено, а навпаки зменшено на 4,31%.

ВРП констатувала, що рівень задоволення потреби судів у фінансових ресурсах на цей рік становить 38,4%, що є найменшим показником, починаючи з 2017-го — 79,1%, 2018-й — 77,9, 2019-й — 69,5, 2020-й — 64,4%.

Повідомлення судів про припинення відправки поштової кореспонденції та дефіцит коштів для виплати заробітної плати працівникам апарату — як не сумно, але вже навіть не новина. Компенсація дефіциту коштів здійснюється через наближення лише по основним виплатам, але в цілому проблема не вирішується. Отже, з чого планується робити наближення в серпні — вересні? Питання відкрите.

— Як відомо, минулого місяця парламент таки схвалив зміни до бюджету, що передбачають незначне, але все ж збільшення фінансування судів, насамперед — для зарплат працівникам апарату. Це допоможе дотягти до кінця року?

— Поточні видатки судів, це не тільки, зарплата, папір та поштові марки. Це елементарні видатки з оплати комунальних послуг та енергоносіїв, які забезпечені у бюджеті для судів лише наполовину від потреби. І якщо у 2019, 2020 рр. суди припиняли роботу через відсутність суддів з повноваженнями, то цього року — ще й через недофінансування.

Так, через неможливість завершити ремонт системи опалювання, було тимчасово припинено розгляд кримінальних справ у Баглійському районному суді м.Дніпродзержинська. Ми також повідомили органи суддівського врядування про передумови зупинення здійснення правосуддя через неможливість укласти новий договір на електропостачання. Але тут заручниками ситуації був би і Господарський суд Одеської області, і Одеське регіональне відділення школи суддів, оскільки вони розташовані в одній адміністративній будівлі. Місяць очікувань перерозподілу — і тимчасово ситуацію вирішено, але тимчасово.

Наразі за інформацією ДСАУ та ВРП, дефіцит коштів уже становить 113,1 млн грн. Отже, це тільки початок.

Щодо критичного стану недофінансування судової гілки влади до органів законодавчої та виконавчої влади зверталися і суди і ВРП, РСУ, ДСАУ, суддівські асоціації, у тому числі суддів господарських судів, але влада не чує, або скоріше не хоче чути.

До речі, зміни до бюджету, які ви згадали, передані на підпис Президенту ще 22 червня. Тож очікуємо…

«Неналежна якість законів призводить до різного тлумачення його норм»

— Однією з причин судової реформи називають те, що бізнес, насамперед іноземний, не йде до нашої країни, оскільки не вірить у судовий захист своїх інвестицій. Що може розв’язати цю проблему?

— Для сприятливого економічного клімату має бути забезпечено стабільність законодавства та стабільність судової практики. Насамперед, це допоможе бізнесу нівелювати ризики настання негативних наслідків судових спорів та зменшить їх кількість. Суб’єкти економічних правовідносин інколи просто не встигають адаптуватися до чисельних змін у законодавстві та їх розгалуженості.

Суттєва зміна економічних умов, корпоратизація багатьох підприємств, збільшення частки приватної власності в економіці держави і т.д. впливають на характер самих правовідносин, з яких виникає спір.

Наприклад, тенденцією останніх років є збільшення кількості спорів, пов’язаних із кредитуванням, щодо захисту права власності, захисту прав у корпоративних відносинах, земельних спорів, коли йдеться про захист речових прав у земельних відносинах, справ про банкрутство.

Крім того, сьогодні майже неможливо знайти справу з однією позовною вимогою. Натомість у межах одного спору нагромаджується безліч невирішених між сторонами питань.

Суди все частіше стикаються з фактами подвійної реєстрації нерухомого майна, земельних ділянок, яким передували численні правочини щодо набуття зміни чи припинення взаємних прав та обов’язків сторін. Не рідкість і надання учасниками процесу доказів, які взагалі є взаємовиключними. Наприклад, це договори, які стосуються одного предмету, але за змістом прав і обов’язків є різними.

І на цьому тлі ще більшого значення набуває необхідність забезпечення єдиної судової практики, оскільки її стабільність є запорукою добросовісних підприємницьких правовідносин.

— Але ж саме для забезпечення цієї єдності була проголошена судова реформа 2016 року.

— Поки будуть існувати прогалини та неузгодженість у законодавстві, доки суди будуть намагатися створити єдине з «нествореного», адже саме неналежна якість законів призводить до різного тлумачення його норм.

Треба розуміти, що будь-які законодавчі зміни, будь вони навіть дуже позитивними, не можуть запрацювати ефективно в один день. Для цього потрібні роки! І це вам підтвердить будь-який міжнародний експерт у галузі апробації законодавчих нововведень.

На жаль, сьогодні не можна констатувати стабільність судової практики, особливо стосовно таких правових висновків, як: підстави здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, порядок пролонгації договору оренди земельної ділянки на підставі ч.6 ст.33 закону «Про оренду землі», визначення строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису залежно від суб’єктного складу учасників правовідносин.

При цьому вищий судовий орган, який акумулює законодавчі прогалини і мав би ініціювати законодавчі зміни, досі не має права законодавчої ініціативи.

Також для економічних правовідносин надлишкова регламентованість порядку розгляду справ лише породжує підстави для зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду.

Однією з переваг господарських судів було і є швидке вирішення спорів. Судді господарської юрисдикції завжди намагалися дотримуватися строків, розуміючи, що це не задекларована вимога економічних відносин. Та робити це стає дедалі важче.

І не тільки через неукомплектованість суддівського корпусу, що зумовлює збільшення навантаження, але і через відсутність фінансування. Регламентований процесуальним законодавством порядок розгляду, що базується на даті вручення стороні процесуального документу, не працює. Немає поштового відправлення — немає й доказу вручення.

Так, через відсутність поняття «офіційна електрона адреса» та взагалі вимоги щодо обов’язкового зазначення електронної адреси в документах з якими сторона звертається до суду, електронне листування наразі використовується лише як альтернатива поштовому відправленню.

Тут варто згадати ефективну судову практику попередньої редакції Господарського процесуального кодексу. Тоді належним повідомленням було направлення судом ухвали за юридичною адресою. У разі його повернення підприємством зв’язку з відміткою про отримання або з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання тощо, вважалося, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

Отже, суд мав належно відправити лише початкову ухвалу про порушення провадження на ту адресу, яка офіційно зазначена в Реєстрі юридичних осіб. А те, що юрособа ухиляється від її отримання, не мало значення для кваліфікації дій суду з погляду належного повідомлення.

За нинішньої редакції ГПК чи не кожний процесуальний документ суду має бути відправлений з відміткою про вручення. Тож звуження переліку таких процесуальних документів не тільки зменшить фінансове навантаження, але і сприятиме строкам розгляду справ.

Альтернативою також є законодавче визначення «офіційної електронної адреси» та адреси електронної пошти у контексті належного повідомлення учасників провадження. Відповідні пропозиції щодо удосконалення норм ГПК, що напрацьовані суддями, скеровані АСГСУ до Комітету Верховної Ради з питань правової політики. І якщо законодавець дійсно зацікавлений в ефективному судовому захисті суб’єктів господарювання, він має врахувати ці пропозиції.

«Попри всі негаразди, суди збережуть та розвинуть набуті досягнення на тлі відкритості й доступності»

— До всіх інших круглих дат, якими сповнений 2021 рік, додається й 5-та річниця від дня створення Громадської організації «Асоціація суддів господарських судів України». Що спонукало суддів ініціювати її створення?

— Так, Асоціація була створена наприкінці 2016 року. Передумовою такого рішення були як раз події, пов’язані з безпрецедентними системними спробами тиску на суддів та необхідністю налагодження комунікації з громадськістю, ЗМІ, а також між самими судами. Потрібно було у найкоротші терміни построїти просвітницьку роботу про діяльність судів та підвищувати рівень доступу до правосуддя.

Асоціація стала майданчиком для комунікації та об’єднання суддів в їх професійній діяльності, інструментом захисту інтересів її членів від неправомірних утручань в їх професійну діяльність.

За внутрішніми та зовнішніми напрямками діяльності, Асоціацією та її відокремленими підрозділами неодноразово піднімалися важливі для незалежного правосуддя теми. Та основною метою АСГСУ була і є діяльність, спрямована на впровадження принципу верховенства права, незалежного правосуддя і вдосконалення законодавства.

Це перш за все узагальнення та прийняття конкретних заходів щодо вирішення актуальних проблем, які існують у судовій системі. Консолідація зусиль широкого колу представників суддівської, правничої та наукової спільнот, у тому числі за підтримки міжнародних проектів та партнерів, з метою виявлення, обговорення практики застосування норм матеріального та процесуального законодавства та напрацювання єдиного бачення у правозастосуванні.

Для всебічного охоплення на території кожної адміністративно-територіальної одиниці створені та функціонують відокремлені підрозділи. Здебільшого вони зосереджені в апеляційних інстанціях. Кожен має своє керівництво, переважно — голів судів, та самостійно здійснює діяльність щодо вирішення внутрішніх, організаційних регіональних питань, які потребують обговорення широким колом правників, та виконання статутних цілей Асоціації.

Окремим напрямком є аналіз законопроектів та профільного діючого законодавства, особливо Господарського процесуального кодексу та Кодексу з процедур банкрутства.

Це лише початок великої роботи для досягнення цілей, заради яких створювалась Асоціація. Проте вже є надбання, якими можна пишатись, — це консолідація та об’єднання в одну рушійну силу небайдужих професійних суддів господарських судів, а також налагодження діалогу між суддями, науковцями, адвокатами, професійною юридичною спільнотою, профільними об’єднаннями суб’єктів господарської діяльності, громадянським суспільством, іншими гілками державної влади та місцевого самоврядування.

— Підсумовуючи, чи можна сказати, що з урахуванням поточного стану судової системи ви з оптимізмом дивитися у майбутнє? І недофінансування, брак суддівських кадрів не позначаться на якості правосуддя?

— Сьогодні починається відлік нової історії. Принаймні, якщо доступ до правосуддя буде обмежено через відсутність суддів, неможливість забезпечення елементарних санітарних норм у будівлі суду або інших причин, які не залежать від суду та суддів, то рівень обізнаності громадян щодо причин проблем у судах набуде нової якості та розуміння походження цих проблем.

А про якість судочинства найкраще свідчать факти. Наведу в розрізі господарської юрисдикції. Так, у 2018 році в касаційному порядку було переглянуто 45,2% рішень апеляційних господарських судів, скасовано — 10,9%; у 2019-му — 26,9% переглянуто і лише 7,1% з них скасовано, у 2020-му показник переглянутих зменшився до 23,5%, а скасованих — до 5,8%.

Отже, я переконана, що навіть попри всі негаразди, як-от відсутність належного фінансування та чисельні звинувачення з боку представників інших гілок влади, суди збережуть і розвинуть набуті досягнення на тлі відкритості й доступності, на високому професійному рівні продовжать забезпечувати якість здійснення правосуддя.

Принагідно з нагоди 20-річчя створення апеляційних господарських судів хочу побажати колегам-суддям і працівникам апарату витримки, сил і невичерпної життєвої енергії в цей відповідальний час! Нехай високий професіоналізм, принциповість і толерантність будуть запорукою ефективного судочинства!