Теплые акты и горячие пирожки

Судьи и юристы выясняли, с чем придется попрощаться благодаря земельной реформе

Историческая ретроспектива хозяйственных судов и темное «светлое» будущее земельного рынка в Украине. Об этом и о вершине айсберга, который уже сейчас виден на пути очередной земельной реформы, говорили юристы и судьи на конференции.

Сподівання та надбання

Голова Верховного Суду Валентина Данішевська, відкриваючи міжнародну науково-практичну конференцію, нагадала, що цей захід приурочений до 30-річчя господарських судів. І ця конференція, за її оцінкою, є найголовнішим із усього ряду заходів, що були присвячені ювілею, оскільки він розглядає найактуальнішу тему для нашої держави. «Нам, як судовій системі, уже сьогодні слід готуватися до тих спорів, які можуть з’явитися з упровадженням нового законодавства. Ми маємо говорити не лише про існуючу практику, про практику в інших державах, але почути й тих, у кого в руках знаходяться ще теплі нормативно-правові акти, які забезпечать упорядкування оновлених земельних відносин», — закликала Голова ВС.

Водночас її заступник Богдан Львов нагадав, що перший комерційний суд на території України був створений у 1807 році. І так чи інакше арбітражні або комерційні суди існували з того часу й до сьогодні лише з невеликою п’ятирічною перервою після жовтневого перевороту 1917 року. За словами Б.Львова, за часів незалежної України господарські суди забезпечили своє функціонування з дотриманням головних чинників — найбільш коротких строків розгляду справ і найбільш високої якості судових рішень. У більш ніж 80% справ, розглянутих у першій інстанції, рішення взагалі не оскаржуються в апеляційному та касаційному порядку.

Під час першої панелі конференції суддя Касаційного господарського суду Віталій Уркевич присвятив свою доповідь практиці ВС у земельних спорах за участю фермерських господарств. Він звернув увагу на позицію ВС щодо визначення суб’єктної юрисдикції в аспекті того, хто є належним учасником спору — громадянин чи фермерське господарство. Оскільки в Україні є спеціальний закон, в якому прописані умови створення такого фермерського господарства, воно може бути створене на підставі як юридичної, так і фізичної особи.

Велика палата ВС зробила висновок (постанова від 16.01.2019 у справі №483/1863/17), що з того моменту, коли фермерське господарство пройшло державну реєстрацію, фактично користувачем земельної ділянки є не громадянин, а саме ФГ, яке виконує обов’язки орендаря. ВП ВС цим визначила юрисдикцію таких спорів і зазначила, що слід звертатися до суду господарської юрисдикції.

Протилежна позиція продемонстрована в постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, коли фізособа-засновник фермерського господарства ділянку отримала, уклала договір оренди землі, однак фермерського господарства не створює. Річ у тім, що законодавство України не містить граничного терміну, коли громадянин має заснувати ФГ. Тому він фактично не несе відповідальності за бездіяльність, якщо такого господарства не створено. У відповідній постанові ВП ВС зробила висновок, що коли фермерське господарство, для якого отримувалася ділянка, не зареєстроване, то в цьому спорі така сторона, як «фермерське господарство» не фігуруватиме, а тому спір має розглядатись у межах цивільного судочинства.

Юридична диспропорція

Своєю чергою професор, член-кореспондент НАПрН України, д.ю.н. Олег Подцерковний зазначив: прослідковується, як судді господарських судів переживають щодо того, як вплинуть судові рішення в земельних спорах на економіку країни в цілому. Він також назвав господарські суди найкращим вітчизняним взірцем організації правосуддя. «Українська правова система перебуває в режимі становлення, весь час проводяться реформи, ми шукаємо себе в тих чи інших правових режимах. І це, мабуть, нормально для української держави. Разом з тим створюються проблеми для українського бізнесу», — додав О.Подцерковний.

У своїй доповіді спікер звернув увагу на проблему постійного користування земельними ділянками, на прикладі якого можна побачити усю цю складність як державно-економічної політики, як земельної політики, так і складність, яка виникає у зв’язку із цією динамікою для розгляду господарських спорів.

При цьому О.Подцерковний звернув увагу на те, що під час усіх реформ такого спрямування передбачалося, що право постійного користування зникне. Тобто правовідносини мали формуватися на підставі права власності або права оренди. І до 2004 року право постійного користування як можливість передбачалося лише для організацій державної та комунальної форми власності. Та і це в перспективі мало зникнути. Натомість життя змусило інакше подивитись на ідеальні конструкції. Тому починаючи з 2004 року право постійного користування ділянкою весь час розширювалося як за суб’єктним складом, так і за рахунок певних сприятливих режимів.

О.Подцерковний звернув увагу на досвід Польщі, в якій ще з 1960-х років з’явився інститут довічного використання землі. У 2005-му там було прийнято рішення про те, що більшість із цих режимів мають перетворитися на право власності, в тому числі право на викуп, але і досі це питання не вирішене. Адже є досить багато суб’єктів, які користуються цим правом, і вони намагаються зберегти цей «зручний» режим. І там це ніхто не називає радянським минулим, бо це сприймається як певна даність економічних відносин, яка існує як окреме речове право, яке закріплено в цивільному кодексі.

Якщо ж зазирнути до українського Цивільного кодексу, то там ми не знайдемо «постійного користування земельною ділянкою». От і виникає диспропорція — з одного боку таке право розвивається, а з другого — відповідна цивілістична доктрина не визнає і не розглядає потенціалу цього речового права.

О.Подцерковний наголосив на тому, що все ж варто визначитись із тим, що ж надалі ми будемо робити з правом постійного користування. На думку спікера, у межах законодавства на сьогодні немає іншої актуальної альтернативи.

Розлучення як інструмент

Під час другої сесії конференції адвокат, член комітету з аграрного, земельного та довкілевого права Національної асоціації адвокатів України Ян Білоголовий звернув увагу на історичний аспект набуття земельних ділянок для створення або ведення фермерського господарства, а також на аспекти використання земель, наданих на праві довічного успадковуваного володіння.

Такі землі використовуються фермерським господарством протягом усього часу, поки громадянин є членом такого фермерського господарства. Відповідно при виході громадянина з членів фермерського господарства, право на використання ділянки зупиняється. У разі ж смерті громадянина право на землю, яка використовувалась ним на праві довічного успадковуваного володіння, переходить до спадкоємців. На це ВП ВС звернула увагу в постановах від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц та 20.11.2019 у справі №368/54/17.

Я.Білоголовий звернув увагу учасників конференції і на проблему, яка актуалізується з відкриттям ринку землі. А саме — чинним законодавством не встановлено, чи розірвання шлюбу є підставою для припинення членства в сімейному фермерському господарстві. Між тим до адвокатів уже надходять прохання про розірвання шлюбу з метою поділу ФГ.

Також раніше, коли громадянин звертався для отримання земельної ділянки для городництва, земельне законодавство не містило обмежень. З прийняттям нового законодавства для такої мети надається до 6 га. І місцеві органи вже переймаються питаннями, як діяти з такими заявами. Як прогнозує сам адвокат, незабаром ця ситуація може свідчити про шквал нових позовів у господарських судах.

Те, чи стане розлучення інструментом для виходу із сімейного фермерського господарства та як будуть розподілятися землі для городництва, побачимо найближчим часом. А поки земельний прогрес знятий з гальм, однак ще не набрав швидкості, судді та правники перебувають у передчутті нової реформи в дії. Тож сподіваємося, що «теплі» нормативно-правові акти сприятимуть появі «гарячих пиріжків» у вигляді справедливих і своєчасних судових рішень у сфері земельних спорів.