Закон і Бізнес


Процессуальные диверсанты

В ХПК нет действенных способов препятствовать злоупотреблениям сторон


.

№23 (1529) 05.06—11.06.2021
Алена КАУФМАН
5185

К каким ухищрениям прибегают стороны, злоупотребляя процессуальными правами? Какова позиция Верховного Суда и можно ли побороть такую юридическую наглость? Об этом рассказала судья Хозяйственного суда г.Киева Татьяна Васильченко на открытом заседании комитета по вопросам процессуального права Ассоциации юристов Украины.


Професіоналізм допоможе

Змагальний процес в Україні часто-густо перетворюється на справжні перегони та війну, на якій всі засоби гарні. Як наслідок, судді змушені боротися зі зловживаннями, а громадяни, чиї права порушенні, — чекати непомірно довго.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у ст.17 чітко встановлює заборону вчиняти дії, спрямовані на скасування прав та свобод або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено законом.

В українському законодавстві така категорія, як зловживання процесуальними правами, з’явилася тільки після введення в дію нового процесуального законодавства у 2017 році. З того часу було закріплено обов’язок учасників справи використовувати свої права за призначенням.

Т.Васильченко розповіла, що аналіз практики дозволяє виокремити основні ознаки процесуального зловживання. По-перше, це умисні недобросовісні дії учасників процесу, які завжди супроводжуються порушенням умов здійснення суб’єктивних процесуальних прав. Такі дії, говорить доповідачка, завжди пов’язані з видимістю реалізації прав та поєднуються з обманом стосовно відомих обставин справи. У всіх випадках сторони мають на меті затягти розгляд справи, маніпулювати автоматичним розподілом та юрисдикційними питаннями.

Т.Васильченко зазначила, що проблема із запобіганням зловживанням пов’язана з тим, що найнесприятливішим наслідком для процесуального диверсанта є штраф. Чи боятиметься особа такої санкції? Відповідь очевидна… Коли на кону резонансна справа, то в хід ідуть усі способи та засоби, навіть брудні. Тож сьогодні цей інститут не є ефективною превенцією, а впливає скоріше за все на свідомість сторони.

У ВС щодо цього інституту також є своя позиція. Так, у постанові Касаційного господарського суду від 27.08.2019 у справі №914/2264/17 судді дійшли висновку, що така правова конструкція, як «зловживання правом» передбачає насамперед активні дії учасників судового процесу та їхніх представників, що знаходять свій прояв у вчиненні процесуальних дій чи поданні процесуальних документів. Утім, щодо цієї постанови у Т.Васильченко є сумніви, адже якщо особа ухиляється від отримання поштової кореспонденції, чи є це активною діяльністю? Мабуть, ні.

Досить часто трапляються випадки підміни матеріального права процесуальним. Часто-густо учасники намагаються переглянути рішення, яке вже набрало законної сили та таким чином порушують принцип правової визначеності. Утім, коли отримують відмову у відкритті провадження все рівно продовжують скаржитися, подавати дисциплінарні скарги на суддю. Доповідачка говорить, що існує дуже багато дисциплінарних скарг щодо того, що суддя не вживала заходів процесуального примусу. Утім, переконана Т.Васильченко, якщо проаналізувати суть цих дисциплінарних скарг та рішення, яке стало підставою для кляузи, то з’ясовується, що ніякого процесуального порушення немає, а є матеріальне.

Тож професіоналізм судді найкращий захист у таких ситуаціях. «Розглядаючи такий позов, ти розумієш, що мета була не захистити право, а мета була зовсім в іншому. Прикметно, що сторони які цим займаються це дуже кваліфіковані юристи, а тому й на стадії відкриття не завжди можна побачити маніпуляцію», — сказала вона.

Найпоширеніші випадки

Т.Васильченко розповідає, що найчастіше зловживання процесуальним правом пов’язані з поданням неодноразових скарг на різні судові рішення, але в межах однієї справи. Підступ сторін пов’язаний з тим, що вони використовують надані їм права і фактично завжди діють в межах правового поля. Наприклад, усі знають, що ухвалу про відкриття, зупинення можна оскаржити. Водночас є випадки обов’язкового зупинення. Наприклад, коли апеляційна скарга на певний процесуальний документ який передбачає направлення всіх матеріалів повинна обов’язково бути зупиненою, і суд це робить. Утім, особи, які мають якусь незаконну мету, оскаржують ухвалу про зупинення. У результаті справа просто завмирає. «Таких прикладів зловживань чимало, деякі суди вже навіть не зупиняють ухвалу, лише тому, щоб запобігти зловживанню», — сказала суддя.

Тож у таких процесуальних хитросплетіннях перед служителем Феміди завжди стоїть питання, а де ж межа між законним правом та зловживанням? Т.Васильченко говорить, що практика йде таким шляхом, якщо сторона кілька разів поспіль учинила затягування, то це вже є зловживанням.

Наступним не менш поширеним прикладом є подання заяв, зміст яких вочевидь не відповідає вимогам процесуального законодавства. Інколи заяви подаються з проханням учинити ту дію, яка не передбачена Господарсько-процесуальним кодексом. Наприклад, у ГПК не передбачено виключення сторони зі справи. Утім, на допомогу в таких зловживанням прийшов ВС. За словами Т.Васильченко, «верховники» в таких випадках сказали, що суд може навіть не описувати причини, а відразу повертати заяву з підстав наявності зловживань.

Наступний приклад — це подання заяви без оплати судового збору. Суддя говорить, що в першій інстанції вона не знайшла випадків, коли б справу відразу повернули через те, що несплату судового збору зарахували до зловживання, а не помилки. Натомість у касаційній та апеляційній інстанціях такі рішення є. Справу відразу повернули, а не залишали без руху.

Така практика склалась у результаті того, що раніше була купа випадків, коли подавали позов і не сплачували судовий збір. З часом судді зрозуміли, що такий спосіб сторони використовували для того, щоб маніпулювати автоматичним розподілом справ. Але була скасована й ухвала суду першої інстанції, який одразу повернув справу, посилаючись на зловживання сторони. Утім, ухвалу суду скасували, адже він не дослідив чи була там умисна мета. Такі випадки, на думку Т.Васильченко, свідчать, що виявляти такі подекуди латентні зловживання дуже складно.

Подання заяви із суттєвим порушенням установленого строку. Доповідачка говорить, що їй складно навести приклади. Адже чи можна вважати порушенням строку, якщо людина оскаржить рішення через 3 роки? Гіпотетично так, але, як зауважила суддя, відразу виникне питання «А коли сторона довідалась?». У таких випадках потрібно йти від зворотного та доводити відсутність умислу. Сторона має довести, що довідалася про своє право недавно. Адже практика показує, що суди визнають зловживання, якщо сторона суттєво порушила строки.

Ще однією найбільш поширеною категорією є зловживання у вигляді подання заяв, які містять образливі вирази та ненормативну лексику. У дебатах деякі особи навіть не помічають лексики, яка є ненормативною, або ж спересердя дають некоректні характеристики. За словами доповідачки, Велика палата ВС сказала, що це є зловживанням, і не лише тоді, коли нецензурні слова є в заяві, а й коли вони вживаються під час виступів.

Тож, на думку Т.Васильченко, зараз в українському законодавстві не вистачає дієвих способів, які б перешкоджали процесуальним зловживання. А судова практика та досвід уже показали, що штраф, попередження та повернення заяви нікого не лякають.